Мукачеве. Карта центру

Координати: 48°26′43″ пн. ш.22°43′02″ сх. д. 

Друге за кількістю жителів місто області, тут живе біля 95 тис. жителів. Відоме Мукачеве з  - на хвилинку - 896 р. (згадане в угорській хроніці Аноніма).

 Красиве, затишне, малоповерхове і зовні європейське - враження від першого візиту. Друге враження у квітні 2004 було більш скромним, важко сказати з яких причин. А потім я була тут ще багато-багато разів. І сподіваюся ще стільки ж бути. :о)

Казковий центр, запашний гарячий боб-гуляш в якомусь з кафе поблизу ратуші (трохи вбік, вглиб, дерев'яна будівля, спочатку піццерія, потім кафе), святкові гірлянди, пам'ятник дятлу, меркурій на прикрашеній барель'єфами будівлі міської друкарні - десь такий калейдоскоп залишився в моїй голові після візиту в Мукачеве 2 січня 2003 року.

Другий візит, дощовий посеред надзвичайної спеки кінця квітня, був більш прозаїчним. Боб-гуляш, таємнича закарпатська страва, яка не давала спокою більш як рік, в результаті не з'їдений - ані мною, ані Міком. Більше того, мені погрожували смертю за цей гостренький супчик. Зима-2003: холодно, голодно і обмаль фінансів. Беремо одну порцію на двох після цілоденного ходіння на морозі - ах, смакота. Весна-2004: ситі і пресичені враженнями здивованно розглядаємо плаваючу на поверхні тарілки флотилію з червоного перцю і думаємо, через скільки секунд після ковтка капітулює шлунок. Але гаразд про гастрономію.

2005: тричі. А щоб мало не показалося. Я вже навіть орієнтуюся в лабіринтах одноповерхових вуличок поодаль від міського центру. Ще б знайти вдосталь часу, щоб описати свої думки про місто, яке найкраще відвідувати все-таки в кінці квітня, коли все навколо потопає в магноліях та сакуровому цвіті.

Потім були нові і нові приїзди в місто. Дивно - жодного разу тут не доводилося ночувати. Напевно. поки що. 

Туристів тут цікавить перш за все замок, овіяний легендами про те, як князь Корятович чорта надурив та бувальщинами про героїчну оборону твердині під приводом безстрашної Ілони Зріні. Але і саме місто, вперше згадане ще у "Gesta Hungarorum" та засноване в далекому ІХ столітті як фортеця та поселення білих хорватів, дуже цікаве. 

І з суперником Ужгородом за туриста бореться на рівних. Тут, здається, чистіше, тут теж є чимало фестивалів, тут відкривають цікаві пам'ятники. не лише дятлу. В червні 2010 р. на мукачівському Корзо. якраз біля будинку культури з'явився бронзовий сажотрус-коминар з своїм котиком. Тепер у сажотруса начищені до лиску гудзики - туристи тримаються за них "на удачу" та "на щастя". І кота. виходячи з усього, теж погладити по голові не забувають. Мукачівці - якщо вірити місцевій пресі - називають статую "Берталон-бачі - щасливий коминар". Бо й сам "прототип" монументу був на відкритті пам'ятника: старенький Берталон Товт працював сажотрусом в Мукачевому протягом більш як п'ятидесяти років. 

Автор монументу - скульптор Іван Бровді. Кошти на скульптуру (600 тис. гривень) надав політик Віктор Балога. 

Мукачеве — друге за розмірами місто області, і за цікавістю та історією воно мало поступається Ужгороду. Місто, яке протягом століть було плавильним казаном для людей різних національностей і культур (адже стояло на перетині європейських торгових шляхів!), в результаті отримало своє, власне і дуже яскраве обличчя. Документальна історія Мукачевого ведеться з ІХ століття, але археологи знайшли в околицях міста кельтський металургійний центр — другий за розмірами в Європі! А отже, історія міста над Латорицею почалася задовго до першої згадки в документах.

Мукачеве лежить на стику відрогів Вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, на берегах річки Латориці. Як і колись давно, Мукачеве й зараз стоїть на перетині міжнародних шляхів: через нього пролягають  залізничні магістралі Москва-Київ-Будапешт-Бєлград-Рим і Москва-Київ-Братілсва-Прага-Відень та автомобільні траси Київ-Прага і Київ-Будапешт-Відень. 

На площі Миру, поруч з ратушею, розташований Закарпатський драматичний російський театр. Задумка звести у місті храм Мельпомени виникла ще у 1884 р., та потрібну для будівництва суму змогли зібрати лише через 12 років. В червні 1896 р. на місці колишніх торгових рядів і соляної управи було закладено фундамент споруди. Урочисте відкриття театру відбулося 28 жовтня 1899 р. Щоправда, місто не мало своєї трупи — і вдовольнялося гастролями інших театрів. Свій колектив в Мукачевому з’явився в 1947 р., коли в місто переїхав Білгород-Дністровський російський драмтеатр.

Для того, щоб зі смаком поїсти в цікавих інтер’єрах, від ратуші далеко йти не треба: зовсім поруч розташований популярний «Трактиръ» (вул. Пушкіна, 12, тф. : (03131) 41462). Сюди з задоволенням заглядає місцева молодь: не лише за їжею, а й за атмосферою. Не дивлячись на про-російську назву, інтер’єри «Трактира» нагадують скоріше салун, аніж теремок. Серед «фішок» закладу — рояль, перетворений у звичайний стіл, жива музика у вихідні дні та карикатури на знаменитостей на стінах.

А напроти ратуші розташований найпафосніший готель міста — Star****, при якому працює одноіменний ресторан (вул. Миру, 10, тф.: (03131) 22531, http://www.star-ar.mk.uz.ua/). Поблизу ратуші і готелю щозими встановлюють головну міську ялинку.

Гостям міста варто пам’ятати, що більшість закладів харчування працюють до 22-00, часом — до 23-00.

У місці, де від площі Миру відділяється вулиця Миру, стоїть симпатичний пам’ятник солунським братам Кирилу і Мефодію (скульптор В.Олашин). Наступні два пішохідні квартали, які ведуть до римо-католицького костелу, високу дзвіницю якого помітно вже здалеку, є чи не найошатнішими у місті. Тут збереглося чимало гарненьких кам’яниць ХІХ-ХХ століть, в яких зараз розміщені магазини, аптеки та кав’ярні. Сажотрус теж стоїть тут. :о) Як і бюст Міхая Мункачі. 

З правого боку за гарною кованою огорожею стоїть палац Ракоці (1667, вул. Миру, 26), який ще іноді називають «білий дім». Ефектна споруда збудована під час зламу архітектурної моди: бароко прийшло на зміну ренесансу. Палац зараз набув свого теперішнього вигляду після доповнень, зроблених в середині XVIIст. В 1748 р. ренесансна споруда дісталася новим власникам краю, графам Шенборнам, які надбудували другий поверх за проектом архітектора Балтазара Наймана (чи Ньюмена. джерела по різному пишуть). Мармуровий портал було облаштовано в ХІХ ст., тоді ж зникли деякі господарські приміщення комплексу. В колишній князівській резиденції зараз розташувалася міська дитяча школа мистецтв. Свого часу в палаці зупинялися цісарі Йосип ІІ  та Франц-Йосип. 

Ось і катедральний костел св. Мартина з Туру (вул. Миру, 9). Він весь виглядає готичним, а проте від справжньої готики в соборі залишилася лише невелика каплиця св. Мартина (XIV ст.). Сам же готичний храм було докорінно перебудовано на початку ХХ століття в рисах романтичної неоготики за проектом будапештського архітектора Ціглера. Кажуть, стан старого костелу на 1904 р. був вже аж занадто аварійним.

Стара каплиця представляє собою кам’яну однонавну базиліку з невеликою круглою башточкою з гострим завершенням. З усіх боків споруда укріплена міцними контрфорсами. В бокові фасади вмуровані плити з епітафіями. Про готику нагадують вузькі вікна, лучковий портал та віконце-роза над ним. В каплиці збереглися розписи XIV  ст.

Якщо неподалік костелу і каплиці звернули ліворуч, на вул. Духновича, за квартал потрапимо симпатичної реформаторської церкви. Її зведено на пожертву мукачівця, який наприкінці ХІХ ст. виїхав в Америку та розбагатів там.

Храмів у місті багато, і різних конфесій. Чимало нових, є й старі. Самий помітний, напевно, православний жіночий монастир на Чернечій горі (начебто заснований ще у XI ст. ченцями, які прибули сюди з дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анастасією, дружиною угорського короля Андрія І). Та справжній розвиток кляштору почався за часів Корятовича. Якось, каже легенда, під час ловів на князя напав хижий звір. Князь у розпачі звернувся до бога, пообіцяв звести на тому злощасному місті монастир - якщо в нагороду отримає життя. Диво не заставило себе чекати - звір лишив князя у спокої. Так з'явився на горі перший, ще дерев'яний монастир.

У монастирі здавна писався літопис, завдяки якому стали відомі багато дат з історії Закарпаття. Також тут була створена наприкінці XVIIIст. "Краткая заметка" І.Бразиловича. Тоді ж тут з'являється бібліотека з багатьма цінними стародруками, такими як "Закарпатське євангеліє" (1401),"Біблія" Івана Федорова (1581).