Тут під ажурним золотим (насправді бронзовим) кочаном-куполом стоїть зведений Йосипом Марією Ольбрихом (Joseph Maria Olbrich) в 1897-1898 рр. "Secession", виставковий зал одноіменної художньої групи. Архітектор був її членом, тож розумів, що замовили його однодумці. Білосніжну споруду-маніфест зводили на гроші самих художників-сецессіонщиків. Земельну ділянку місто надало безкоштовно. Від Сецессіона до Карлскірхе мала бути розбита алея, та не судилося, і зараз там їдуть машини, а пішки піде хіба повний відчайдух.
На будинку вибито девіз сецесії: "Часу - його мистецтво, мистецтву - його свободу" (с) Людвиг Хевезі. В нацистські часи ці слова прибрали: вони протирічили самій ідеологій націонал-соціалістів. Над вхідними дверима ліворуч - ще один девіз: "Ver Sacrum" ("Весна священна", прям як в І.Стравінського). Симоли на стінах - ті ж сови, приміром, - сповнені містичного підтексту.
Восьмиметрові бетонні колони будинку десь під землею сусідують з джерельцем Оттакрінгер (Ottakringer Bach), однієї з приток річки Відня.
Новаторську будівлю Відень сприйняв не відразу: тодішні жителі порівнювали споруду з куполом то з вокзалом, то з теплицею, то зі складом, то з... туалетом.
В лютому 2010 р. Сецесіону спробували повернути скандальну славу столітньої давнини. Для цього один з його залів віддали до 18 квітня 2010 р. у оренду... свінгерському клубу Element6. Тепер всі відвідувачі заходять у приміщення через зал, де розкидані матраси, еротичні іграшки, а у кутку облаштовано бар. Мер Відня вкрай негативно поставився до такого починання, але піднімати шум не став - розуміє, що скандал зіграє лише на руку провокатору-художнику з Швейцарії Кристофу Бюхелю, який це все й організував.
Скромність інтер'єрів розчаровує нас, але вражала людей фін де сіклю: до того мистецтво ніколи не виставляли на білосніжних стінах. Таким революційним методом сецесіонівці привертали увагу не до золочених дверей і розписної стелі, а до власне картин.
В роки Другої світової споруда була фактично знищена: в будинку розташовувався склад фабрики, яка виготовляла зброю. Тож таку стратегічну точку знищили, побоюючись червоного ворога, самі вермахтовці. Руїни споруди хотіла знести міська адміністрація, та Відень відродив Сецессіон.
Білосніжними стіни Сецессіону стали лише з 1986 р., а до того їх колір часто змінювався.
Сецессіон задумувався як виставковий зал - і в такій якості використовується й досі. Й досі ця установа діє без директора (загальні збори з 180 художників вибирають правління з 12 чоловік, ті вже займаються складанням виставкових програм). Цікаво: довгий час світ сучасного мистецтва Сецессіону був досить маскулінним - перша виставка жінки-художника відбулася лише в 1990 р.
В підвалі Сецессіону зберігається затюканий публікою, але високо оціненний Огюстом Роденом "Бетховенський фриз" Клімта, присвячений Дев'ятій симфонії композитора (копія статуї голого Бетховена авторства Макса Клінгера, сусід фризу з виставки 1902 р., експонується в Музеї Відня поруч).
Поруч з Сецессіоном вальяжно розкинувся в колісниці, в яку запряжені леви, бронзовий друг Цезаря Марк Антоній (скульптор Артур Штрассер для міжнародної виставки 1900 р. в Парижі на замовлення Міністерства освіти). Об сидіння дородного імператора ласкаво треться мордою пантера. Цей римський полководець і державний діяч (82-30 рр. до н.е.) відомий навіть не тим, що відомстив убивцям Юлія Цезаря, Кассію і Бруту, і сам став правити східною частиною Великої Римської імперії. В історію марк Антоній увійшом коханцем Клеопатри, а коли єгипетський флот зазнав поразки, імператор покінчив з собою.
