English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Скала-Подільська: стаття
Замок в Скалі-Подільській - головна туристична атракція. Але не єдина.

Замок в Скалі-Подільській - головна туристична атракція. Але не єдина.


Шпиталь маєтку Голуховських виглядає як занедбана вілла.

Шпиталь маєтку Голуховських виглядає як занедбана вілла.


Карта

Координати: 48°51′09″ пн. ш. 26°11′40″ сх. д.

 

Нижче - трохи доповнена моя стаття, яка публікувалася в грудні 2006 р. в журналі "Карпати. Туризм. Відпочинок".

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Скалу теж)


 Скала-Подільська: замок, місто і легенди

В цьому місті привидів, здається, більше, аніж людей. Навіть так: Скала — місто-привид. Життя все ще вирує серед однакових як казарми п’ятиповерхівок колишнього військового містечка і в розлапистому приватному секторі Запотіччя й Толоки, який щупальцями городів розлазиться в усі боки від старого центру.


 Місто-привид

Колишній магістрат в Скалі - майже ратуша.

Колишній магістрат в Скалі - майже ратуша.

Сам же центр, до останнього камінчика австріяцький, — муляж, декорації міста, де за фасадами старих кам’яниць ховається лише вітер і набурмосені коти. Половина будинків на центральній вулиці, з усіма їхніми залишками ліплення і мізерними сецесійними балкончиками, позбавлені життя в особі мешканців. Лише Богдан Хмельницький на постаменті, один з десятків штампованих клонів-гетьманів, які зустрічають прибульця з Заходу вже в Раві-Руській, все ще грізно вимахує в бік Польщі помальованою на срібне булавою. Йому більше нічого не лишається: за богдановою спиною виростає стіна однієї з старих кам’яниць колишньої Скали-над-Збручем.

 

Місцеві кажуть, в радянські часи горезвісну Переяславську угоду, яку гетьман тримає в лівій руці, свідома частина населення у вигляді відчайдухів-підлітків час від часу відламувала. Національну ідею в цих краях примусово насаджувати не потрібно: самі все знають.

 

В дитинстві я часто бувала в Скалі: мама мала кілька друзів серед військових 486-го гвардійського ордена Богдана Хмельницького ракетного полку, що квартирував у містечку. Ці поїздки я любила: замок, розвалини неоготичного костелу (тоді я, щоправда, ще не знала слова «неоготичний») — що ще треба дитині для щастя? Завжди дивувалася: чому райцентр в малоцікавому Борщеві, коли от вона, красуня Скала: є на що подивитися, є куди піти, книгарні тут нічогенькі, ресторан в старому млині стильний, Збруч мальовничий, кар’єр... О, кар’єр просто гігантський!

 

В тих підлітків, яких привезуть в Скалу сьогодні, таких питань не виникне. Тут майже до всього можна поставити префікс «екс»: колишня князівська твердиня (одна з трьох найбільших на Поділлі, разом з Кам’янцем і Червоноградом), колишня вотчина кам’янецького старости Станіслава Лянцкоронського, колишня оселя графа Агенора Голуховського, міністра закордонних справ Австро-Угорської імперії, колишнє військове містечко поруч з шахтами в лісах під сусідніми Бурдяківцями. В шахтах були ракети середнього і малого радіуса дії Р-12. А ми вважали знайомих зі Скали танкістами.

Україна вже не ядерна держава, Скала вже майже не місто. Охороняти шахти не було сенсу, військові пішли з містечка, забравши з собою його вітальність. Офіційна статистика грає на пониження: 6 500, 6 000, 5 100 жителів...

Меморіальні дошки на будинках в центрі сперечаються на ідеологічному грунті: на одній вшановують пам'ять страченого більшовиками в 1945 році Дмитра «Сірка» Павлюка, на другій віншують заступника голови галицького ревкому Барана М.П.

Але ж ми начебто про замок мали поговорити?

 


 Скала на скелі

Руїни замкового палацу в Скалі-Подільській

Руїни замкового палацу в Скалі-Подільській

Замок тут класний: будь-який турист це підтвердить. Не лубочний, як Кам’янець, Луцьк чи Хотин, з їхніми інфраструктурою, сувенірними ятками і вхідними квитками, а справжній: поруйнований, запущений, дикий. І мальовничий, це теж важливо.

 

Ще тоді, коли поселення називалося просто Скала, на початку XIV століття, тут був Відновити фортецю і збудувати церкву випало князям Коріатовичам, що правили Поділлям з 1331 р. Щоправда, в 1395 р. Вітольд Великий, князь литовський, відібрав у Федора Коріатовича ряд міст, в тому числі і Скалу. А нема чого дружити з конкурентом, угорським королем Жигмондом Люксембурзьким. Ображений Федір з дружиною перетнув Карпати і прославився як розумний власник Мукачівської твердині: це саме він надурив чорта, віддавши йому за риття бездонного колодязя нещасні кілька монет. А обіцяв же цілий мішок! Чорт в мукачівському колодязі до цього часу сидить і обуренно підвиває, а туристи фотографуються, схопивши князя Федора за відполірований до лиску бронзовий палець: на вдачу. Князя тут зовуть Корятовичем, але це вже справа транскрипцій.

 

По смерті Вітольда місто перейшло у королівську власність, отримало Магдебурзьке право (1443), аж нарешті монарх не віддав його в 1515 р. у прижиттєву власність кам‘янецькому старості Станіславу Лянцкоронському (1465-1535).

 

А вже через рік східні зайди спалили і місто, і замок. Лянцкоронський взявся за відбудову форпосту. Швидкий розвиток артилерії в ті часи зумовив зведення мурованого замку бастіонного типу. Роботи проводились за рахунок міщан, яких для цього на два роки звільнили від міського податку. Звільняти занапащене татарами місто від податків доводилося частенько: 7 серпня 1498 року король Польщі Ян Ольбрахт надав місту 15-річну податкову індульгенцію, а з 1510 р. міщани протягом десяти років не платили нічого в казну.

Відбудований замок зміцнили мурами, розмістивши за ними військовий загін. Замок став навіть символом міста: його зображення знаходимо на міській печатці з 1531 р.

Розкішне фото замку в Скалі з старого путівника

Замок в Скалі

 

 

Та татарам до печаток і символів діла не було, вони раз по разу руйнували твердиню. Не відставали і волохи, чий напад у 1538 р. завдав місту великої шкоди, а замок взагалі зрівняв з землею. Знову берись за відбудову — і міщани взялися: краще з замком, аніж без.

Вся історія цієї фортеці — колекція трагедій і катастроф. Здавалося, на її боці сама Природа: дитинець був захищений стрімкими скелями (того й Скала!) та рікою з трьох боків, з доступного південного боку був викопаний глибокий рів, зведені кам’яні стіни і округла порохова вежа, яка збереглася найкраще з усього комплексу. Десь тут знаходилась в’їздна брама, дістатись до якої можна було підйомним мостом, що при потребі спускався на товстезних ланцюгах.

І тим не менш. Кам’янець, якому в князівські часи Скала була рівнею, лишався нескоренним, а надзбручанська твердиня терпіла поразку за поразкою. В 1620 р. турки напали на місто, спалили більшість будинків, пошкодили замок. В 1648-му козацько-селянські війська взяли твердиню і вигнали звідти польський гарнізон. Особливих руйнувань замок зазнав в 1657 р., коли ним володів трансільванський князь Д‘єрдь ІІ Ракоці. Люстрація 1665 р. повідомляє, що «замок, вимурований на скалі і обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння». Чи не єдиний випадок, коли фортеця постраждала, але не підкорилася, стався на початку XVII століття: облога Скали яничарами. Після захоплення 1672 р. турками Поділля замок вже не відбудовувався.

 

В середині XVIII ст. староста Скали Адам Тарло проводить ремонт оборонних мурів та вежі. На території фортеці будують пишний палац з великими підвалами. Літопис за 1765 р. читається вироком: «...через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови». Фатум, не інакше.

Після того, як Доля донесла свій меседж «навіть не думай, це прокляте місце» до всіх господарів замку, руїни залишили напризволяще. З кінця XVIII століття тут не багато змінилося: першою вигулькує з-за повороту дороги кругла чотириярусна порохова башта, далі — двоповерховий палац з гарним різбленням над вікнами, ще далі оборонні стіни, які сходяться на краю виступу під гострим кутом.

 

Місцеві жителі неквапливо розбирають залишки фортеці собі на огорожі, займаючись цим ще з часів Тарла. Один навіть збудував басейн для гусей і обклав його замковим камінням — пропадає ж добро!

 

Блукаючи замком, дивіться під ноги: за травою (чи кучугурами снігу, це вже як пощастить) легко не помітити проваль підвалів і залишків австрійських окопів. Глибокі ями біля західної та північної стін — сліди діяльності учасних «золотошукачів».


 Князь Данило, Грушевський і інші містечкові легенди

Птиця в Скалі оповита легендарним флером.

Птиця в Скалі оповита легендарним флером.

Тут ми з площини фактів переносимося на територію міфів. Стійка асоціація «замок — скарб — підземний хід» з бонусом у вигляді привиду характерна для більшості населення. Міфічні князівські скарби вже не шукають — нема. А от «чорні археологи» в 1990-х без роботи не сиділи: коли безробіття на пару з інфляцією вертіло статками міщан як хотіло, а на київській Петрівці за відкопаного «тотенкопфа» давали аж п’ять баксів, руки багатьох мимоволі тяглися до лопат. В 1998 році спеціальна місія з Німеччини ексгумувала останки загиблих тут окупантів і перевезла подалі від Скали.

 

Тепер місцеві жителі забавляються, розказуючи про єврейські багатства. Так, в Скалі проживала чимала іудейська громада, по ній лишилося дві синагоги. Стара, ще з XVII ст., знаходиться на території консервного заводу, повністю перебудована і тому малоцікава. Плюс ще й пережила масштабну пожежу у 1911 р. Нова (1920-ті) піднімається над ринком - симпатична триповерхова споруда. Так от, розказують, що євреї в Скалі займалися контрабандою золота на радянський берег Збруча - і що дотепер часом в зобах качок господині знаходять золоті злитки: "такі, не дуже великі, але все-таки". Правда, ні - нема як перевірити, але згідно старим газетам, місцева іудейська громада вважалася ДУЖЕ бідною, яке там золото, яка контрабанда?

 

Зі скарбами розібралися. А підземелля є? Житель Скали Олесь Степовий 1930 р. писав, що з порохової вежі були підземні ходи на всі боки. Що ж, може бути.

Напроти замку, біля греко-католицької церкви (1892) — криничка «Королівська». Кажуть, одна з найстаріших на Поділлі. Начебто тут, поблизу «чорному шляху» зі Львова до Кам'янця, яким гнали татари полонених в ясир, проходив князь Данило зі свитою — платити гарач хану. Тут його і застала зима. Слуги князя викопали криницю, з якої і брали смачну воду. Звідси й «монарша» назва колодязя.

 

А «Чорними криницями» зоветься потічок. Що біжить біля замку до Збруча.

Вже згаданий аматор-літописець міста Олесь Степовий писав також про липу, під якою Михайло Грушевський освідчився своїй першій жінці Марії з Вояківських. Шлюб їх відбувся в Скалі в травні 1896 р. Дехто стверджує, що це не більше, ніж легенда.


 Голуховські і Скала

Сторожка маєтку Голуховських нині дитячий клуб.

Сторожка маєтку Голуховських нині дитячий клуб.

А от перебування Голуховських в Скалі — правда. Наприкінці XVIII ст. місто придбав граф Юзеф Вінценти Голуховський (1734-1806). Його знаменитий онук, Агенор Ромуальд Голуховський (1812-1875), намісник Галичини і просто багач, маєток збагачував. На той час його володіння сягали 40 000 моргів. Син Агенора Ромуальда, теж Агенор, але вже Адам (1849-1921), народився в Скалі. Він теж досяг кар’єрних висот: служив міністром закордонних справ Австро-Угорщини. Вже його син, Агенор Марія Йоакім Голуховський (1886-1956), був останнім ординатором Скали над Збручем аж до вересня 1939 р.

 

Голуховські не відбудовували замку: оживити руїну важче, ніж збудувати щось сучасне. З’явилася резиденція у великому парку, хоча жодне джерело не може впевнено сказати, коли саме це сталося. У 1910 р. це була одноповерхова споруда у формі підкови, що складалася з трьох корпусів, прикрашених гербами Голуховських та їх дружин. Палац оточував ландшафтний парк площею 50 га. з великими газонами і відкритими видами на долину Збруча. Біля лівого крила садиби знаходилася неоготична вежа-капличка. Інтер’єри прикрашали каміни, різнокольорові кахлеві печі, родинні портрети і меблі в стилі Луї Філіпа. Бібліотека налічувала кілька тисяч томів — всі в однакових твердих палітурках. І книги, і меблі, і сам палац поглинуло полум’я війни. Агенор ІІІ, той, що Марія Йоакім, мав плани щодо реставрації маєтку: якраз на вересень 1939 року Кристина Толлочко-Ружинська мала приступити до інвентарізації. Не судилося. Стефан Богданович, архітектор, який мав займатися безпосередньо відбудовою палацу, загинув на початку війни на півдні Польщі. А німці влаштували в панському маєтку табір примусової праці «Лігеншафт».

 

До нашого часу збереглося небагато: парк, що більше нагадує ліс, хоча й є пам‘яткою природи республіканського значення, змілілий ставок, огорожа колишніх графських стаєн, самі стайні, перероблені на житлові приміщення, і симпатичний флігель-замочок, в якому розташувалася лікарня. (За деякими данними, шпиталь був тут і в епоху Голуховських). Стару графську оранжерею, всю понівечену часом, купив кілька років тому львівський меценат Ігор Скальський. Мріє влаштувати тут музей Скали.

 

Немає івже неоготичного пам’ятника наміснику Галичини, що стояв поблизу порохової башти. Зараз на цьому місці насипали могилу героям УПА, що дуже обурює декого з поляків, які за давньою звичкою вважають Скалу своєю. Саме поляки становлять левову частину туристів, які приїжджають сюди оглянути замок, хоча останніми роками і українські турфірми згадали про Скалу-Подільську. Автобуси під’їжджають, чекають годинку, поки пасажири досхочу нафотографуються на фоні фотогенічного палацу — і прямують далі, на Хотин чи Кам’янець. Зупинятися в Скалі надовше якось не прийнято, хоча й збудував один з мешканців міста шедевр кічу — готель «Весту» (а.к.а. "Тридев'яте царство") поблизу впорядкованого єврейського кіркута.

Так що туризм туризмом, а ялинка поблизу школи на новий 2006 рік була прикрашена півторалітровими пластиковими пляшками та пустими коробками від цукерок. Гімн бідності.

 

Здається, найяскравіша споруда містечка (якщо не рахувати обліпленої "скульптурами" орлів і оленів «Вести») — заснований Валентином Межеєвським костел Успіння (1719) з меморіальною дошкою на честь Адама Міцкевича. Цей храм мистецтвознавець Григорій Логвин назвав «останнім відлунням готики на Україні». Ще кілька культових споруд перебувають зараз в руїнах: від костелу поблизу цвинтаря лишилася лише одна стіна, цвинтарна капличка теж, здається, доживає останні роки. Всередину краще не заходити: розбиті домовини справляють неприємне враження. Про синагогу і магістрат ми вже побіжно згадували. Ще з старої забудови можна відмітити стару аптеку на розі вул Грушевського (її і місцеву перукарню дуже любив мій дідусь), колишній готель по вул. І.Франка, 4, корчму (вул. Грушевського, 90) і урядові будинки на вул. Богуна.


 Замок ХХІ століття

1 жовтня 2008 року. Процес триває.

Я з дитинства пам'ятаю дві бетонні, малоцікаві радянські споруди контор неподалік кар'єру, асфальтового заводу і заправки. Хто б міг подумати, що в червні 2008 року 50 московських архітекторів, мистецтвознавців, журналістів, художників та іншої богеми ревітимуть на весь Неоплан: "Остановите автобус! Мы хотим ЭТО сфотографировать!!!"

 

Справа в тому, що кілька років тому триповерхове адміністративне приміщення купив місцевий багатій. І поступово, вперто робив з нього замок з-над Луари. І таки ж зробив, ага. Гроші є, смак же - справа така, не всім корисна. Людині втіха, і мистецтвознавцям теж: такі вигадливі дахи, вкриті металочерепицею, такі башточки, такий НАДМІР - весело ж, ні? :о) Результат можна оглянути в галереї праворуч.

 

 

Скалу варто відвідати хоча б раз: заради замку на скелях, панорами містечка, де костельна вежа сусідить з куполом церкви — і прогулянки пустісеньким центром міста.


 І на десерт.

Позаду - замок в Скалі-Подільській.

Типу естестське вглядання у маки. Позаду - замок в Скалі-Подільській.





Grzegorz Rąkowski. Podole. Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej. Pruszków

Для орієнтації


"Переяславську угоду" вже не ламають.

"Переяславську угоду" вже не ламають. Жовтень-2008, базарний день.


Скала-Подільська. "Нова синагога" (1920-ті) на ринку.

"Нова синагога" (1920-ті) на ринку.


Skała Podolska

Старий цвинтар


Кар'єр асфальтового заводу.

Кар'єр асфальтового заводу.


Парк колись належав Голуховським.

Парк колись належав Голуховським.


Мешканка парку Голуховських.

Мешканка парку Голуховських.


Skala-Podilska's castle
Castle in Skala-Podilska, Ukraine
Скала-Подольская. Замок.

Архівний замок в Скалі.


Найсправжнісінький замок над Збручем.
Zamek popadł w ruinę po kolejnych wojnach z Tatarami oraz węgierskimi armiami księcia Rakoczego

Найсправжнісінький замок над Збручем.


Замок в Скале-Подольской. Тернопольская область, Украина

Шарм розвалин.


Фотографувати твердиню краще з хмельницького боку.

Фотографувати твердиню краще з хмельницького боку.


Так з блочної триповерхівки роблять замок над Луарою


Так з блочної триповерхівки роблять замок над Луарою: фото серпень-листопад 2009 р.


Шпиталь з маєтку Голуховських (середина ХІХ ст.). Зараз лікарня.

Шпиталь з маєтку Голуховських (середина ХІХ ст.).


Дах на колишній стайні (пізніше гаражі) Голуховських от-от завалиться.

Дах на колишній стайні (пізніше гаражі) Голуховських от-от завалиться.


Флігель маєтку Голуховських.

Флігель маєтку Голуховських.


Костел оживає у великі свята.
Skała Podolska lub Skała, kosciol

Костел оживає у великі свята.


Іудейське окописько зачинено на замок.
Еврейское кладбище в Скале-Подольськой

Іудейське окописько зачинено на замок.


Знаєте, які тут графіті? "AIDS" i "zimaleto"

Знаєте, які тут графіті? "AIDS" i "zimaleto"


Автостанція тут майже справжня.

Автостанція тут майже справжня.


В церкві (вересень-2009). Скала-Подільська

В церкві (вересень-2009)


Головна вулиця. Так було колись.

Головна вулиця. Так було колись.


У "Весту" тернополяни їздять у сауну.

У "Весту" тернополяни їздять у сауну.


Панорама Скали-Подільської.

Панорама Скали-Подільської.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник