English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Брага-2

Ситуація з маленькою Брагою і великим старим цвинтарем в ній потроху стає зрозумілішою. Для цього варто зазирнути в книжку Антонія Урбанського "Pro memoria" (Варшава, 1929 рік). Там на сторінках 17-18 можна не лише почитати, якою була Брага колись, а й побачити те, чого в Бразі вже немає. Он, поруч з текстом ілюстрація - саме з цієї книги.

Знаєте, чий палац? Урбанський розкаже.

До початку ХІХ ст. Брага належала до графів Лянцкоронських і входила в Жванецький ключ. Після того, як гілка цього старого роду тут вимерла, Брагу купила родина Ремерів (Remer), які подарували село в якості приданого своїй доньці, котра пошлюбила Вацлава Гіжицького-старшого. Через роки, вже від сестри Вацлава-молодшого, Брагу купили Ковнацькі. До революції маєтком володіла Гелена з Гіжицьких Ковнацька та її діти. Захований же в великому зеленому парку над берегом Дністра палац було зведено ще батьком пані Гелени в 1876 році.

За цим видом сюди їдуть

З терас будинку відкривався захоплюючий подих краєвид: Хотинська фортеця була як на долоні.

Цей вид і справді гіпнотизує - і хоча немає вже ані палацу, ані парку, в Брагу їхатимуть туристи. І не лише дачники, які мають тут свої халупки - а й ті, кому кортить побачити Хотин по-новому.

З палацу видно було й Олександрівське укріплення, про яке ми вже говорили колись.

Весь великий двір було знищено в 1917-1918 роках місцевими селянами та вояками, які перейшли на бік більшовиків. Шкода, та нічого не поробиш.

Не лишилося нічого й від величезного тартаку та єдиної на Поділлі фабрики ефірних масел.

 


 Козацька таємниця Браги

Миколаївська церква в Бразі

Коли дивитися на Брагу зі стін Хотинської фортеці, видно невеличку церквицю над рікою. Коли на неї не лише дивитися, а й слухати уважно екскурсоводів (а ще краще - саму директрису Хотинського заповідника, чарівну і розумну Людмилу Іванівну Пастух), можна дізнатися легенду, що в цій (начебто) козацькій церкві з (начебто) XVII столітя молилися перед війною 1621 року запорізькі козаки.

Гарна романтична версія. На жаль, абсолютно анти-історична.

Щоб переконатися в цьому, достатньо заглянути на 258 сторінку фундаментальної праці Юхима Сіцинського "Исторические сведения о приходах и царквах Подольской губернии" (1895 р.). Звідси дізнаємося, що вперше Брага згадується в середині XVI століття, коли село належало Федору (Богдану) Ластовецькому. В 1547 р. Ластовецький помінявся своїми придністровськими угіддями з Кассіяном Володиєвським (певно, пращуром Гектора Кам'янецького). В 1575 р. Брага належала руському воєводі Юрію Язловецькому, а потім перейла до сімейства Струсів.

Старі липи біля церкви

З початку XVII століття Брага переходить з рук в руки разом з сусіднім Жванцем: Лянцкоронські, Калиновські, Скоповські, з ХІХ ст. - Йордани, Комари, а потім - вже згадувані вище Ремери і Гіжицькі.

Відомо, що в прикордонній Бразі зупинявся табором з війському в 1595 р. Замойський, що проводжав Ієремію Могилу на валаський престол. За кілька років на цьому ж місці зібралися польські та молдавські посли, щоб заключити мирний договір - Могилі не вдалося втримати трон і він звернувся по допомогу до Речі Посполитої. За договором Брага як пункт транзиту через Дністер залишалася в суспільному користуванні обох сусідніх держав.

Так от про Хотинську війну 1621 р. Тоді й справді в Бразі було вибудовано міст, яким переплавлялись на буковинський берег Дністра польські війська під командуванням Ходкевича та королевича Владислава. Козаки теж були в тих загонах. Певно, десь і молилися. Де - документам невідомо.

Пізніше, в Хмельниччину, в 1653 р., в Олександринському укріпленні знову отаборилося польське військо - якраз ПРОТИ козаків. І вояки, і король Ян Казимір терпіли в окопах під Брагою холод, злидні і голод.

Через Брагу ж йшли й турки, коли в 1672 р. захопили Кам'янець.

Ось такі в Бразі дороги.

Московські війська теж бували в цій місцині: в 1739, 1769, 1788, 1828, 1853 та 1877 роках. Кого лише не бачило те Олександрійське укріплення... Хоча укріпленням що - це їхня робота. А от селяни місцеві страждали і від турків, і від росіян, і від козаків, і від поляків. Як поселення вижило - дивина.

З 1769 по 1793 рік, коли Поділля приєднали до Росії, в Бразі була поштова станція. Тут чергував загін козаків, які перевозили кореспонденцію з Петербурга до Константинополя. Керував станцією російський офіцер.

 

Так що там з церквою і козаками? А ніщо. Вперше місцевий храм було згадано аж в 1748 році. Вчащало до нього 53 прихожан. Тоді це була дерев'яна споруда під гонтовим дахом, така бідна, що свічники тут були глиняні, а дарохранительниці та чаш взагалі не було.


 Козак чи яничар? Вибір не такий простий.

Ще один вид Хотина

В 1758 р. на гроші місцевого жителя Івана Підгірного спорудили новий, кращий храм. Під час візитації 1759 року місцевому пароху радили в проповідях напирати на гостру тему: щоб місцеві жінки не знайомилися з турками, що мешкали в Хотинській фортеці. Через ці знайомства українські кралі масово кидали своїх чоловіків та починали жити з яничарами...

Ось вам вірогідний факт, не "липа" про козацькі молитви. Та ще й з перцем. Я за правду:).

 

Цю церкву турки спалили в 1788 р. (може, обізлилися за антитурецьку агітацію?:)), і в 1789 р. в селі зводиться кам'яна капличка. Одночасно з нею почали будувати й мурований храм, але процес трохи затягнувся: навіть станом на 1801 р. церква ще не була готова.

Саме ця святиня й збереглася в Бразі дотепер. А от мурована дзвіниця, яка була її ровесницею, зникла.

Колись в храмі був гарний позолочений срібний образ-складень, подарований імператором Олександром ІІ. Де він зараз, не знає, напевно, ніхто.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник