English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Супрунківці - Супруньківці

Костел в Супрунківцях, 28.03.09

В 2009 р. супрунківецькому костелу "стукнуло" 200 років. До ювілею він прийшов повною руїною.

28 березня 2009 р.

Старий маєток, залишки замку (?), костел - майже всі пам'ятки Супруньківець в одному кадрі. 28 березня 2009 р.


Карта

Координати: 48°44′53″ пн. ш. 26°45′59″ сх. д.

 

Цікава була подорож. Майже паломництво якесь вийшло: туди смиренно, в заповеному пазику, звідти більш як половину шляху - пішки, повз села, повз ставки з білими чаплями і чайками, повз дерева з галасливими шпаками, повз яблуневий сад і його кам'яного охоронця... Хоча не варто розпорошуватись: давайте про Супрунківці-Супруньківці.

 

Сюди чотири рази на день з кам'янецької автостанції ходять автобуси. На жаль, інтервал між ними - в 4 години, а зайняти себе протягом 4 годин в Супрунківцях важко. Дуже важко. Ну дуже-дуже. Але село - тупикове, шанс злапати машину - нульовий. Тому або свій транспорт, або зручне взуття. Ну або просто шурувати не на Абрикосівку-Калиню, а на Маків. Туди всього кілометрів 6, і там траса. Правда, половину з тих шести км доведеться йти фактично полем, але якщо сухо...


 Крихти зі столу Історії: Супрунківці

В костелі

Сюди я хотіла давно (і навіть в жовтні 2008 р. намагалася добратися пішки з Блищанівки. Завадила фантастична багнюка). Хотіла, власне, заради костелу. Фото його бачила в одній з численних книг про рідний район (знаєте, з такої ювілейної серії, де голови колгоспу дивляться в небо серед стиглої пшениці, а юні доярки в білих халатах і чорних колготках позують поруч з коровами). Костел в книзі датували XVIII ст. Ого!

Вже пізніше потрапили в руки добуті хмельницьким журналістом Денисом Шашенком списки пам'яток місцевого значення, і фантастичне XVIII  століття змінилося більш реальним ХІХ-тим. Але додалися ще церква (1760!!!!) та старий міст. Треба було їхати.

 

Супрунківці виявилися горбистими, рельєфними - і абсолютно пустими. Чи не половина хат стоять розвалені, десь здалеку чути жіночі голоси, десь гавкають собаки - а так в повітрі тиша аж дзвенить, і нікого спитати про цікавинки села. Я наївно питала в пасажирів пазика дорогу до "клубу". Який клуб, для кого, для зграйки переляканих курей? Храм, що пережив радянщину завдяки новій  клубній "професії", незалежність переживає зна-а-ачно гірше. Бо ані костелу, ані клубу Супрунківці вже не потребують. Мертвецька тиша, мертві хати, майже мертве село, навіть річка - і та Гниловідка. Де ті обіцяні сайтом Верховної Ради півтисячі жителів - не знаю. Емігрували в Кам'янець, пішли в партизани, відлетіли в вирій?

 

А було ж колись! 1 липня 1392 р. литовець за походженням та подолянин за пропискою, майбутній розбудовувач Мукачевого князь Федір Корятович видав своєму слузі Бедришку дарчу грамоту на села Сатермінці, Олехівці, Клименти та Супрунківці у Червоноградському повіті. Правда, за іншими джерелами село відоме лише з 1548 р., але це нормально: історія - штука плутана і непроста.

З назвою ж теж плутанина: м'який знак то зникає з назви в документах, то знову з'являється; тож я і собі дозволю то пом'якшувати топонім, то писати його коротшим.

 

Сякі-такі відомості про село можна дізнатися в Юхима Сіцинського, в його "Приходах и церквях Подольской губернии". Перше ж речення про Супруньківці (тут лише з м'яким знаком!) б'є навиліт: "Кліматичні умови несприятливі через гнилу воду у річці". Ах, якби здивувався пан Юхим, коли б дізнався, що саме супрунківецька вода зараз вважається ледь не еталоном смаку - і тут її навіть бутилюють! (Правда, не з річки, а з джерела поруч з замчищем).

