English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Бакота
Вид на Дністер з Білої гори у Бакоті. 29 травня 2010р.

Координати: 48°35′35″N 26°58′44″E

Карта


Бакоту прийнято любити, Бакотою прийнято захоплюватися. Мені Бакота НЕ подобається. Взагалі. Була я тут разів зо п'ять, але відчути це місце, напевне. вже не зможу ніколи. Ну скелі (в нас каньйон кращий), ну Дністер тут широкий (в Субичі він ще й мальовничий), ну ліс, ну гора, ну обв'язані якимось ганчір'ям деревця і перила. Монастир  - пам'ятка радше природи, ніж архітектури. Коротше, між Кам'янцем і Бакотою я можу знайти без зусиль з півдюжини більш гарних місцин. І навіть фантастична екскурсія уродженця Бакоти, автора книжок про неї Тараса Горбняка справи не змінила - Бакоту я не люблю.

Але Бакота на сайті була і буде - все-таки знакове місце. Затоплене село, давня столиця Пониззя (яке пізніше стане Поділлям), межа між областями - так багато тут важливого переплелося. . 

Біля келій

Місцеві комірчини-келії Михайлівського монастиря, вириті в м'якому пісковику на Білій скелі, вважаються найстарiшим печерно-монастирським комплексом всього середнього Поднiстров’я - а цей регіон дуже багатий на печерні обителі. 

Коли підпливаєш до Бакоти катером (найкращий з способів, рекомендую, нормальної дороги до затопленого села вже немає), 120-метрова Бiла скеля вирізняється, звичайно, але помітити на ній монастир в теплу пору року неможливо: заважають дерева. До келій - сходами, хоч зверху ви приїхали, хоч знизу приплили: вони десь посередині гори якраз. 

 Тарас Горбняк вважає, що вже у ІІ тис. до н.е. це місце слугувало для язичницьких обрядів. Підтвердженням цієї гіпотези краєзнавець вважає якісь кам'яні статуї (які? де? коли?) та якийсь відбиток стопи людини на камені (добре. що ми не в Почаєві...). В ХI столiттi на колишньому капищі був створений чоловiчий монастир. Датування теж начебто не на пустому місці - за старослов'янським написом на стіні однієї з келій. Начебто розквіту свого монастир досяг у ХІІ-XIV ст. -якраз тоді, коли в безпосередній близькості від обителі лежала столиця Пониззя, Бакота. В 1434 р. монахи залишили обитель - за деякими данними, десь тоді стався обвал частини скелі. За іншими свідоцтвами, землетрус перекроїв ландшафт Білої скелі значно пізніше, у 1620 р. 

Неподалік від монастиря донинi б’ють три джерела (біля кожного з них - іконки, монетки, якісь ганчірочки на кущах, в одному місці навіть висіли хитро-зав'язані жіночі купальні трусики - святість злапала когось раптово). Подейкують, що вони цiлющi i, навiть, якщо випити з них води, то вiдчуєш хмiль у головi (не пила, підтвердити не можу. Але з"ява трусиків тепер робиться більш зрозумілою). 


Першi письмовi згадки про монастир на Бакотi датуються все-таки більш пізніми часами: їх знайшли у лiтописi князiв Литовських (ХIV столiття). У ньому розповiдається про зайняття Подiлля литовськими князями Корiатовичами приблизно в 1362 роцi. Щоправда, лiтопис вказує, що монастир iснував задовго до приходу Корiатовичiв. Радянський академiк Тихомиров, який вiдвiдав iсторичну пам’ятку в 1962 роцi, припускає, що скельний монастир виник у кiнцi ХI-го - на початку ХII ст.


Є й легенда про зв’язки поднiстровських монастирiв з поднiпровськими. Дехто вважає, що у Бакотi бував Антонiй Печерський, який пiзнiше на Київськiй горi заснував Києво-Печерський монастир
До наших днiв також дiйшли розповiдi про трагiчнi подiї середини ХIII столiття. За легендами, у скельному монастирi заховалися вiд татаро-монголiв мiсцевi мешканцi та ченцi. Нападники пропонували їм зректися своєї вiри, але жодна людина не вийшла з печер. Тодi вхiд до монастиря було замуровано, i всi люди загинули. Правда, подібне говорять про кожну давню печеру на Поділлі. Приблизно на початку ХV столiття обвал верхньої скелi сховав пiд собою деякi давнi монастирськi споруди. З того часу Бакота зі столиці потроху перетворюється на просте сiльське поселення, малоцікаве літописцям і картографам. 
Iнтерес до скельно-печерного монастиря вiдродився наприкiнцi ХIХ столiття, коли за дорученням Росiйської iмператорської археологiчної комiсiї професор Київського університету В. Антонович провiв тут розкопки (1891-1892 рр.) i знайшов залишки печерних келiй i монастирської церкви. Ну як знайшов: копали і розчищали місце бакотяни, професор тільки керував. Ще тоді виникли припущення, що місце це слугувало для релігійних обрядів задовго до появи у наших краях християнства. Тодi було вiдкрито три печери. На скельнiй пiдлозi коридорiв - нiшi гробниць, у деяких було знайдено людськi кiстки (бачила, ага!:). Всього було вiдкрито 17 нiш у стiнах печер та 19 гробниць у скельнiй пiдлозi. До речі, це був вже другий приїзд Антоновича на Поділля: вперше у Бакоті він побував у 1883 р. 
У 1893 роцi на мiсцi давньоруської церкви було споруджено нову дерев’яну, Спаську. Її освятив 14 серпня єпископ Подiльський i Брацлавський Димитрiй. Освячення проходило в присутностi багатьох вiруючих Подiлля та Молдавiї. З того часу 14 серпня стало днем, коли сюди на богослужіння приходило чимало народу - і не лише бакотян. Храм знову відкрили у 1941-1942 рр. Сама церква проiснувала лише до 1963 року, коли була знищена. Але за старою пам'яттю саме 14 серпня у монастирі проводять велелюдний відпуст. 

В 1918-1940рр. стежка до монастиря фактично перетворилася на державний кордон з Румунією. Ніяких богослужінь у той час вже не було - заборонялися. 

Та монастир - це ще ж було не село. Село, власне Бакота, лежало поруч, біля річки. Про те, що невдовзі йому може настати кінець, загомоніли ще в 1960-х роках, коли поширилися чи то чутки, чи то плани про будівництво на Дністрі потужної гідроелектростанції. Гомоніли-гомоніли - і забули. Відомість про станцію з чуток на реальність перетворилася у 1973 р. Часу в селян було кілька років: до 1981 р. вони вирубували власноруч посаджені фруктові дерева, руйнували власні хати, перевозили речі на нові місця. 165 хат виявилися нікому не потрібними, 560 жителів позбавилися найдорожчого у світі - малої батьківщини. 27 жовтня 1981 р. село Бакота знято з обліку як затоплене.

Вода піднімалася поволі: з 1981 по 1987 р. вона піднялася на 35 метрів, поховавши Бакоту, Луку-Врублівецьку і сусіднє село Теремці. Ще кілька років тому десь зустрічала спогади англомовного якогось водолаза, котрому при пірнанні явився на місці Бакоти сумний привид мужчини. Пізніше з'ясувалося, що привидом був монумент солдату-визволителю...

Зараз площа бакотського моря - 1590 га. Глибина його - до 50 метрів. 

І ще факти про Бакоту

В одній з келій

Вперше я побувала у Бакоті 8 вересня 2002 року. І ще була кілька разів: в 2003, 2004, 2010 роках. І втоми не було, зате було купання в навдивовиж чистому в цьому місці Дністрі та довга прогулянка повз бухти та бухточки - лісом з неймовірно для спекотно-сухого серпня та вересня свіжо-зеленими травами.


Краса природи - так. Якась раптова недоречність вапняної побілки скельних келій (які аллітерації!) - так. Надзвичайний туалет в гроті під нависаючим над ним камінням - теж так.
Борди з цінниками за послуги - гм... Це правильно, що НПП "Подільські Товтри", якому підпорядкована і Бакота, за перебування тут встановив сяку-таку плату. Проблема в іншому. Ніхто навіть і не думав жодного разу з нас гроші за вхід брати: йди куди хочеш і роби теж що хочеш.

Бакота - популярне екскурсійне місце, хоча й дiстатися до нього важкувато. Регулярні екскурсії сюди проводить готельний комплекс "7 днів", але у них дорого. Ще хтось витрачається на таксі до місця. Бюджетний варіант - рейсовий автобус до Грушки (напрямок на Стару Ушицю), а далі понад 10 км польовими дорогами пішки.  


А добратися туди таки непросто. Отже, проминувши село Грушка побачите дороговказ "До монастиря". Звертаєте. На першому роздоріжжі повертаєте вправо, потім буде ще одна розвилка - знову вправо. Машину - якщо вона у вас є - можна лишити біля дошки з розцінками за послуги. Далі вже - пішки і тільки пішки.

А ще, за даними метеорологів, по кількості тепла на 1 м.кв. Бакота рівнозначна Ялті - завдяки мікроклімату (майже вірю, але пальм там не бачила). Скелі захищають цю землю від холодних вітрів, а навколо - закинуті ще в 1986 році садки та ліси. 

А ось ще фрагменти з статті Інни Харченко в газеті "Є!":

Бакота- древня столиця Пониззя або "Руси дальной", як називалася в XIII-XIV ст. територiя мiж Днiстром та Пiвденним Бугом. Навiть саму назву поселення деякi дослiдники вбачають у молдаво-румунському словi "баката" ("боката"), що означає - кусень, шматок. Однак подiльський дослiдник I.С. Винокур висуває бiльш вiрогiдне твердження, вказуючи, що "лiнгвiстичний аналiз найменування "Бакота" дає можливiсть вважати, що в перекладi з давньоруської мови ця назва означає - бажане, чудове мiсце (корiнь слова "кот", "кота" i пiдсилююча приставка "ба")".(Цікава етимологія від Блекі: Ба! Кота! - спрямований до бабусі вигук розпещеної дитини, яка негайно потребує сові нявкучу живу іграшку).
В XII-XII ст. Бакота входить до складу Галицького, а згодом Галицько-Волинського князiвства. У 1255 р., скориставшись зрадою тодiшнього намiсника Бакоти Мiлея, мiсто захопили монголо-татари. "В то же лето приехаша татары ко Бакоте и приложился Милей з ним...", починає розповiдь про тi подiї Iпатiївський лiтопис. У 1259 роцi загарбники зруйнували Бакотський замок, i стольний град Пониззя з усiма прилеглими землями на цiле столiття потрапив у татарське ярмо.
В першiй половинi 14 столiття Пониззя i Побужжя згадується вже пiд спiльною назвою - ПОДIЛЛЯ. З 1331 року Литва, а з 1340 - Польща починають завойовувати Подiльський край. Польща захоплює Захiдне Подiлля, Литва - Схiдне. В 1362 роцi пiсля перемоги над вiйськом Подiльського улусу на Синiх Водах Бакотою заволодiли литовцi. Вона була включена до складу Подiльського князiвства, правителями якого стали литовськi феодали Корiатовичi.
В 1431-1434 роках селяни Бакотської волостi повстали проти нестерпного феодального гнiту. Вони вигнали геть литовських, українських та польських панiв i оголосили себе вiльними людьми. Та шляхетна Польща, яка в 1434 роцi оволодiла майже всiм Подiллям, жорстоко придушила повстання. Мальовниче положення Бакоти зразу ж привертає увагу, причаровує. Iз сходу та пiвночi пiдступають високi гори Днiстровських берегiв, вигадливо декорованi, скелями та лiсом. А на пiвднi - потужна течiя Днiстра, на заходi - затишна заплава.

А ось- Бiла гора. Вiд пiднiжжя, просто з днiстрових вод пiдпирають схили, Химернi скелi, складенi з вивiтрених тонкошаруватих сланцiв.

Десь на серединi гори, метрiв за вiсiмдесят над Днiстром, виднiється бiле кам'яне урвище. До нього по схилу веде вузенька втоптана стежка. Узбiч неї - табличка: "Пам'ятник iсторiї". Скельний монастир 10-13 столiття. Охороняється законом. У прямовиснiй, вапняковiй скелi затаїлося цiле печерне мiстечко. Головнi його споруди - келiї та три печери, протяжнiстю до десяти i висотою близько двох з половиною метрiв. Одна з них, найбiльша, служила за церкву.Бакотський монастир виявлений у 1883 роцi вiдомим археологом Антоновичем. В 1884 роцi, орiєнтуючись на народнi перекази, пов'язанi з урочищем Монастир, на Бiлiй горi, В.Б. Антонович провiв на її вершинi археологiчнi розкопки. Тут було вiдкрито курганне жiноче поховання i завиткоподiбна печера в глибинi гори. А з 1889 по 1892 рiк вчений за допомогою мiсцевих жителiв знайшов i дослiдив скельний монастир, зруйнований очевидно пiд час татарських нападiв i пiзнiше повнiстю похований пiд великим оповзнем, який зiйшов з верхньої частини схилу гори.

Iсторичну цiннiсть цiєї давньоруської пам'ятки важко перебiльшити. Хоч єдина вiрогiдна згадка про монастир в литовсько-руському лiтописi датується 14 столiттям, дослiдники не заперечують, що виникнення печерної обителi можна вiднести ще до перiоду появи в цих мiсцях перших християн. В епоху Київської Русi, за великокняжої доби, монастир вже iснував. Про це говорять знахiдки давньоруської зброї, речей церковного ужитку. 



Туристи в Бакоті
Майже ідентичні фото. Знайдіть 5 відмінностей
Покровська церква
Дорога до монастиря
Екскурсія Тараса Горбняка
Генеральне прибирання
Урвище
Дністер
Келія
Постійний мешканець
Це чомусь всім подобається
Це та кілька фото нижче - від ДАКів, Хмельницький
Справжнє море! Фото - ДАКи
Вечір на березі Дністра. Фото від ДАКів
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник