Село над р. Жванчик, в 12 км. на захід від Кам‘янця. Лежить по дорозі до одного з моїх улюблених замків - Кудринецького. Проїжджаєте передмістя Кам‘янця Довжок, потім – Суржу, минаєте ліс – і перед вами на пагорбах над річкою – Рихта.
У XV ст. повз Рихту проходив Волоський шлях, яким татари пробиралися на Поділля. Хроніки фіксують ординські напади у 1502, 1503, 1507, 1511 та 1513 роках. Для захисту конче потрібен був замок. І його звели.
До середини XVII ст. селом, яке тоді називалося Красносілкою, і замком володіли магнати Лянцкоронські. 1596 р. Єлизавета Лянцкоронська продала Красносілку Войцехові Гумецькому гербу Юноша, стольникові подільському, і село стало родовим гніздом заможної родини Гумецьких майже на півтора століття. А так як Красносілка через своє розміщення на високому березі річки була зручна для фортеці, тут було зведено оборонний замок. Форпост був 13х50 м із чотирма баштами по кутах та мурами завтовшки 1,5 м. Із двох боків — урвища. У XVI ст. була зруйнована північна башта твердині, але швидко відновлена - зараз саме вона в найкращому стані.
Автор статті про Рихту в “Slowniku geograficznym” пише, що під час реставрації одного з місцевих будинків тут було знайдено таблицю з написом про те, що замок в Рихті засновано 1507 р. У ІІ половині XVII ст. онук першого власника Новосілки з роду Гумецьких, теж Войцех, перейменував село на Рихту або Рихти, а так як в Польщі було чимало інших Рихт, то це називали Рихтами Гумецькими. Войцех Гумецький загинув під час облоги Кам‘янця турками в 1672 р.
Того року Рихта разом з усім Поділлям перейшла до турків. Гарнізон яничарів стояв у Кам"янці, а в замку в Рихті нові господарі влаштували конюшні. Звідти виганяли стада на пасовиська над річкою Кізею.
Турецький кордон був поряд — у хотинському замку на межі із залежним від султана Молдавським князівством стояли яничари. 1762-го їхній ватажок Кара-Ахмет повів на Рихту численний загін. Переляканому комендантові замку Осинському турки пообіцяли зберегти життя — і він відчинив браму. Нападники пограбували фортифікації і вбили 54 чоловіки залоги. Осинського з родиною забрали до Хотина, та потім відпустили.
Коли 1699-го край повернувся до Речі Посполитої, фортифікації в селі були в жалюгідному стані. Господарем Рихти став син Войцеха Стефан, воєвода подільський (з 1706 р. і до смерті в 1735 р.). Воєводі Стефанові Гумецькому довелося відбудовувати замок майже заново. Улюбленою резиденцією магната стала саме Рихта на бурхливому пограниччі, хоча він володів іще 88 селами та 11 містами. Воєвода практично весь час перебував саме тут, зміцнюючи мури і башти замку, відновлюючи твердиню.
На початку XIX ст. Рихта перейшла до Головинських, потім – до польського історика та письменника Костянтина Підвисоцького. Десь в той час було знищено будівлі на території замку та зведено на замковій площі панський палац. Перед ним викопують став, а навколо садиби розбивають парк.
В 1848-1868 рр. цей палац був справжнім осередком літературного життя на Поділлі. І Головинський, і Підвисоцький були великими пошановувачами письменства, науки та мистецтва. Тут перебувало багато письменників та художників: Крашевський, Міхал Грабовський, Олександр Верига-Даровський, православний священик та письменник Плацид Янковський та інші. Підвисоцький був затятим колекціонером. Він зібрав понад 4,5 тис. картин і гравюр та майже стільки ж рукописів і книг. Переважна більшість книжок були польською мовою та на історичну тематику. Були тут також праці з геральдики та травництва, та найціннішою вважалася колекція рукописів - листи відомих людей, видані та не видані праці, декрети, судові акти, книги універсалів, наукові праці тощо. Певна частина цих збірок пізніше потрапила до польського міста Корніка, в бібліотеці котрого і зберігається зараз. Збережені артикули з рихтецької колекції - під артикулами 1127-1282. Підвисоцький мав колекцію з приблизно півтисячі автографів відомих польських осіб - пізніше її купив Владислав Гурський і подарував краківській Ягеллонській бібліотеці.
Оздобою колекції живопису був портрет останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, написаний відомою художницею Марією Елізабет Віже-Ле Брун (Élisabeth Vigée Le Brun). Роман Афтаназі припускав, що це саме той портрет, котрий зберігається зараз в історичному музеї Варшави. Також поміщик збирав японську та саксонську порцеляну, зброю, східні килими та старовинні годинники.
