English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Підпилип'я
А колись було так...

А колись було так...


Карта

 

Я не знаю, як і назвати розповідь про це село, де побувала 21 травня 2008 року. "Царство агітпропу"? Але там не всі віднайдені, гм, цікавинки підходять під це визначення. "Заповідник радянських гоблінів"? Але Підпилип'я далеко не сама глуха провінція, туди тричі на день курсує автобус з Кам'янця, для наших країв - це супер-інфраструктура...


 Давайте почнемо з історії

Підпилип'їв зараз два. По одному на кожен берег Збруча, по одному колись на імперію Габзбургів і Романових. Хоча первісно, безперечно, це було одне село, по якому потім вже протоптався державний кордон.

Історія села, товстий, написаний авторучкою талмуд, який зберігається в сільраді, повідомляє, що в XVI столітті це поселення було частиною чималого містечка Залуччя, яке лежало на двох мисах Збруча. Збруч тут мало схожий на себе звичного: буркотливий, порожистий, гучний, широкий. Тут навіть цілий острів є!

Тоді ж, в першій половині XVI ст. Підпилип'я від Залуччя відділилося. Назву отримало від прізвища власника, кам'янецького каштеляна Якуба Підпилипського гербу Пилява. Звична практика. Пан навіть спромігся вибити у короля Зигмунда І магдебурзьке право - сталося це в 1510 році. При цьому побутувала думка, що магдебургія та була не перша, що ще за князів Коріатовичів Підпилип'я вже мало міські права, які в 1469 р. (!) підтвердив польський король Казимир Ягеллончик. Містом поселення було аж до другого поділу Польщі, коли Росія відтяпала собі частину Підпилип'я, перетворивши одне місто на два села.

Село також свого часу належало Потоцьким і графу, генералу коронних військ Юзефу Красинському.

 

Якщо місто, та ще й на Поділлі, та ще й поруч з Кучманським шляхом, значить - замок. І він справді був - в дуже мальовничому урочищі Верхотінка на північ від сучасного села. Від замку там подекуди можна прослідити рештки фундаментів. А може, це просто подільський пісковик бавиться в загадки і видає з селе старі рештки. Чесно кажучи, я за версію з пісковиком.

На південь є ще одне урочище, заросле чагарниками. Це вже називається Монастир. Теж не дарма. Взагалі, природа тут така - лише замки та кляштори будувати. Гарно!

Маєток в Підпилип'ю

Вже під Росією село неодноразово змінювало своїх власників, аж нарешті перейшло до графів Городинських (Horodynskich). Станом на 1820 рік графиня Кордуля (ну, дуже ввічливо сміятися над чужим іменем, фу!) Городинська мала у Підпилип'ї 139, а у Волі Підпилипській (напевно, теперешні Подоляни?) - 37 "душ" (себто чоловіків, в жінки звідки душі взятися?). Зараз в селі мешкає близько 460 чоловік. Хтось з них, певно, на заробітках - і двісті років тому було так само. Тільки тоді не в Італію, а в Бесарабію на сезонні роботи відправлялися.

Далі село перейшло до Охоцьких (Ochoccy), а у 1898 році перейшло разом з Вандою Охоцькою до її чоловіка, Єжи Вінцента Даровського (гербу Синява, народився в 1863 р.). Мешкало подружжя (звичайно, коли бувало на Поділлі, бо пара дуже полюбляла Кутаїсі) в старому класицистичному панському дворі ще з XVIII століття, який стояв у селі до Першої світової війни. Звели цей одноповерховий палац, ймовірно, ще останні з Підпилипських. Навколо будинку лежав гарний сад, який терасами спускався до Збруча. Я чесно обійшла все село, розпитуючи місцевих і нишпорячи, де ж міг бути маєток. На жаль, ніхто не знав. Не дивно: з часів його руйнації пройшло понад 90 років. Лінія фронту йшла акурат через село, все аселення евакуювали до Привороття, Ріпинців і Фридрівців (сучасне Залісся-1). Коли люди повернулися, більшість будівель стояли в руїнах. Палац теж не вижив.

Місцеві селяни що певний час мешкали в землянках та напіврозвалених хлівах.

 

Перша школа з'явилася в Підпилип'ю в 1885 р. на місці сучасного будинку культури. Останній звели до 50-річчя Жовтня - і вже 41 рік нещастя на його фронтоні дивляться на протилежний берег Збруча, вимахуючи не то снопом, не то дивним дирижаблем.


 Театр починається з вішака? Ок.


Найнеймовірніша річ в Підпилип'ю - автобусна зупинка, прикрашена в 1989 році народним умільцем з села Шутнівці Олександром Сарахманом. Все просто супер - і козак з дівчиною, і сільський тин, і дідок з бандурою - але вгодований котик, який бажає щасливої дороги, не відповідає дійсності. Бачила я місцевих отів. і багато. Всі дуже худі. :(. А ще є півник, який закликає не смітити. народний кітч у найкращому, дуже милому виконанні.

 

Це вам не монстри з перекаченними біцепсами і кривими ногами, які зображені на місцевій восьмирічній (чи вже дев'ятирічній?) школі... Ті реально можуть прийти в кошмарі.

 

Що ще? Тут все ще працюють ферми - таке зараз нечасто побачиш. З 1987 р. діяв асфальтний завод - чи працює зараз, я не знаю.


 Зупинка зараз:








Шал агітпропу

Шал агітпропу: серп і молот ще на місці...


БК побудували в 1967 р.

БК побудували в 1967 р. Здається, з того часу не ремонтували:


чоловік і жінка з цеппеліном в руках

це зрозуміло з вигляду чоловіка і жінки з цеппеліном в руках. В дядьки ще й бенгальський вогонь є.


українка в оточенні какаду.

Краса по-підпилипськи: українка в оточенні какаду.


ДУЖЕ страшні люди на школі.

ДУЖЕ страшні люди на школі. Школа зведена, казав голова, в 1939 р. Мутантами?


церкві 100 років

Голова сказав, церкві 100 років. Це чи ненайдавніша споруда села.




Старий млин на Збручі

Старий млин на Збручі

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник