English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Зіньківці
Зіньковецький костел з кошика повітряної кулі. Травень-2009.

Зіньковецький костел з кошика повітряної кулі. Травень-2009.


Зіньківці і фортеця

Так Зіньківці, приміське село, що майже зрослося з Кам'янцем, виглядають з Польських фільварок.


Карту давати не буду - непотрібна вона в даному випадку. Пишемо "Зіньківці" - маємо на увазі "Кам'янець-Подільський". Межа між містом і селом не надто стабільна й примхлива: Смотрич навесні заливає як кам'янейцький, так і зіньковецький береги, з'єднуючи столицю Поділля з невеликим сільцем, яке, якби не Софія Глявоне-де Вітт-Потоцька, і похвалитися не мало б чим. Хіба от - види на Старе місто і фортецю звідси справді небанальні. Самі нижче побачите. :о)


 Шматок чиєїсь правди.

Зіньківці з боку польських фільварок.

Зіньківці з боку Польських фільварок.

За легендою - повторюю, за легендою - саме тут пішла в люд... заміж прекрасна полонянка-грекиня Софія, яка потім стане Потоцькою. Ну ви в курсі - Умань, Софіївка, ага.

Навесні 1778 р. Йосип де Вітт, син кам'янецького коменданта Яна де Вітта, побачив у Жванці двох юних сестер, які супроводжували з Туреччини королівського посла (за іншими даними, взагалі папського нунція) Боскампа Лясопольського. Посол купив їх на стамбульському базарі (кажуть, в подарунок королю Станіславу Августу Понятовському, але начебто й сам дівчинку обожнював, виховував і хто зна що ще робив). Молодша з сестер Йосипу де Вітту сподобалася не на жарт. Хоча начебто і не юнак вже був, і до "сивина в голову - біс в ребро" залишалося ще принаймні ркоів 5 - Йосифу було 40 років. Їй же було - тут вже як яка легенда скаже - чи то 13, чи то 15 років. І знову ж таки, далі варіативно, на вибір: чи то Йосип відразу викупає дівчинку за 1000 злотих, а чи то їздить на побачення до неї цілий рік - і чомусь в Хотин, де Глявоне (а може, Маврокордато? Справжнє прізвище невідомо дотепер) вчила французьку мову та манери. Тринадцять років - дурнуватий вік, але Софія вже тоді була хитрою. Рік де Вітт добивався її... е-е-е... скажімо так - серця, та дівча не погоджувалося на це ніяк - лише через шлюб. Браво.

Дядько змучився. Найромантичніша з легенд стверджує наступне: відправивши посла Лясопольського та батька, коменданта де Вітта, на лови, Йосип, як закоханий підліток, наказує закрити всі кам'янецькі брами - і таємно одружується з Софієї в зіньковецькому костелі. Сталося це 14 червня 1779 р.

Так Зіньківці входять в історію. :о)

Ян де Вітт повертається з ловів, а молодята падають йому в ноги: мовляв, так і так, батьку, благословляйте. (Це я знову легенду переказую). Яке там благословіння, Ян презирливо ставився до колишньої рабині і називав її "константинопольською мадам", а вже дружина Яна і мати Йосипа, Кароліна де Вітт, взагалі, дізнавшись про мезальянс, злягла з важкою хворобою на нервовому грунті. Софія на колінах вимолила прощення для сина в Яна де Вітта. В Кароліни, здається, не змогла. Та навряд чи була чутлива до напівдитячих, лолітських чар.

 

Що було далі, знають і так всі, Зіньківці більше не зіграли жодної ролі в житті Софії Потоцької, тож облишимо її тут, юну наречену підліткового віку.

 

23 листопада 2011 р. священик зіньковецького костелу Алоїзій Кособуцький розказав сенсаційну (як на мене) інформацію. Виявляється, в споруди костелу, котру в радянський час використовували як сільський будинок культури, таки ще ті, де Віттові коріння! Будівля пережила як мінімум три будівничих етапи - від найдавнішого залишилися пізньоготичні склепіння та кілька метрів передньої частини костелу. Храм був досить скромних розмірів. На початку ХХ століття його було розширено. Сучасний фронтон храму відновлювався за єдиним малюнком зіньковецького костелу, датованим початком ХХ ст. - але це не точне відтворення. Все ще тривають ремонтні та оздоблювальні роботи храму. Побажаємо отцю Алоїзію наснаги - його руками і стараннями на Поділлі ожив не один костел. 


 А було містечко...

Панорама старого міста з Зіньківець

Історична довідка, маленька, але все ж.

 

Зараз це здається нереальною просто неправдою, але факти - річ вперта. Зіньківці колись були хоч і крихітним, але містечком. Протягом кількох століть воно, таке близьке - лише Смотрич перейди, було у власності кам'янецьких єпископів - як і замок в Чорнокозинцях. Малина закінчилася в 1795 р., коли ця частина Поділля відійшла до Російської імперії, і Катерина ІІ просто конфіскувала маєтки кам'янецьких кліриків. Невдовзі Зіньківці дістаються Олександрі з Енгельгардтів Браніцькій, дружині гетьмана. Cтаном на 1820 р. до зіньковецького ключа належали також села Почапинці, Хропотова, Нігін, Стефанівка та Залуччя - і містечко Черче. Мешкало тоді в ключі "1314 душ пола мужеска". Не надто й багато...

В 1838 р. зіньковецький ключ успадкувала дочка пані Олександри, Ельжбета з Браніцьких, яку - якщо надумаєте прогуглити досьє - варто шукати під іменем Єлізавети Воронцової. Угу-угу, Воронцови мали маєтки навітть на Поділлі.


 Палац Мальвіни

А так з Зіньківців видно фортецю

А так з Зіньківців видно фортецю

В 1842 р. мадам Воронцова продає малоцікавий їй зіньковецький ключ Юзефу Ігнацію Бєтковському (Josef Ignaci Bietkowski, herb Polkozic).

Рід Бєтковських прибув на Поділля у XVIII столітті з Вєлькопольські - через львівські землі. Багато хто з роду згадується в списках подільської шляхти, та до якихось значних постів дослужитися нікому не судилося. Буває. Зіньківці дісталися якраз найбагатшій гілці роду. Близько 1850 р. містечко успадкував від батька Якуб Бєтковський, а в 1875 р. Зіньківці переходять до його вдови, Мальвіни з Мальковських Бєтковській та його дітей: Томаша, Антонія, Роберта, Юзефа, Антоніни, Анни і Вікторії. (Мальвіна і сім гномів якісь, чесслово). Така шалена кількість дітей не могла привести до добра - і так і сталося. Зіньківці довелося поділити між самою Мальвіною (третина володінь) і її дочкою Анною Чайковською (інші дві третини). Так маєток, що до поділу нараховував 600 га сільскогосподарських угідь і 200 га лісу, почав занепадати.

Ще до 1905 р. Зіньківці продають з ацукціону, а потім і взагалі розпарцельовують (не знаю, що ви там собі подумали, але це слово означає, що угіддя поділили на окремі ділянки). Більшу частину маєтку купив російський купець Міліков.

Палац в Зіньківцях до 1914 р.

Ще на початку ХІХ ст. гетьманська дружина Олександра Браніцька звела в Зіньківцях класицистичний палац, мріючи, що хтось з її дітей облаштує тут свою резиденцію. Роман Афтаназі в "Діях резиденцій..." висуває припущення, що палац стояв на фундаментах, а може й руїнах свого попередника, який належав ще кам'янецьким єпископам. В середині ХІХ століття Бєтковські перебудовують споруду, але яким саме чином, сказати важко - немає жодного документу про перебудову.

 

Станом на початок ХХ століття палац являв собою симетричну прямокутну споруду з портиками з іонічними ризалітами як на головному фасаді, так і на фасаді, що виходив у парк. Ані головні двері палацу, ані вікна не мали ніяких спеціальних оздоблень. Єдиним декораційним елементом можна вважати хіба тригліфовий (я не знаю, що це) фриз з карнизом, накритим дашком. Роман Афтаназі припускає, що це, ймовірно, вказує на те, що раніше споруда мала другий поверх лише в центральній своїй частині. Дах був не надто високим, вкритим бляхою.

Про інтер'єри збереглося дуже мало згадок. Перший поверх було віддано під житлові та гостьові помешкання, на другому містилися репрезентаційні кімнати на кшталт біло-золоченої, вкритої дзеркалами бальної зали в стилі Людовіка XVI. На другий поверх вели дубові сходи.

думаю, це та сама офіцина

Відомі назви деяких покоїв: скажімо, "малиновий" або "бузковий" - стіни там були оббиті тканиною відповідних кольорів. Всього - не рахуючи бальної зали - в палаці нараховувалося 26 кімнат. В деяких були каміни в дусі класицизму - або низькі кахлеві п'єци.

Жодних цінних збірок живопису чи інших предметів мистецтва в Зіньківцях не було. Була, щоправда, дуже непогана бібліотека, яка невідомо від кого залишилася - чи то від Воронцових, чи від Браніцьких. Під неї була відведена окрема зала. Книги були переважно на російській та французькій мовах.

Перед головним фасадом палацу була облаштована гарна овальна клумба, хоча найголовнішою окрасою, як на мене, мав би бути вид з вікон садиби - на Стару фортецю і старе місто. За палацом також росло чимало квітів, була облаштована оранжерея. Парк (поверхнею в кілька гектарів) тягнувся аж до скелі над Смотричем. Зараз там чужі городи і цвинтар.

 

Поруч з головним домом стояла зведена в 1890 р. офіцина (флігель) - і я висловлю припущення, що саме там зараз розташована сільрада і нещасна - це вам не воронцовська - сільська бібліотека. Зводився флігель спеціально для Антоніни з Бєтковських Хижкової.

В глибині гарного ландшафтного парку стояла каплиця, зведена в середині ХІХ століття Юзефом Ігнацієм Бєтковським. Вона відразу задумувалася як родинна усипальня. Навіть місця від неї знайти не вдалося.


 Ще фото:


На місці старого парку
Костел в Зіньківцях
Ще один вид на старе місто.
Справжній потоп! Квітень-2006.

На місці старого парку - нелякані метелики. Костел в Зіньківцях в радянський час використовувався як клуб. Ще один вид на Старе місто. Справжній потоп! Квітень-2006.


Шматок колишньої офіцини
зимовий вид на Кам'янець.

Шматок колишньої офіцини - і зимовий вид на Кам'янець.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник