Карта

Координати: 49°17′29″ пн. ш. 29°32′21″ сх. д.

Біля 1 тис. мешканців.

Wies Ilustrowana у числі за травень 1912 року присвятина невеликому палацику у Якимівці цілу статтю - так не часто бувало.Там в суцільних суперлативах описується краса українських садиб, що потопають у спекотну пору у зелені садків; кришталевих ставків та тихих ярів. 

"Якби, читаче, доля чи то з потреби, чи, можливо, випадково, закинула вас на землі колишнього Брацлавського воєводства, поблизу старої резиденції князів Четвертинських | Збараських у Животові, ваше око було б приємно вражене красою краю та мальовничістю краєвидів, які в порівнянні з сусіднім Уманським регіоном з його типовим степовим характером становлять помітний контраст. (...)

Їх (старих садиб) досі чимало, і хоч нові вимоги та американський спосіб ведення економіки, особливо поблизу цукрових заводів, починають створювати новий тип людського середовища, здебільшого банального вигляду, тут все ще можна знайти і такі двори, де традиція простоти, поєднана з вигодами життя, а коли і комфорту, без претензій на великопанську резиденцію, все ще є постійним гостем.

Помітноо, що тут жили люди, які не вважали себе прибульцями гербу "ibi patria ubi bene" (де добре, там і батьківщина), а щиро любили свій шмат рідної землі, в якій прагнули знайти вічний притулок; пам’ятали не лише про себе, а й про завжди тепло прийнятих гостей, будуючи свої просторі двори та гарно вміли застосовувати принцип «dulce et utile» (солодкого, читай приємного і корисного) в житті, не нехтуючи естетичною силою при зведенні власних резиденцій.

До таких типових сільських садиб в Україні належить Якімівка, зараз власність Павла Гнатовського, котра хоч і була інтегральною частиною Животова, сьогодні її від нього лише річечка Рошка відділяє.

Маєтність ця стоїть на ніби на переломі між старими та сучасними вимогами, хоча її теперішній власник віддав данину прогресу, відбудувавши винокурню, встановивши зразкові ректифікаційні установки, водяні млини та відкривши фабрику черепиці, довговічну та затребувану, - та це не перешкоджає йому дбайливо зберігати отримане, успадковуючи традицію тих дедалі рідкісніших рис, згаданих вище.

Засновником цієї резиденції був покійний Генрик Гнатовський, який, створюючи родинний маєток, вклав у свою роботу стільки творчої думки, стільки вродженого смаку та так зі смаком його оформив, що це місце можна вважати одним із найгарніших у тих краях. 

Першим власником Якімівки, у її нинішньому вигляді, був також її засновник, пан Генрик Гнатовський. 
Була то постать справді патріархальна, загальношанована, тому до цілування рук пана судді горнулися крізь довгі роки його життя кількох поколінь родини, ближчих та далеких родичів та знайомих, що відбувалося особливо на кожні іменини судді-амфітріона (Амфітріон тут - синонім милостивого та доброго володаря). З'їжджалися вони всі у цей урочистий день, іноді з далеких місць, до Якімівки,куди їх притягувала не лише відома гостинність господаря, а й рідкісним прикладом для наслідування громадянських та старопольських чеснот, що прикрашали цю прекрасну постать.
А тепер кілька слів про зовнішній вигляд місця.
При в'їзді до Якімівки одразу привертає увагу дорога, що веде до садиби. Вона спроектована не за звичним шаблоном, а звивається природними вигинами серед дбайливо доглянутих троянд. 
В кінці цієї під'їзної дороги стоїть великий з бічною двоповерховою прибудовою двір. Це будинок з безпретензійними та спокійними архітектонічними лініями, весь оповитий зеленню, а окремі частини його складають настільки гармонійний ансамбль, що двір виглядає як весела господинька, святково вбрану для прийому гостей. Усе навколо гармонійно поєднується з двором. 
Від тильного його боку стара липова алея, спускаючись все нижче, веде до пристані на озері, горизонт якого вдалині замикає хрест, серед вражаюче згрупованих, ніби фон, італійських тополь.
У цьому чарівному місці надвечір відбуваються чудові концерти водоплавного птаства, що задовольнять вуха навіть найвибагливішого слухача.
Внутрішнє оздоблення будинку відображає гідність та шарм його екстер'єру, а серед сімейних реліквій найбільшої уваги на перше місце поставити потрібно пам'ятну колекцію орденів, як от медаль Virtuti Miiltari, Орден Почесного легіону Франції, Зірку Наполеона та багато інших, належали вони діду нинішнього власника та його тезці Павлу Гнатовському.
Він здобув ці почесні відзнаки під час облоги Сарагоси, в ущелинах Сомосьєри та на інших полях, у різних битвах, а своєю героїчною смертю під Дашовом залишив спадок слави майбутнім поколінням нащадків". 

 Сучасний стан палацу - жалюгідний. Школа з нього давно виїхала, маємо що маємо. Поруч розвалюються цегляні стайні. На гугл-картах можна подивитися фотографії краєзнавця Дмитра Антонюка. 

Український краєзнавець ХІХ ст. Лаврентій Похилевич у "Сказаннях про населені місцевості Київської губернії" писав про Якимівку так: "Ще на початку минулого (мається на увазі XVIII ст.) століття передмістя це мало особливих від Животова власників, належало до Тетіївщини, по розпродажу якої воно належало Констанції Куницькій; після смерті її кільком власникам її спадкоємцям; від них купив Якимівку маршал Шидловський, від племінника якого купив для дочки його Катерини, яка була заміжня за Шкуратовським і продала її в 1856 році Генріху Павловичу Гнатовському; до Якимівки зараховано 1124 десятини".
На початку ХХ століття село належало Павлу Генриховичу Гнатовському. На той час у Якимівці була гуральня (завод звели у 1870-х рр.), церква, каплиця, церковно-парафіяльна школа, кузня, казенна крамниця та гігантський, зведений з цегли водяний млин, який міг за день змолоти 300 пудів зерна - це ледь не 5 тонн. Млин у Гнатовських орендував Гершко Клейнерман.