Хоча все насправді було не так.
Первісна римо-католицька парафія в Мукарові виникла ще в XVI ст. Тодішній власник мукарівського староства Андрій Горський дав кошти на побудову першого костелу в 1613 р. Привілеї і певне начиння храму св. Йосипа надав 12 серпня 1613 р. польський король Сигізмунд ІІІ. Храм був дерев'яним - а як виглядав, точно вже не скажеш: в часи Михайла Корибута Вишневецького, в ІІ половині XVII ст. його цілковито знищили турки.
За інерцією пам'яті в селі ще принаймні два століття після турецької окупації вирощували відбірний, якісний турецький тютюн.
Мукарівський костел № 2, теж з дерева, звели в 1760 р. Йому судилося простояти практично століття.
Мурований храм в стилі пізньої неоготики зводили на кошти парафіян протягом 13 рокiв. Ініціатором будівництва був священик Базилій Шах (Szach). Почали в 1859 р., закінчили чи то в 1871-му, чи то в 1872-му. Освятив костел аж в 1886 р., єпископ Любовідський.
На початку ХХ ст. у Пiдлiсному Мукаровi було понад 400 парафiян.
В 1933 р. храм прогнозовано закрили (відкрили його за німецької окупації, у 1941-му). Повторно закрили святиню в 1962 р.
За деякою інформацією, у 1959-1989 рр. в храмі був сільський музей. Начебто.
Місцевим римо-католикам споруду повернули в 1989 р. Тоді ж архітектурним відділом Дунаївецького району було розроблено план реконструкції храму і зведення дзвіниці (під керівництвом Володимира Окінійчука). Назвати дзвіницю дуже гармонійною у мене язик не повернеться.
В 1989-1992 р. храм поштукатурено. Малярне оздоблення виконали художники зі Львова під керівництвом Романа Довганика. Назвати підбір кольорів шедевральним я б ніколи не наважилась.
Чехословацька фірма "Рігер Клос" провела реконструкцію місцевого органу - за сприяння органіста Львівського органного залу Віталія Півнова. Львів'яни ж виготовили вівтар, сповідальні і рами хресної дороги (Стефан Адамський і колеги). Стації хресної дороги прибули з Литви. Також звели плебанію і катехетичний будинок. В радянський час покрівля храму була з шиферу, її замінили на бляху.
Зі статті Сергія Феодосьєва "Музика, що застигла в камені" (газета "Є!"):
...готичнi форми перемiщувалися з iншими стилями i пiдпадали пiд вплив мiсцевих традицiй. В цей перiод в багатьох європейських країнах, зокрема Нiмеччинi, Австрiї та Англiї, особливо сильного розвитку набув напрямок так званої суворої готики, який ми спостерiгаємо i який яскраво проявляється в Пiдлiсно-Мукарiвському костелi. Основним, найхарактернiшим для цього стилю, матерiалом був тесаний камiнь, що використовувався не лише для створення самої будiвлi, але й для її декорацiї. (Робота старих майстрiв-подолян, що збудували костел в Пiдлiсному Мукаровi не може не дивувати. Вона просто вiртуозна i сьогоднi для будь-кого може послужити еталоном чи свого роду наочним пiдручником з мулярської справи). У витягнутi по висотi вiкна вставлялося рiзнокольорове скло, скрiплене вузькими свинцевими смугами. Його вiдтiнки породжували в iнтер’єрi рiзноманiтнiсть свiтлових ефектiв i створювали таємничу атмосферу.
В готицi велика увага з точки зору художньої виразностi придiлялася захiдним фасадам, якi, як правило, мали двi вежi. Головними елементами композицiї фасаду служили портали, якi мали багате оздоблення, а також кругле вiкно (чи вiкна) над ними, що називалося розою. Завдяки багатоярусному подiлу поверхнi стiни i використанню великої кiлькостi рiзноманiтних скульптурних прикрас, вся площа фасаду перетворювалася в камiнне мереживо. Всi цi елементи присутнi в Пiдлiсно-Мукарiвському костелi." (С).
