Вже з 1491 р. Миколаївський монастир став резиденцією закарпатських православних владик. Велику роль монастир відіграв у пропагуванні унії в XVII ст. З 1751 р. комплекс належав отцям-василіанам. В монастирі вівся літопис, була зібрана велика бібліотека, серед раритетів котрої були «Закарпатське євангеліє» (1401), «Біблія» Івана Федорова (1581). Бібліотека налічувала понад 6 000 книг, в 1940-х була передана Ужгородському університету.
В 1947 р. радянська влада, яка переслідувала уніатську церкву, передала монастир православним черницям. 33 монахи-василіани, які мешкали в обителі до того часу, були змушені покинути ці стіни. З собою кожному дозволили взяти лише подушку, тарілку і ложку.
Дерев’яним монастир був до 1661 р., коли за проектом архітектора С.Пьяненса була зведена мурована ротонда. На жаль, споруда була розібрана в 1826 р.
Зараз до складу комплексу входять класицистична церква св. Миколая (1789-1804), двоповерхові барокові келії (1766-1772, архітектор Д.Рац), огорожа з баштами (XVII ст.) та старовинна винокурня. В інтер’єрах церкви зберігся живопис ХІХ-ХХ ст. В крипті святині похований будівничий храму Дмитро Рац (1710-1782).
Цікаво: на всіх старих зображннях монастиря, які довелося бачити, стіни комплексу були білосніжними. Яскраво-зелений колір монастирських стін - це вже сучасна мода Мукачевого. :о)
