Координати: 48°13′30″ пн. ш. 29°00′31″ сх. д.
Село в Піщанському районі Вінниччини (1666 жителів), на півдні області, неподалік кордону з Одещиною та Ольгополя.
Роман Афтаназі починає розповідь про Чорномин згадкою про "шпаковий шлях" - давню дорогу з Києва на Одесу, при який лежить село. Поруч - Південний Буг. За місцевою легендою, вздовж цього битого шляху, що вів колись через густі ліси, на подорожніх нападали розбійники, а головарем в них був якийсь Шпак. Саме тому колись Чорномин називався Розбійна і був садибою того напів-міфічного Шпака. Ех, кілька років тому село мене містифікувало: 1666 жителів. Чорномин. Колись - Розбійна. І доїхати туди в середині 2000-х можна було з Гайсина, здається, поїздом номер 666. Нє, ну це якась несправедливість, що я в таке дивне місце до цього часу не потрапила :о).
Розбійна входила у велетенський маєток Чечельничизна (від міста Чечельник), який належав спочатку Конецпольським, а потім Любомирським та Потоцьким. Після першого поділу Польщі все село відійшло до царської казни. Пізніше частина маєтностей дісталася маршалку (предводителю дворянства) Михайлу Гудовичу, потомку давно зрусифікованого литовського роду. А інша частина - якраз з Розбійною - потрапила у руки російського генерал-губернатора Волині та Поділля Тимофія Івановича Тутольмина (1739-1809). На зламі XVIII і ХІХ ст. Розбійну і кілька її фільварків відкупив у нього Миколай Чарномський. Певний час він був розпорядником маєтків у Софії Потоцької (ага, тієї самої), але зловжив її довірою, привласнивши якусь шалену суму, якої йому не вистачало на купівлю Розбійної. Через це Софія відмовила йому в своїх ласках - як інтимних, так і в якості роботодавця. Миколай не довго горював: у 1820 році одружився з багатою спадкоємицею Кларою Ярошинською. А Розбійну на власну честь перейменував у Чорномин. Стара назва трішки натякала на спосіб отримання грошей для купівлі села, муляла...
Від Миколая Чарномського-старшого резиденція дісталася його сину, Миколаю Генрику Чарномському (нар. близько 1828 р.). Його дружиною була Ельжбета Станіслава з Шембеків. Син вже був по-снобському барином, про темні справи з Потоцькими ніхто йому вже не згадував. Останньою власницею маєтку до 1917 р. була його дочка Марія (1856-1929), дружина графа станіслава Водзіцького (нар. в 1843 р.).
В Чорномині Чарномські на диво сусідам зводять красень-палац - десь біля 1820 р. Якийсь Хронщевський згадував, що в будинку "кожного вікна скло і олово бронзове коштували 60 карбованців сріблом". А. Урбанський зі слів Марії Водзицької писав, що архітектором палацу був малознаний, але талановитий італієць Боффо (Boffo). Т.С.Ярошевський потім уточнив: Звали Боффо Франческо, син Карла, він був вихідцем з Сардинії. Можливо, зодчий звів ще якісь панські маєтки на півдні Поділля.
Миколай Чарномський місцем під палац вибрав найвищий в околиці заліснений п'ятачок. З одного боку він спускався до села, з іншого переходив у плоскогір'я. Довгий прямокутний у плані будинок був повернутий головним фасадом на південь - там був портик з шістьма колонами іонічного ордеру. Під'їзд до споруди був зі східної сторони. Споруда була темно-жовтого кольору, всі пластичні декорації підкреслені білим кольором. Палац прикрашали картуші з гербами власника будинку та його дружини.
Ще більш монументальним був північний фасад: перепад висот. З цього боку було влаштовано напівкруглий ризаліт, оточений галереями і десяться іонічними колонами. З галереї під колонадою сходи вели до парку. Саме ця північна сторона найбільше нагадує знаменитий Білий дім, резиденцію американських президентів у Вашингтоні. Але ЖОДНОГО доказу, що Боффо надихався саме американським Білим домом, не існує - часом у світі бувають і співпадіння. Що не заважає учням чорноминської школи клянчити гроші на ремонт палацу в американських президентів - і в Клінтона, і в Буша, тепер от в Обами. Уявляєте, як це зі сторони виглядає: Дядь, дай гроші, в нас споруда схожа... Соромно.
Під'їзд до палацу дещо різниться на малюнках Наполеона Орди і фотографіях 1914 року: напівкруглої (чи овальної) клумби з деревом перед палацем вже немає. Польський офіцер Држевецький. котрий відвідав Чорномин у 1840 р., згадував, що резиденція була оточена колонами з усіх боків і мала чотири балкони з видами на околиці. Навряд чи - з західного боку могла бути хіба тераса. Пізніше будинок перебудовували, тому його первісний вигляд встановити важко.
В палацовому холі були ніші - для скульптур, напевно, та дубові сходи на другий поверх. Праворуч холу була господарська спальня. Ідентичного розміру кімната в південно-східному кінці палацу була більярдною. До неї примикав великий кремовий салон, а поруч зі спальнею був "блакитний" салончик, названий так через колір фіранок та меблів. Центральну частину споруди займала велика бальна зала сірого кольору. Двері з неї вели до великого салону, бібліотеки, їдальні та блакитного салончика. В бальній залі був білий мармуровий камін, склепіння куполу прикрашали касетони з розетами або скульптурками всередині. Під куполом ризаліту була зобрадена квадрига та три танцюючі панни в давньогрецькому одязі. Бібліотека була повністю заставлена шафами - кілька тисяч томів з ХІХ і початку ХХ ст., переважно на французькій мові. Зберігалися тут також родинні документи і невеликий архів Шембеків. Як і у всіх інших кімнатах, в бібліотеці був різнокольоровий паркет з різних порід дерева. Також тут був мармуровий камін.
Цінних старовинних меблів чи творів мистецтва в Чорномині не було. Стіни прикрашало кілька сучасних власникам картин, дві великі китайські вази і теж немаленькі, але японські. Було також кілька бронзових годинників, бронзові світильникі, старовинні східні килими та столове срібло.
З часом палац став власникам затісний. В 1890-х роках до нього з західної сторони було добудованоновий флігель, з'єднний з будинком скляною галереєю.
Палац стояв посеред велетенського ландшафтного парку, який переходив у ліс: дуби, ясени, явори, липи. Газони були обсаджені трояндами. Під розлогим дубом стояла велика статуя Богоматері - з білого мармуру, італійська. Мармуровою була й скульптура дівчини з книгою в руках. Літом перед палацем виносили з оранжереї цитрусові дерева та інші екзоти. Біля резиденції та господрських приміщень стояла стара возовня (зараз ми б це назвали гаражем): там зберігалась чимала колекція карет, бричок та возів.
Вже напередодні Першої світової війни славні дні палацу були позаду, чорноминська резиденція почала занепадати. Та будівля пережила обидві війни і зараз слугує селу як школа. Сяк-так зберігся й парк. А ще - флігель, каплиця, господарські приміщення та сторожка.
До 1917 р. Чорномину належали також фільварки Козлівка, Пиріжна та Рибки загальною поверхнею в 2700 десятин полів та лісів. Десь там містилася цукровня. Зараз вона, само собою, розвалена.
