Карта
Координати: 48°27′54″ пн. ш.27°45′44″ сх. д.
Біля 2 тис. мешканців.
Немія підкрадається до Могилева з півночі, і тікати місту нікуди: далі лише Дністер і Молдова. Атака - кращий захист. І райцентр позицій не здає, розміщає в'їздний знак "Могилів-Подільський" ще фактично на території села-сусіда. Оті величенькі жовто-блакитні літери на кам'яному постаменті - орієнтир для нечастих в цих краях туристів. Звертаємо біля них в сторону Дністра, проїжджаємо під залізничним мостом, ще трохи вперед і праворуч. Ну і ось вона, найзнаменитіша пам'ятка Немії, Параскевська церква (1775). Типова подільська школа: висока, триверха, в нечастих рюшечках опасань, зрубана з дуба та ясена. "Осучаснення" у вигляді дешевої булатної бляхи на верхах, металочерепиці на опасаннях і куполах, а також фарби на деревині - ну а що ви хотіли, священиків семінарії випускають не надто обізнаних у тонкощах збереження пам'яток архітектури, а сільські люди і взагалі переважно про це не думають. Їм аби охайно, а чи автентично, чи ні - міські якісь фанаберії, непотрібні і дикі.
Телефон священика В.Лоцько є на вікні в будиночку біля церкви. Молодий, симпатичний, листівка з даними зроблена гарно - та й взагалі для православного священика це неабияка відкритість. Думаю, всі ці зайчики з іжачками, як і неймовірні (тут жодної іронії) троянди навколо храму - робота або його, або його дружини. Хоча цей інфантилізм більше б пасував дитячому садочку. А от така ж по-народному наївна, яскрава стилізована під старовину скриня для молодят біля церкви - дуже мила деталь. Сподобалася.
При цьому ж церкву по-своєму навіть шанують, люблять, пишаються нею. Де в Немії палац Потоцького, мало хто підкаже, а от дорогу до храму знають всі. І покажуть, і легенд купку в дорогу дадуть. Про російського поета О. Пушкіна, котрий начебто бував тут під час свого молдавського заслання. Про німу від народження дочку поміщика Маєвського, яка, втомлена свїм каліцтвом та зневагою інших дітей, втопилася у крихітному потічку, що тече неподалік від церкви. І став той потічок Неміякою, а село - Немією. Вбитий же горем батько-шляхтич змінив чомусь віру на православну і звів біля місця загибелі дочки дерев'яна церкву.
В цьому переказі все білими нитками шите. І пан, котрого не знають історичні джерела, змінює віру в зовсім дивний для змін віри час. І річечка тут така, що влітку її навіть не видно. Де там топитися, незрозуміло. Але церква й справді видна і відома. Тут вінчався Михайло Старицький (автор комедії "За двома зайцями"). Нареченою письменника була Софія Лисенко, рідна сестра композитора Миколи Лисенка. Бували у церкві Параскеви Сербської нібито і Тарас Шевченко, і художник Василь Тропінін, Олена Пчілка (мати Лесі Українки), її невістка Олександра Судовщікова та зять Климент Квітка. Начебто навіть угорського генія-піансіта Ференца Ліста сюди заносило. Може, виступав у палаці - і зайшов глянути на церкву-сусідку?
До середини XVII ст. Немія належала могутнім Чурилам, господарям сусіднього (ну, майже) замку. Коли чоловіча лінія роду згасла, Немія стала частиною посага Анни Чурило, дружини Станіслава Дідушицького (помер у 1724 р.). І вже наприкінці XVIII ст. Немію у Дідушицьких купує Станіслав Щенсни Потоцький. Той самий, котрий "Софіївка". Ймовірно, місцевий палац було зведено або для нього, або для його дочки віж Юзефи Мнішек - Ідалії (1793, Тульчин - 1859, Париж), дружини князя Миколая Сапіги. Княжа родина теж тут довго не затрималася, бо вже близько 1811 р. 18-річна Ідалія з чоловіком продають маєток у немії з всіма фільварками Івону (так, через "о") Крассовському. За заповітом останнього у 1845 р. Немію отримує маршалок шляхти могилевського повіту Францішек Крассовський. Останнім власником місцевого маєтку (і 2760 десятин землі) наприкінці ХІХ ст. був Тадеуш Крассовський.
Палац шукаємо ось як: з Могилева рушаємо в напрямку Серебрії (чи Мурованих Курилівців - коротше, на північний захід). За ще одним залізничним мостом, коли все навколо маякуватиме "Ви в адміністративному центрі Немії" (себто з'являться школа, магазини, сільрада, монумент загиблим у Другій світовій війні тощо), починайте виглядати ліворуч від траси невелику бібліотеку. Дорога тут кручена, майже серпантин - будьте уважні. Палацовий комплекс знаходиться ЗА бібліотекою, слово-пароль для його пошуку "школа".
Ну так от палац (одноповерховий, у плані квадрат, портик з чотирма колонами, дивний бельведер як корона). Самі побачите: він досить скромний - і з першого погляду навіть не дуже зрозуміло, де ж палац, а де флігель. Коли саме збудували садибу, невідомо. Генрик Голеєвський, котрий бував у Немії у 1832 р., у своєму щоденнику згадує "дуже гарний сад" та висловлює припущення, що це була одна з літніх резиденцій Станіслава Щенсного потоцького. Але інших доказів у цієї версії немає.
Бельведер над палацем Потоцького нібито використовувався для музикантів, котрі грали шляхті під час балів. Колись бельведер був оточений металевою балюстрадою. Головна відмінність цього двору від інших була у високий стелях, значно вищих ніж у більшості інших палаців Поділля. З великого холу гості входили до квадратної вітальні (чомусь у Романа Афтаназі вона названа living-room) акурат під мансардою-бельведером. Світло в цю кімнату поступало теж через бельведер. Всі чотири стіни приміщення містили двері до інших кімнат. І більше про те, як у школі-палаці було за панів, невідомо. Влітку 2017 р. до палацу вела траншея - напевно, підводять у школу газ. Через вікна не вдалося роздивитися геть нічого, що нагадувало би старовину.
Трохи далі від палацу і боком до нього стоїть прямокутний флігель, вхід до котрого теж прикрашає портик з колонами. На захід від палацу і аж до Дністра лежав ландшафтний парк.
