Cухо і коротко - про історію поселення.
Перша письмова згадка - сама заплутана позиція в випадку Мельниці. Скільки джерел, стільки й думок. Одні історики кажуть, начебто 1493 р. Інші переконують, що в 1362 році поселення вже належало литовським князям Коріатовичам - як і все Поділля. Сайт "Українська геральдика" називає іншу цифру: 1747р., що вкрай сумнівно (це дата народження Мельниці в статусі міста, але аж ніяк не Мельниці самої). Місцеві історики виражаються туманно: мовляв, Мельниця відома ще з князівських часів. (Якщо що, то в Монако й дотпер князі правлять, так що подекуди все ще тривають оті "князівські часи", угу).
Поселення часто плюндрували татари (1615, 1672 р. - тоді, ймовірно, в ансамблі з турками). Був якийсь замочок над Дністром, від нього нічого не збереглося. В 1744 р. в Мельницю з Карпат завітав Олекса Довбуш з товаришами - щоб розгромити місцевий маєток Лянцкоронських.
У 1747р. (за іншими даними. в 1767 р.) Мельниці надане магдебурзьке право з правом проведення торгів раз на два тижні. Поселення Мельниця спочатку в XVII ст. (тоді воно було власністю магнатів Лянцкоронських) перетворилося в Мельницю-над-Дністром, а вже в 1940 р. стало Мельницею-Подільською. Останнім власником Мельниці, аж до вересня 1939 р., був Юліуш Маріан Дунін-Борковський (Juliusz Marian Dunin-Borkowski, 1875-1950). Скоріше за все, на ньому "мельницька" гілка графів Дунін-Борковських і згасла: в нього з дружиною Марією Скршинською не було дітей.
Якщо очікуєте побачити тут дон-кіхотовські вітряки, будете трохи розчаровані: немає в Мельниці таких млинів! Назву пов'язують з існуванням у давнину на швидкоплинних прибережних мілководдях Дністра численних вітряних мельничок-плотів, на яких жителі по ближніх сіл мололи зерно. Як виглядали ці плавучі міні-підприємства, можна побачити на старих фотографіях трохи нижче. Розумна штука: для виробництва муки хтось використовував енергію вітру, хтось - води, що падає з колеса млина, а в Мельниці використовували могутню річку. От де справді невичерпне джерело енергії. Місце, де ці млини стояли, відпочиваючи від праці, дотепер називають Млинівкою. (І справді, чому не Млинівка-Подільська?:о)) Мимоволі віриш у версію відомого польського мандрівника і краєзнавця Гжегожа Раковського, котрий виводить назву поселення від високих - до 120 м! - крейдових круч над Дністром. Мовляв, тому й Мельниця, що тут крейда, російською "мел").
До наших днів збереглося кілька пам'ятних хрестів козацьких часів на місці, де колись стояв оборонний замок (т.з. «Замчище») – в 1648 р., в часи Лянцкоронських, на Мельницю напали загони Максима Кривоноса. Лянцкоронським такий візит, напевно, не сподобався. Вони ще просто не знали, що буде після візиту Довбуша...
Офіційно Мельниця зараз не місто, а селище міського типу. В центрі, за спиною Шевченка і задвірками традиційного для області супермаркета "ТеКо" (Тернопільська Кооперація, напевно), знаходиться оригінальна мурована Михайлівська церква (1772, за іншими даними 1722 р., розширена у 1913 р., відновлена у 1928 р.). Основний об'єм храму - приземкувата ротонда під зплющеним, вкритим аж надто лискучою бляхою куполом. Зовні не надто вражає, а от в інтер'єрі купол розкривається настільки монументально і велично, що дуже шкодуєш, що не збереглися оригінальні розписи стін: старий стінопис в таких декораціях вражав би по-справжньому.
Поруч з Михайлівською церквою - мурована дзвіниця. На церковному подвір'ї маса якихось споруд, капличок, кілька фігур тощо.
Скромний монумент на честь Адама Міцкевича, скромний, позбавлений вежі костел св. Генрика (1861 р., а вежа була, переконують старі листівки), скромні кам'яниці початку ХХ ст. – от і всі пам’ятки селища, яке колись було містом. В 2004 році до костелу в маленькому парку, напроти колишньої народної школи, можна було ще підійти, зараз вже зась: хвіртка зачинена, хіба через паркан скакати. Не буду, краще придивлюся до хвіртки: стара, он, вензель з цифрами "!930".
В ХІХ ст. наступні власники містечка, графи Дунін-Борковські, спорудили тут ошатний неоготичний палац і розбили навколо нього парк. Залишки того парку з старими ясенами і білими тополями можна побачити в селищі і зараз (він починається відразу за церквою), а от палац було зруйновано. Палац - так, годі шукати, але от господарське приміщення маєтку або гостьовий флігель все ще стоїть за парком. Правда, зараз він огороджений: не так від візитерів зовні, як від мешканців зсередини. Тут, в споруді, що ще хизується малесенькими нео-готичними псевдо-башточками в кутах, розташований психо-неврологічний відділ селищної лікарні.
Як і в інших подільських містечках, тут проживала колись велика єврейська громада. Мусила б бути синагога - і вона таки є: це цікава споруда з декоративними стовбчиками на даху та круглим вікном над головним входом.
В куті Мазурівка зберігся давній єврейський цвинтар.
Старі путівники згадують щось про готель Айзенберга та ресторан Юречкової у місті початку століття. Але то було давно.
А зараз провiнцiйний спокiй Мельницi розштурхують хiба вряди-годи дельтапланеристи, якi з початку двохтисячних облюбували днiстровськi кручi для польотiв.