В часи Сіцинського Супруньківці були чималим населенним пунктом, мали присілки Терновку (Теклівку), Шидлівку (на честь власників села Шидловських) та Ксаверівку (на честь Ксаверія Шидловського, сина власника Супруньківець). Теклівка - це теж пам'ять про представницю цього шляхтного роду, Теклу Шидловську. Ксаверівка історично була заселена вся геть чисто "шляхтою" - місцеве населення було католиками та однодвірцями (тобто таки збіднілою шляхтою). Самі Супруньківці за складом населення теж ділилися на "шляхту" та простих (такий поділ був характерним дял багатьох подільських сіл). Тернівка, до речі, до цього часу підпорядковується супрунківецькій сільраді.

В кінці ХІХ ст. в Супруньківцях проживало чимало народу: лише православних нараховувалося 1317 чоловік.

 Відомо, що в XVII ст., коли село належало якомусь Радецькому, тут був невеликий замок (з датування і простих обсервацій неважко допустити, що фортеця була мурована, а не дерев'яна: природного каменю тут достатньо). Було б дивно, якби замку тут НЕ було: місцевість сама пристосована для оборони, татари на Поділля все зазіхають і зазіхають, гори Медобори поблизу Супрунківець сягають чи не своїх найвищих піків...

 Пізніше в тому ж XVII ст. село відійшло до кам'янецьких єзуїтів - і було в їхніх руках до 1773 р., аж поки не закрили в місті колегію і не прикрили (тимчасово) всю єзуїтську лавочку загалом. Далі село відійшло до едукаційної комісії, а вже в неї було куплено Симеоном Шидловським.

Далі власників було ще кілька: Лозинські, Ярошинські, далі якісь аноніми.

Станом на кінець ХІХ - початок ХХ ст. в Супруньківцях були рештки замку: трохи вище за поміщицьку садибу можна було побачити круглу башту висотою метрів в п'ять. Ще дві схожі вежі були розібрані одним з власників села.

Ще Ю.Сіцинський згадує про рштки земляних укріплень, т.з. "Городиська" на схід від села.

Городиськ я не бачила, а от дивні старі розвалини поруч з рештками садиби бачила. Тут була брама, а це садибний будинок, а там костел, а це огорожа, а це... Це або залишки старих укріплень, або просто стара розвалина. Нічого стверджувати не берусь, але спробую дізнатися в місцевих.

 

Костел серця Ісуса поблизу садиби Шидловські звели в 1809 р. Маленький, скромний, але певна гармонія в споруді є. Всередині - жах. Навколо - теж: розбитими надгробками тут всіяне все.

 Від костелу гарно видно Хрестовоздвиженську церкву на іншому, теж високому березі річки. От церква, якщо вірити Сіцинському, аксакал: з 1760 р. Мені чомусь не віриться. Ну от зовсім не віриться.

Ну і двоарковий міст є, зведений в ХІХ ст. Все ще використовується за призначенням. :о) 

 

А бюст Щорса поблизу сільради і пошти пояснюється просто: колись ім'я цього радянського героя носив супрунківецький колгосп.

А ще село - батьківщина мовознавця і члена Української Центральної Ради Григорія Голоскевича.




Влітку та восени тут має бути гарно.

Влітку та восени тут має бути гарно.


Глибокі яри, такі типово подільські

Глибокі яри, такі типово подільські. Всіяні гігантськими каменюками.


Все напівмертве. А ще є релікти радянщини.

Все напівмертве. А ще є релікти радянщини.


Хрестовоздвиженська церква.

Хрестовоздвиженська церква.


Костел в профіль.

Костел в профіль.


Розбиті надгробки навколо костелу.

Розбиті надгробки навколо костелу.


Джерело, з якого помпують смачну воду на напої

Джерело, з якого помпують смачну воду на напої, розташовано поруч з замчищем.


Споруда виглядає на стару.

Споруда виглядає на стару.


Ось ще ракурс.

Ось ще ракурс.


Та й стіна поруч солідна...

Та й стіна поруч солідна...


Залишки садибних воріт.

Залишки садибних воріт.


Поруч більш ніж солідний льох.


Поруч більш ніж солідний льох.


Пам'ятник визволителям (над костелом) тут теж якийсь покинутий.

Пам'ятник визволителям (над костелом) тут теж якийсь покинутий.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник