English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Велика Слобідка (Мукша)
Велика Слобідка - це про Дністер і скелі

Велика Слобідка - це про Дністер і скелі (Пани Лесьневичі називали їх "Замчиськом", а прості люди - "Козячою церквою").


А Мукша - це про Поділля і старий панський двір.

А Мукша - це про Поділля і старий панський двір.


Координати:  48°34′29″ пн. ш.26°42′43″ сх. д.

 

Я ледве стрималася, щоб не поставити першою фотографією сторінки похмурий вид закритої будочки біля колії, що десь біля горизонту змією тікає убік. Бо для кого завгодно Велика Слобідка, також відома як Мукша, може бути про панський двір, про "Рів'єру", про дачі і кручі, про смішні і наївні паркани в оленях, про рибалку - самі придумайте, про що ще. Для мене ж там, за поворотом колії, лежить країна, куди ходу немає, і як не старайся - не пустять, не дозволять, не відчинять ті брами. Там, десь за кілометри два від будки, стоїть вічне літо вічних дев'яностих, а на високому глинистому, весь час заповзаючому у річку березі, біля самотнього деревця, у високій траві, валяюсь в тіньочку я з конспектом з соціології. Електричка возила нас з Сергієм до великої води, з собою були лише книга, рушник і три кусні хліба (дев'яності - вони про бідність). Ні, забула - ще великий надувний матрас, а більше нічого й не треба. Черешня, під якою якось сиділи в марних спробах злапати попутку до Кам'янця (електричка пішла без нас), майже не змінилася за цей час. Вона все ще тут - і я тут, але я вже зовсім-зовсім доросла. 

Стоп. Не треба цього. Туди, вздовж колії і праворуч, нам не треба. Колію ми перейдемо - і заглибимося в село. 

Я так щороку роблю - просто треба не дивитися на будочку і змію рельсів - і ностальгія відступить. Хоча... Будинки ж теж можуть ностальгувати. Двір у Мукші-Слобідці зайнятий саме цим. 


 Від Мукші до Великої Слобідки

Панський двір у Мукші, фото до 1914 р. З ІХ т. "Дій Резиденцій..." Р.Афтаназі

Панський двір у Мукші, фото до 1914 р. З ІХ т. "Дій Резиденцій..." Р.Афтаназі

Про зовсім вже древню історію не будемо - ні про дикуваті версії походження назви "Мукша" від давньо-слов'янської богині Мокоші, ні про ілюзорний цвинтар мамонтів в околицях. Навіть про малодосліджене сторожове городище (ХІІ-ХІІІ ст.) на високому березі Мукші у впадіння річки в Дністер (вал, рів - все як треба) - теж не будемо. Для цього треба бути археологом, фольклористом або якимось мамонтологом. 

Почнемо з більш пізніх часів - з межі XVІІІ і ХІХ століть. Відтоді і аж до початку ХХ століття Мукша належала роду Лесьневичів. Правда, родинний переказ приписував Мукшу Лесьневичам ще з XV століття - але пробачимо це маленьке перебільшення. Так вже сталося, що рід цей був надзвичайно плодовитий, дітей всі мали багато - тож Мукшу то кроїли на дрібні шматки, то знову об'єднували - щоб потім розрізати на наділи.

Першим задокументованим власником Мукші з цього роду був сохачевський мечник Юзеф Лесьневич (помер у 1782 р.). Село він викупив у родичів своєї дружини Єфрозини Домбровської. В подружжя було восьмеро дітей - між кількома синами й розділили Мукшу і 11 тисяч флоринів з приданого Єфрозини (від другої дружини Йоанни Ширин мав ще одного сина - назвав Юзефом). Найбільшу частину маєтку, за версією Романа Афтаназі, отримав третій син від першого шлюбу Гонорат Лесьневич (помер в 1816 р.). Далі маєток успадкував його син Мартин (нар. у 1799 р.). власник також Теремківців і Юрківців. Друга частина Мукші належала іншому сину Юзефа Лесьневича - Нікодема (помер у 1821 р.), власника також Боришківців. Потім цю частину села успадкував один з його трьох синів - Вінцент (народився у 1793 р.), маршалок шляхти кам'янецького повіту. Далі ця частина Мукші дісталася його доньці від першого шлюбу Йоанні, дружині Болеслава Заремби. Заремба продав свій маєток Махнівці на Галичині - і переїхав з родиною на Поділля. 

В ІІ половині ХІХ ст. більшу частину Мукші (430 десятин) скупив син Вінцента від першого шлюбу - Зигмунт Лесьневич. Менша частина (269 десятин) лишилася у його сестри Пелагеї Лесьневич. Десь так село і ділилося до Першої світової війни. 

Де кілька власників - там кілька дворів. Були вони досить скромні: зберігся найбільший з них, і він пишнотою нікого не вразить. Все, що може тут викликати ахи - річка Мукша і Дністер десь внизу. Навіть тепер, через три десятиліття існування Дністровського водосховища, річка досить далеко від двору Лесьневичів, а колись вона була ще далі. А от похмурі, роздратовані якісь скелі видно було й тоді. Їх називали "замчиськом" - дійсно, дуже схоже на середньовічні руїни. Зараз ця краса відома як "козяча церква". Ну, теж щось в цьому є. 

Одноповерхову довгу хатину з колонами звели на межі XVIII-ХІХ ст., а у 1830-х Вінцент Лесьневич розширив будинок, прибудувавши до нього двоповерховий корпус з бальною залою. Колони Роман Афтаназі класифікує як тосканські, але це дуже така сільська Тоскана, сьома вода на дністровському киселі. 

Парк тут був невеликий (на кручах не розгонешся), без старих дерев - але наповнений акацієвим цвітом. Зараз тут скромний спортивний майданчик школи - бо в родинному гнізді Лесьневичі вчилися діти. Чи вчаться й зараз, не скажу - село крихітне, в таких школи зараз безжально закривають. 


 Королева всіх Мукш

Велика слобідка. Дзвіниця церкви виглядає архаїчно.

Дзвіниця церкви виглядає архаїчно.

Польська Вікіпедія двір у Мукші-Слобідці поховала під водами Дністра, але селу пощастило, його не затопило. Водою - ні. А от загально-українською якоюсь депресухою таки накрило з головою: пусті вікна колишнього будинку культури, закриті парканами крутеликів виходи до Дністра, калюжі на дорогах. Життя тут буяє лише на "Рів'єрі" (господи, яка там жахлива кухня) - від неї відпливають у подорожі Дністром катери "Хотин" і "Буковина". Якщо буде нагода, не вагайтесь - це справді дуже гарно.  

 

Мукш до революції було безліч - а зараз немає жодної. Мукша Китайгородська (вона ж Міська Мукша) стала селищем Жовтневим у межах Кам'янця, Футори Мукша - територія навколо міської ткацької фабрики, Мукша Панівецька злилася з Панівцями. Була ще Мукша Боришковецька, Мукша Кульчієвецька, Мукша Колубаївська... Всі села вздовж цієї невеликої дністровської притоки були тезками. Королева всіх Мукш, Мукша Велика, стала Великою Слобідкою. Що такого в цих п'яти літерах - М-У-К-Ш-А - що їх так кортіло перейменувати більшовикам?

В документах XVI ст. поселення називають по-різному: Muksa, Moxa, Mokscha. Назва ж річки фігурує вже у 1374 р. в грамоті князів Коріатовичів. Перша ж згадка власне про село - під 1460 р. у переліку сіл, з яких було дозволено брати церковну десятину кам'янецькому єпископу. В XVI ст. Мукша сильно страждала від татарських набігів: в 1530-1542 р. тут було всього два плуги і млин. З власниками якась плутанина. З 1565 по 1783 рр. поселення начебто належало Хоцимірським - принаймні, так стверджує Ю.Сіцинський. В той же час під 1678 р. (турецьке панування якраз) власниками є Домбровські та Казаковські. Йосип Домбровський значиться у власниках і в 1702 р. 1790 рік: власниками Мукші є Іван Маковецький і Войцех Хлібовський. Прізвище Лесьневичів Сіцинський згадує лише під 1818 роком: тоді в розділеній на чотири частини Мукші були маєточки Антоніни Лесьневич (125 селянських душ мала панна), Фелікса Ковнацького (117 селян), Іоакима Маковського (14) і Варфоломея Нагорецького (14). Мукшанська Слобідка взагалі належала Мнішекам. Далі версії Сіцінського і Афтаназі сходяться в одну лінію: близько 1830 р. Віцент Лесьневич скупив всі частини Мукші. Станом на 1895 р. Мукшою володіли Сигізмунд та Пелагея Лісневичі. В селі проживав 1031 селянин - значно більше, ніж зараз.

 

З І половини XVIII ст. документи згадують Успенську церкву в Мукші - спочатку дерев'яно-глиняну і убогу (стільки ж каменю навколо, чому ж дерев'яну?). Тут і двері були "на бігунах" (на дерев'яному валі), і навіть свічники були з дерева. А звідки золоту-сріблу взятися, коли парафіян - всього  38 (це станом на 1740 рік. У 1748-му їх було вже 44). Візитація 1759 р. називає цю святиню вже "вітхою" - і в 1766 р. була зведена нова Успенська церква. Теж дерев'яна, але вже не з очерету якогось, а з дуба. Ще у 1839 р. в Мукші жили уніати - тож можна припустити, що новий храм був греко-католицьким. 

Існуюча скромна одноверха мурована святиня, ймовірно, походить з 1802 р. - хоча можливі варіанти. Про саму церкву не скажу, а от дзвіниця виглядає ну дуже архаїчно. Ініціатором зведення кам'яного храму був священик Симеон Дубеняк - він також відповідальний за церкви у Гуменцях та Колубаївцях. 

В 1847 р. Мукша пережила велетенську пожежу - згорів не лише церковний архів, а й близько 100 селянських хат. 

Ще наприкінці ХІХ ст. ходили легенди про хід, який пов'язував між собою печери на правому березі Мукші з Устям (а це кілометрів 6, напевно, може й більше). 



Дністер в Великій Слобідці
Впадіння річечки Мукші у Дністер
Днестр в Великой Слободке
Дністер і Мукша

Дністер тут монументальний.


Велика Слобідка, монумент загиблим в Другу світову. А від Леніна - лише постамент. І правильно.

Монумент загиблим


В Великій Слобідці багато цікавих парканів і брам
Народний примітивізм - теж мистецтво

Це теж мистецтво


Тин, черепиця, горщик

А це - ні. Бо стилізація


Вправа на уважність: знайдіть двір

Вправа на уважність: знайдіть двір


Двір Лесьневичів у Великій Мукші (Вел. Слобідці)Скромний двір поміщиків Лесьневичів у Великій Слобідці - зараз школа
Це не тосканський ордер, що ви
Вид двору Лесьневичів з тилу


Двір Лесьневичів


Школа в Великій Слобідці - колишній палац
Школа в Великій Слобідці - колишній палац

А так всередині


Тут завжди будували з каменю
Велика Слобідка

Тут завжди будували з каменю


На катері по Дністру - варто спробувати
На катері по Дністру - варто спробувати

На катері по Дністру - варто


Дах

Так тут крили дахи


Церква в Великій Слобідці
Церква в Великій Слобідці

Церква в Великій Слобідці


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник