Ситуація з маленькою Брагою і великим старим цвинтарем в ній потроху стає зрозумілішою. Для цього варто зазирнути в книжку Антонія Урбанського "Pro memoria" (Варшава, 1929 рік). Там на сторінках 17-18 можна не лише почитати, якою була Брага колись, а й побачити те, чого в Бразі вже немає. Он, поруч з текстом ілюстрація - саме з цієї книги.

Знаєте, чий палац? Урбанський розкаже.

До початку ХІХ ст. Брага належала до графів Лянцкоронських і входила в Жванецький ключ. Після того, як гілка цього старого роду тут вимерла, Брагу купила родина Ремерів (Remer), які подарували село в якості приданого своїй доньці, котра пошлюбила Вацлава Гіжицького-старшого. Через роки, вже від сестри Вацлава-молодшого, Брагу купили Ковнацькі. До революції маєтком володіла Гелена з Гіжицьких Ковнацька та її діти. Захований же в великому зеленому парку над берегом Дністра палац було зведено ще батьком пані Гелени в 1876 році.

Коли дивитися на Брагу зі стін Хотинської фортеці, видно невеличку церквицю над рікою. Коли на неї не лише дивитися, а й слухати уважно екскурсоводів (а ще краще - саму директрису Хотинського заповідника, чарівну і розумну Людмилу Іванівну Пастух), можна дізнатися легенду, що в цій (начебто) козацькій церкві з (начебто) XVII столітя молилися перед війною 1621 року запорізькі козаки.

Гарна романтична версія. На жаль, абсолютно анти-історична.

Щоб переконатися в цьому, достатньо заглянути на 258 сторінку фундаментальної праці Юхима Сіцинського "Исторические сведения о приходах и царквах Подольской губернии" (1895 р.). Звідси дізнаємося, що вперше Брага згадується в середині XVI століття, коли село належало Федору (Богдану) Ластовецькому. В 1547 р. Ластовецький помінявся своїми придністровськими угіддями з Кассіяном Володиєвським (певно, пращуром Гектора Кам'янецького). В 1575 р. Брага належала руському воєводі Юрію Язловецькому, а потім перейла до сімейства Струсів.

Московські війська теж бували в цій місцині: в 1739, 1769, 1788, 1828, 1853 та 1877 роках. Кого лише не бачило те Олександрійське укріплення... Хоча укріпленням що - це їхня робота. А от селяни місцеві страждали і від турків, і від росіян, і від козаків, і від поляків. Як поселення вижило - дивина.

З 1769 по 1793 рік, коли Поділля приєднали до Росії, в Бразі була поштова станція. Тут чергував загін козаків, які перевозили кореспонденцію з Петербурга до Константинополя. Керував станцією російський офіцер.

Так що там з церквою і козаками? А ніщо. Вперше місцевий храм було згадано аж в 1748 році. Вчащало до нього 53 прихожан. Тоді це була дерев'яна споруда під гонтовим дахом, така бідна, що свічники тут були глиняні, а дарохранительниці та чаш взагалі не було.