Чинадійовський замок

 Чинадієвська фортеця, сувора, кам'яна, всього з двома кутовими вежами, з метрової товщини стінами, зведена в XIV столітті бароном Перені. (Іноді називається цілком конкретна дата побудови: 1450 рік). Твердиня була центром Чинадійовської домінії. У 1657 році фортеця була значно пошкоджена польськими військами графа Любомирського. В 1670 р. твердиня переходить у власність родини Ракоці. Саме цей факт дозволив теперішньому орендатору споруди, художнику Йожефу Бартошу прив'язати до замка у Чинадійовому найвідомішу жінку Мукачева - мужню хорватку Ілону Зріні. Начебто легендарна захисниця Паланка саме в цих стінах вперше побачила своє кохання - юного (на 13 років молодшого за Зріні) угорського графа і ватажка антигабзбурзького руху Імре Текелі. Ілоні було 39 - і заради 26-річного Імре вона зреклася маєтків і титулу. Таки тут це сталося - і все. Тут потайки відбувалися їхні побачення, тут вони проводили ночі. Не вірите? Довести зворотнє практично неможливо, а "спальня Ілони", яку "відновлюють" в 2011 році, дуже скоро стане місцем, де чимало молодят проводитимуть шлюбну ніч. Замок же от-от з незрозумілого "Сент-Міклош" отримає назву "Замка кохання". Ррррромантично - і трішки нерозумно. Хоча, можливо, економічно вигідно. 

Нагадаю, що відновлюванням замку Сент-Міклош займаються Угорське Державне управління захисту пам'яток мистецтва і Фонд Ласло Телекі. Покрівлю замку, принаймні, відновили саме за їхній рахунок (на це було виділено мільйон форинтів - приблизно 5 тис. доларів по тодішньому курсу), як і кімнати першого поверху (зараз там невеличкий археологічний музей). Черепицю на перекриття даху використали автентичну - зібрати старі дахівки по всьому Закарпаттю допомогли цигани. Щось збирають на відновлення самі орендатори, чимось допомагає сільська рада. Бартош сподівається на допомогу нащадків колишніх власників - рід Перені все ще живе і квітне. В 2010 р. в замковій башті було відновлено і переосвячено замкову каплицю св. Миколая. Книги з бібліотеки Шенборнів, які в часи війни люди розібрали по домівках, зара частково повертають до замку. На жаль, відновлювальні роботи часто роблять абияк і по-простому: скажімо, використовуючи цемент.

В 2007 р. на замок вказував встановлений гіпсовий вказівник "під старовину": та жителі села дуже скоро його розтрощили. 

Та повернімося до історії твердині.

В кінці червня 1703 р. тут перебував бунтівний князь Ференц ІІ Ракоці - набирався сил після поразки свого війська під Мукачевим. Пізніше князь бував у Чинадійовому ще кілька разів. В 1708 р. в Сент-Міклош з Хуста перебирається кілька сімейств феодалів, котрі підтримали куруців. 

В 1728 р. замок отримує граф Фрідріх Шенборн - як дарунок від цісаря Карла ІІІ. Вже за шість років, у 1734 р., Шенборн береться за перебудову маєтку - споруду перекваліфікували з фортеці на палац. Ну, досить умовний, але палац. 

Під час фашистської окупації замок перетворили на тюрму. В радянський час будівлю використовували як сільраду і склад, певний час тут базувалася військова частина. 

Північна частина замку - так неначе головна. Саме до неї веде парадний вхід. Та обидві частини твердині з'єднані між собою, хоча з південного боку і є автономний вхід. На першому поверсі фортеці (це якщо подолати купу каміння біля входу) - шість кімнат та зала (палата) з великим вестибюлем. Другий поверх схожий за плануванням: шість малих кімнат та великий зал. Плюс довгий коридор.

Хоча тітонька з козами, яка пояснила мені, як добратися до замку (не дивлячись на наші прохання зупинитися, водій заповненого вщент автобусу на Воловець не реагував. Замок проїхали кілометри на два) і розказала, в якій саме хаті живе художник Й.Бартош, піти до власника замку я не наважилась (він орендує Сент-Міклош з 2001 р. - і так як оформив документи на твердиню як на руїну, державі нічого за замок не виплачує). Навряд чи він запустив би мене досередини. Мені в мій день народження вистачило і простого знайомства зі спорудою.

Колись замок оточували рови та вали, зараз оточують сучасні будинки та трактори. Латориця, щоправда, нікуди не поділася: як текла на південь від форпосту, так і тече.

Дивують згадки про прекрасний парк (з 1749 року! Закладений за часів володарювання в краї Ференца Башінди!) навколо замку. Це оті інвалідного вигляду два з половиною деревця? Де парк, де?? Там тракторний гуртожиток поруч, нема там парку, тим більш "прекрасного".

Д. і І.Поп гарно і докладно описали герб, що прикрашав стіни замку: два лева напроти один одного, один з шаблею, інший, як Паць - з жолудем. Над ними повис (Дамоклів?) меч в чоловічій руці. Цей геральдичний вибрик одного з власників фортеці, магнат Лоньї, з'явився на стінах близько 1640-го року, а зник невідомо коли. В ХІХ ст. ще був.

Перебудовували твердиню безліч разів: найбільш значні зміни відбулися в її зовнішності у 1734 та 1839рр. (остання під керівництвом архітектора Германа Ігнація). Тоді ж робітники знайшли в стіні замурований скелет, хтозна кого. Непахане поле для легендотворців.

В Чинадійовому є й кілька храмів. Неподалік замку збереглася готична греко-католицька церква з XIV ст. В 1403 році храм було перебудовано - перша видозміна, яких було, думаю, ще багато (одна з кардинальних - у 1814 р.). А трохи в стороні від траси видно шпиль православної церкви. Ми були в поселенні в четвер перед пасхальними святами. Вразили двоє хлопаків років семи, які допитувалися в мене, чи сповідає сьогодні батюшка. Гумку вкрали? Списали математику? Які там в них гріхи?