English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Дзвенигород

Архівний вид палацу в Дзвенигороді.

Архівний вид палацу в Дзвенигороді. З архівів NAC


 Глибинка зі скарбами

Карта

Координати: 48°32′43″ пн. ш. 26°16′47″ сх. д.

 

Як добираємося: пішки, на джипі або вертольотом. Якщо ви Карлсон, можна за допомогою власного двигуна. В вас легковушка? Пожалійте її. Асфальту тут немає.

Паромна переправа, яку обіцяють карти, вже давно не діє.

 

...7 квітня 2007 року я сіла в маршрутку до Мельниці-Подільської, щоб зійти у селі Урожайне. Я була готова до довгої пішої подорожі: до її мети, стародавнього села Дзвенигород над Дністром, карта обіцяла добрих кілометрів 6 через кілька сіл.

Карти іноді трохи прибріхують і схильні до перебільшень. Вже за півгодини я була там, куди давно хотіла потрапити. Ну і навіщо, питається, мені треба було в цю глуш, куди не ходять автобуси і де немає навіть асфальту? Де на битому шляху лише сліди підков і одного замученого колгоспом трактора? В це сільце на кручах, все населення якого ледь перебільшує 250 чоловік (це за останнім переписом)? Невже тільки тому, що Нестор згадує Дзвенигород, який іноді називали в літописах також Свінігородом?

Просто саме в цій глибинці збереглося відразу кілька історично-архітектурних цікавинок.

І першу було видно вже від того самого битого шляху.


 Перша пам'ятка

Церква. Зведена з цегли. Лаконічна і простенька: такий собі примітивний класицизм. Прямокутна з напівкруглою апсидою. Посеред старого цвинтаря – досить задбаного, але з поодинокими острівцями старих розбитих хрестів в кущах. В 1997 році вдягнена в сіру шубу з штукатурки. Не дуже й стара – 1801 рік, а західна її частина перебудована в 1861 році. Але в Реєстр національного надбання таки потрапила. Щасливиця.

Але місце для неї вибрали, місце! На вершині дністровської кручі. В один бік глянеш – видно Дзвинячку і буковинський Рухотин. В інший – Дністрове і Трубчин. Гарно. Я будівничих розумію.

Біля північного фасаду – штампована мадонна і хрест, поставлений на честь тисячоліття прийняття християнства в 1988 р.

Дзвіниця, теж з цегли, прямокутна в плані, двоярусна, розташована на північ від храму. Я пішла була до неї навпростець, повз скульптуру в повний зріст на могилі 9-літнього Віті, який загинув в 1960-ті, і тут...


 Друга пам'ятка

Палацик в Дзвенигороді

І тут треба відмотати час на чверть години назад.

Я йшла селом – і НІДЕ НІКОГО не було. Ось чи то парк, чи то сквер, повний темних високих ялин в центрі – пусто. Щось на зразок клубу чи сільради – ні душі. Хрест під караулом чотирьох старих і кремезних дерев. Тиша і безлюддя. Так виглядав би світ після вибуху нейтронної бомби і гарного генерального прибирання.

Спитати, а де в вас тут палац, було нікого. Де церква я, як здавалося, здогадувалася – її ж було видно з дороги, хоча вона вже й встигла заховатися за хатками. Ні-ко-го. Лише істерички-кури квохчуть одна на іншу, верещасть сп’янілі від весни горобці і подекуди солідно погавкують собаки.

Відразу за хрестом я побачила вал і все, що залишилося від воріт панської садиби – одинокий кам’яний стовб. За ним вже було видно подвір’я з побіленими деревцями і турнікетом на вході. О, мені, здається, туди

Так і є. Попереду стояв класицистичний палацик (1920-ті рр.) – рожевий як маленьке порося і приблизно настільки ж симпатичний. Саме його я й шукала. Легкий декор з мушль і гірлянд. Табличка на дверях – тут зараз дзвенигородська школа І-ІІ ступенів.

Заглянула через вікна. Чисті клади – і ніяких тобі слідів булого багатства.

 

З боку Дністра фасад прикрашали парадні напівкруглі сходи. По обидва боки від палацу ростуть величезні старі дерева – ще з тих часів. Колись, певно, тераса відкривала шикарний вид на Дністер, та зараз стрімкий берег заріс кущами. Може, воно й на добре – дітлахам менше шансів шуганути під час ігор з гірки у вічність.

Все так само тихо і безлюдно. Абрикосів цвіт робить з повітря парфуми, під ногами килим з фіалок і баранчиків, за спиною – пам’ятка архітектури, попереду – ще одна (церкву вже було видно). На мене навалилося щастя. Так буває часом під час подорожей: коли раптом коктейль відчуттів, місця, природи, погоди змішує всі ці інгридієнти в ідеальних пропорціях – і від цього в голові легко і сонячно, а тіло збуджується.

 

Так повернімося до церкви.

В такому ейфорійному стані я й пробиралася до дзвіниці – одна на один з вітром, квітами і птахами. І раптом...


 I see dead people

На одній з могил сиділа згорблена фігурка в чорному. Спочатку мені здалося, що це лише лантух старих лахів. Потім я зрозуміла, що це жінка. Важко сказати, стара чи молода: обличчя закривали тонкі руки. Вона сиділа так без руху кілька хвилин, поки я перелякано відступала. Вся її поза була втіленням такої скорботи, що – чорт, я справді десь жалкувала, що який-небудь Мікеланджело не бачить ЦЬОГО зараз. Зіграти це неможливо. Передати словами – теж. Фото я не буду викладати – мені від нього моторошно вже котру годину.

Вона не рухалася, не плакала, не хиталася в такт думкам. Вона сиділа згорбившись – і це було жахливо.

Могили поруч були давні, ще 1950-х років. Скорбота завдовжки в півстоліття? Найбільша з могил, стара і монументальна, належала доктору Освальду Яну Кмельману (помер у 1932 р.). На ній до цього часу квіти. Хто він був, цей доктор? Певно, справді допомагав людям, якщо про нього пам'ятають і зараз. А може, спрацьовує інстинктивна повага до багатого гробівця?

Як би там не було, настрій змінився на протилежний. Я ще постояла біля хреста на кручі над рікою, попленталася до дзвінкого струмочка внизу, подивувалася, як 200 чоловік можуть ТАК загадити каньон струмка сміттям – і пішла з села геть, особливо не роздумуючи, чи вали навколо палацу були ТИМИ валами з ІХ ст., коли тут було могутнє давньослов'янське місто, чи ні.


 Професор не помилився

Вдома я, як завжди, сіла з’ясовувати, чий це був палац і як він колись виглядав. За такими довідками звертатися треба... правильно, до праці польського дослідника Романа Афтаназі «Дії резиденцій...». Що й було зроблено. І вперше- як мені здалося - я знайшла у цього шанованого автора помилку. Не в інформації (її я перевірити не можу) – в ілюстраціях. Палац на малюнку аж ніяк не був палацом із Дзвіногруду-Дзвенигороду. А інше передам коротко.

 

Що за дивина? Місце ж розташування села співпадає: південніше Борщова, на лівому високому березі Дністра. В ХІХ ст. ця маєтність належала роду Кеншицьких, які походили з Калішських земель. Приблизно в 1830 р. Дзвенигород купили офіцер саського війська Теодор Кеншицький (помер біля 1880 р.) та його дружина, Антоніна Старжинська. За іншою версією, село купив ще батько Теодора, полковник Мартин Кеншицький.

 

Наступним власником садиби був Олександр, син Теодора. На початку ХХ ст. Дзвенигород було продано єврейським родинам (гм. Кмельман?).

Р. Афтаназі згадує також великий ландшафтний парк, та тут важко сказати, правда це чи ні. Місця для нього на кручах недостатньо.

 

Все з'ясувалося випадково: Роман Афтаназі не помилився з фотографією. Саме так і виглядав СТАРИЙ двір у Дзвенигороді. Його майже цілковито було знищено в Першу світову війну. На його місці в 1920-х рр. тодішній власник місцевості доктор Кмельман (часом помилково пишуть Кімельман) звів існуючий й зараз палацик.




Дністер в селі Дзвенигород на Тернопіллі
Природній водоспад в селі Дзвенигород, Тернопільська область

Природа в Дзвенигороді


Панорама Дзвенигороду. Тернопільська область, Борщівський район

Панорама Дзвенигороду.


Старий дзвенигородський двір (до І світової війни)

Старий дзвенигородський двір (до І світової війни)


Дністер біля давньоруського городища в Дзвенигороді

Дністер біля давньоруського городища

Dźwinogród (rejon borszczowski)

Дзвенигородська церква



Дзвенигород. Дзвіниця теж в реєстрі.

Дзвіниця теж в реєстрі.


Хрест на дзвіниці церкви

Хрест на дзвіниці церкви


Могила доктора Освальда Яна Кмельмана, 1932

Могила доктора Освальда Яна Кмельмана, 1932, власника палацу


Північний фасад палацу Кімельманів (1920-ті). Дзвенигород

Північний фасад палацу Кімельманів (1920-ті).


Дзвенигород на Борщівщині. Церква з 1801 р.

Церква з 1801 р.

Лелек в цей день було багато

Лелек в цей день було багато



Дністер в Дзвенигороді.

Дністер в Дзвенигороді. З архіву NAC

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник