Карта
Біля 1,8 тис. мешканців
Широта - 48.184, довгота - 26.018.
До Чернівців всього 12 км (за іншими даними - 6, але це хіба для птахів), а тут вже глу-у-у-уш і ліс. Назва в села (1,8 т.ж., перша згадка під 1490 р.) така, що перша думка - була така піонерка-герой, на її честь і назвали. Хибна перша думка. Все не так.
Навколо сільця Чернівці лежали густі букові ліси - тому й Буковина. Великий зелений масив на південь від села називався Козмин (Козьмин) - за іменем ббоярина-власника. Valea румунською - долина. Долина боярина Козьмина (Valea Cosminului), ніяких піонерок-геройок з гранатами за пазухою. В австрійські часи тут жили ще й німці-колоністи, їхній кут називався Францталь. Він розташований у південній частині поселення - і туди варто навідатися краєзнавцям. Бо ж ФАХВЕРК! Автентичний, справжній німецький фахверк! Тут все ще стоять кілька будинків з темними дерев'яними перекладинами на фасаді, такими характерними для Німеччини (Польщі, Франції, Голандії, Британії - та для багатьох країн це характерно, навіть для самих українських територій). Правда, мешканці таких споруд до туристів не звичні - тому деякі довелося фотографувати просто з вікна машини. Треба бути сміливішою наступного разу.
В 1936 р., за Румунії, село об'єднали з сусідньою Молодією, вийшла сільська агломерація з населенням під 5 тисяч.
Отой ліс боярина Козьмина, заповідний, грибний - він все ще зберігся. Ліс цей увійшов у історію Румунії, Польщі, України (а деякі думають, що й Туреччини) 26 жовтня 1497 р.
Головною місцевою атракцією валя-кузьминці вважають старий дуб молдовського господаря Стефана Великого (Штефан чел Маре, Ştefan cel Mare, автоматичні перекладачі з румунської часом називають цього безсумнівно видатного невисокого монарха, канонізованого в 1992 р., Стівеном Кінгом, гиги). Дуб в лісі, стежка туди протоптана, але пара літніх селян мене туди не пустила - мовляв, нема чого самотній дівчині по буковинських лісах вештатися, мало що... Хоча для місцевих (а населення тут переважно румуномовне) дуб таки реліквія. Дерево, якому точно вже виповнилося 500 років, згідно легенди було посаджене Стефаном після славетної перемоги над польсько-литовським військом короля Яна Ольбрехта.
Ян І Ольбрахт мріяв посадити на молдовський престол свого брата Сигізмунда: Молдова розглядалася як зручний плацдарм для майбутніх вієн з Туреччиною. Польська армія нараховувала близько 60 тисяч чоловік (за іншими даними, навіть 80 тис.), з них від 5 до 10 тисяч були шляхтичі Речі Посполитої і ВКЛ. Спочатку все ніби йшло добре: люди Яна Ольбрахта взяли в облогу фортецю в Сучаві, де заховався Штефан Великий. Облога тривала чотири місяці - але не принесла результатів. В таборі поляків почалися хвороби. Коли військо Яна Ольбрахта пішло через гори в напрямку своїх домів, Штефан чел Маре зі своїми людьми (близько 22 тисяч вояків) напав на них біля лісу боярина Козьмина. 5000 гарно озброєних шляхтичів відразу потрапило в пастку: їхні лати і коні були гарними помічниками на полі битви, але у лісі... Ох. Коням тут не розвернутися. За переказами, молдавани, більшість з яких не мала не те що лат - зброї, почали вирубувати дерева у лісі, кидаючи їх на супротивників, розділивши польське військо на невеликі, не поєднані між собою загони - і добиваючи його. Польськими ж мечами, які губили шляхтичі, а не мечами - то просто палицями і гіляками. Ті з поляків і литвинів, хто вижив, втекли за Прут, у напрямку Львова. Інші ж або полягли, або потрапили в полон. Пізніше поле битви Штефан ІІІ наказав розчистити і засадити дібровою (тією самою, Червоною). З посаджених поляками дубів начебто залишився лише один - той, який зараз і носить ім'я господаря Молдови.
Штефан був впевнений, що втратив в лісовій колотнечі не менше половини своїх людей, але, знову ж таки, за легендами, втрати молдаван були мінімальними. Хоча серед поранених під Козьмином був син і спадкоємець Штефана, майбутній господар Богдан Сліпий - саме тоді він втратив око, його осліпив списом польський шляхтич. Бояри, які були поруч з Богданом під час інциденту начебто розказували, що осліплений юнак продовжував битися, хоча й кричав від болю (наскільци ця інформація вірна, не маю уявлення). Серед трофеїв, які молдавани захопили у битві, були військові стяги Кракова, Львова та Сандомира та 9 прапорів менш значних міст і кілька прапорів дворянських родів. Сам Ян Ольбрахт при битві не був присутнім, він відразу відправився у Львів, навіть не зупиняючись на ночівлю. Хоча в нього попереду було ще два роки правління, в пам'яті він залишився королем, за якого загинув цвіт польської шляхти.
Ох, скільки ж років пройшло, а навколо все до цього часу неначе згадує ту битву. Річка в селі? Невільниця. (Дивно, що ставок на Невільниці, де влітку відпочивають чернівчани - тут є кілька ресторанів і відпочинкових комплексів - ніякої сумної назви не має. А друга річка називається Дерелуй). Cусіднє село? Червона Діброва, і няких революційних думок: Діброва була червоною від крові полсььких полонених, яких Стефан Великий наказав запрясти в плуги. Румуни давно мріють поставити поблизу Валя Кузьмина пам'ятник Штефану чел Маре.
Вода у Валі Кузьмин цінна, мінеральна, лікувальна. Все та сама старенька пара, яка підвозила мене Валею Кузьмин на возі, розказала, що до 1949 р. частина села від церкви до меморіалу називалася Кодра Валеа Козьминулуй (кодра - ліс).
Вздовж колишнього австрійсько-румунського кордону збереглися окопи та ДЗОТи, які прикривали вузькоколійку, яка бігла через буковинські ліси в ті часи.
На виїзді з села в бік Білої Криниці (це якнайдалі від Чернівців) розташований цвинтар-меморіал воякам, які загинули в Першу світову війну. В 1936 р., коли Буковина була під владою Румунії, за сприяння австрійського уряду тут були перепоховані полеглі в ті часи й у інших куточках регіону. Десь саме тоді меморіал і набув того вигляду, який бачимо зараз. В центрі - колона з хрестом, по боках від неї чотири поховання, позаду - таблиці з іменами загиблих. У 2020 р. сільська громада меморіал розчистила, зрізала кілька дерев навколо, засипала доріжки гравієм.
Мало хто повірить, але були часи без навігаторів і гугл-карт. І я ті часи застала. Карти-кілометрівки, що вийшли десь на початку 2000-х, були справжнім проривом для мандрівників. Вони мали всередині такі коротенькі описи-коментарі території. Так ось, на карті, який дістався той шмат України, де знаходяться Чернівці та Валя Кузьмина, були згадки про костел з 17 ст. в цьому селі та (цитую практично дослівно) руїни замку в центрі. Село довге, на карпатських схилах, та ніяких руїн замку там взагалі немає. В карті помилка, кажуть авторитетні джерела, замок мався на увазі хотинський.
Є цікавий цвинтар-меморіал, є церква, є ліс, гори... А Михайлівська церква до XVII століття ну ніяк не відноситься: храм зведено в 1940 р., напередодні переходу Буковини від влади румунського короля під радянську юрисдикцію. Він збудований у стилі, характерному для святинь Південної Буковини (зараз це територія Румунії). Так само, як Росія нав'язливо запихала на всі свої території від Таллінна до Кавказа шатрові синодальні церкви, так і Румунія мітила окуповану територію. Схожі церкви того ж періоду збереглися у Форосній та Годинівці.
Якщо що, день Валі Кузьмина - 21 листопада.
