В XV ст. ця місцевість належала родині Мишків гербу Корчак. Вже в 1410 р. один з Мишків, Адам, почав зводити у Янові оборонний замок. Яким він був - невідомо, скільки разів його нищили (бо ж мали нищити воріженьки!) - теж ніхто не знає. Але вважається, що три квадратові у плані кутові башти (з маленькими стрільницями у нижньому ярусі і значно більшими у верхніх) залишилися Янову ще з тих часів. Місце під твердиню було рівнинне - бо тут скрізь навколо рівнина. Але вали і рови з проблемою рельєфу допомагали справитися. Є припущення, що в північно-східному крилі замку (там збереглися рештки готичних віконниць) могла бути родинна каплиця. Маленька башточка на південно-західній башті, припускає Р.Афтаназі. могла бути спостережним пунктом. У XVIII ст. вона була реконструйована (іонічні колони - з того часу). Прибрамний будинок датують XVIII ст., він теж зберігся.

В 1452 р. польський король надав Петрові Мишці волинське поселення холонів - і так Мишки стали Холоневськими.

Довгий час про Мишок-Холоневських не було нічого чути, аж надійшло XVIII ст. Адам Холоневський (помер в 1772 р.) був першим в роду сенатором, а ще буським старостою, депутатом сейму, юристом з блискучою освітою - і вправним господарем і да-а-алеко не бідною людиною. І одружився з розумом - на багатій і розумній Саломеї з Контських. Саме Саломея заснувала у Янові в 1780 р. костел і монастир для ченців-бернардинів. Більше про цю родину і її дітей - в 10 томі "Дій резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої" Романа Афтаназі.

Так от, на ті часи замок в Янові був страшною і застарілою руїною. Господарі лишають від нього більш-менш вцілілі фрагменти (башти і браму), а між баштами втуляють розкішну резиденцію - якраз бароко відходило. класицизм ставав модним, і все це чудово видно у Івановській школі-інтернаті :о). Тим більш, лише оця зміна стилів і підказує трішечки дату реконструкції споруди - бо документів з цього приводу не збереглося. Реконструйована резиденція мала форму прямокутника з довшою стороною в 80 м. Швидше за все, закінчувалося будівництво вже після смерті Адама Холоневського його вдовою Саломеєю - і сталося це близько 1780 р. Відомо ж, що 20 листопада 1781 р. в маєтку гостював Станіслав Август Понятовський, котрий повертався з Кам'янця. Біля резиденції вишикувалась місцева міліція (тобто народна дружина, а не те, що в нас зараз так називається), а високого гостя вітав тодішній господар маєтку - Рафал Мишка-Холоневський з старшими братами. Ну і ще все село збіглося подивитися на оказію.

Докладний опис будівлі проминаю - ви й так на фото все бачите. Згадаю лише, що в 1901 р. було проведено ґрунтовну реконструкцію комплексу.

Від замку, як ще донедавна місцеві називали споруду (зараз називають тільки "інтернат") все-таки не так і мало залишилося - наприклад, стіни товщиною в 180 см в нижній частині будівлі, глибокі ніші дверей і вікон, нерегулярне планування - кімнатки то тіснилися, то розбігалися, було безліч закамарків і комірчин. Ніяких оксамитів на стіни - все побілено і чистенько. Білим або рожевим. Підлога - дубовий паркет. В портретній галереї - портрети Адами і Миколая Мишків у весь зріст, в жупанах і "ковпаках", як пише Р.Афтаназі. Портрет Миколая начебто був з 1469 р.

Праве крило комплексу слугувало літніми господарчими та житловими приміщеннями. В ризаліті містилися салон та спальня, де зупинявся, коли бував у цих краях, священик та письменник Станіслав Холоневський. Саме він запропонував виконати на стіні фреску з видом ватиканської базиліки св. Петра - замовлення виконав анонімний художник з Італії. З того часу Холоневські називали цю кімнату "Ватиканом" - і "Ватикан" був спальнею останнього власника маєтку.

Всі кімнати правого крила були вмебльовані меблями епохи Варшавського Князівства та в стилі бідермейєру. Лише кілька предметів походили з XVIII ст.

В салоні на першому поверсі на північній стіні висіли два велетенських дзеркала - Саломея Холоневська привезла їх на санях з Парижу. А біля обкладеного кахлями п'єцу знаходився білий мармуровий камін в класицистичному стилі. На каміні стояв один з численних янівських позолочених бронзових годинників з XVIII ст. За родинним переказом, кожен раз в момент смерті когось з Холоневських годинник сам зупинявся. Три великих вікна відкривалися на ту частину парку, де ріс каштан, за легендою, 500-літній. Навколо могутнього стовбура було облаштовано стіл з лавицями.

На одній з старих башт було облаштовано невеликий садочок. Кімната, колтра вела до башти, називалася "баштовою".

В палаці зберігався родинний архів, про який відомо дуже мало. Серед інших документів там було й 37 листів Адама Міцкевича до священика та письменника Станіслава Холоневського, кореспонденція Персі Біссі Шеллі та Захаріуша Воронича з Марією Цецилією Холоневською. Бібліотека містилася в кількох залах третього поверху і налічувала понад 10 тис. томів. Книжкові шафи були висотою до стелі, фоліанти, котрі в них не поміщалися, зберігалися на великих довгих столах між шафами. В бібліотеці був чималий відділ французької філософії і теології XVIII ст. Роман Бачинський скаталогізував книгозбірку на прохання Андрія Холоневського. В Першу світову Холоневські зібрали книги на підводи і відправили до Кам'янця-Подільського. Жодна з підвод до міста не прибула... Те ж, що не погрузили на підводи, убло знищено в 1917 і 1918 рр.

Найдавніші янівські перекази пов'язані з підземеллями та льохами, котрі начебто тягнулися під замком на велику відстань.

Ще одна легенда розповідала про 12 пань, котрі опівночі сходили з власних портретів і сідали в 12 крісел в портретній залі. Як шукали, з ким погомоніти. мали б йти в ту саму пору до однієї з кутових башт - там начебто опівночі з'являвся лицар в обладунках.

А в центрі Янова, тоді ще містечка, піднімалася Ратуша. Це ніяка не легенда, а правда, але звучить дуже вже фантастично з огляду на сучасні реалії.

За іншим переказом, інтер'єр костелу Непорочного Зачаття Діви Марії начебто відтворював нутрощі однієї з каплиць собору св. Петра у Ватикані. Здається, у храму з'явився шанс. Вінницькі газети наприкінці серпня 2019 р. повідомили, що у споруді планується облаштувати "Музей п'яти народів", котрі мешкали на цих теренах (українців, поляків, ромів, євреїв та росіян-старообрядців) та "Музей чотирьох поетів" (поляків Станіслава Мишка-Холоневського та Стефана Вітвіцького, на вірші котрого писав романси Шопен, та українців Віталія Березінського та Олега Чорногуза).  Для цього споруду екс-монастиря Вінницька облрада передала на баланс Іванівської ОТГ. Серед майбутніх експонатів музею - монета часів Сигізмунда ІІ (монарх, за переказами, бував у Янові - і кидав місцевим біднякам гроші).

Шкода, що не зберігся в автентичному вигляді брамний будинок на парадному дворі палацу (його в радянські роки добудували на ще один поверх, цілковито тим вбивши бароковий характер споруди). І хоча міст через рів з ланцюгового на постійний замінили ще в XVIII ст., ланцюги залишили на пам'ять - вони зберігалися аж до 1917 р. На початку ХХ ст. в тимпані прибрамного барокового будинку було розміщено герб Корчак фундатора палацу Адама Холоневського і Брохвич його дружини Саломеї з Контських. Як і весь комплекс, брама була темно-жовтого кольору, обрамлення вікон і пластична декорація - білого. Під час ремонту в 1970-х роках багато що з пластичної декорації комплексу було втрачено. В прибрамному корпусі ще з XVIIІ ст. містилися кухня та господарчі приміщення. Зараз там інтернатівська бібліотека.

Старі бастіони і близькість села не дали палацовому парку розростися до дорослих розмірів - він був досить компактним. Від палацу парк відділяв хвилястої форми мур (так в Афтаназі, про "хвилястість" :о)). За парком починалися сад та город. Між двома палацовими баштами була оранжерея.

В 1917 р. в Янові начебто формувався ескадрон польських уланів (?) - принаймні так пише А.Урбанський, хоча в його поетичних текстах забагато часом фантазій.

Іванів-Янів - мала батьківщина польського поета школи Міцкевича Стефана Витвицького.