|
|
|
|
І де та "моя Австрія" - і де той Ужоцький перевал. Поштівка-агітка часів Першої світової війни |
Головний архітектурний скарб сьогоднішнього Ужка - дерев'яна Михайлівська церква. Чи потрапить вона у 2013 р. у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО? UPD: Потрапила!  |
Через Ужоцький перевал можна мандрувати і потягом |
Шляхів до Закарпаття вдосталь — і всі вони ведуть через карпатські перевали. Всі ґарантовано обіцяють захоплені «ахи» та «охи» від краєвидів, що з них відкриваються. Обрати «свої» ворота до Закарпатської області непросто — саме тому, що варіантів кілька, і вони майже не поступаються один одному. Якщо взяти на себе сміливість давати рекомендації, то доведеться рекламувати — щиро і не без захоплення — Ужоцький перевал (883 м). Адже обравши саме цей шлях, ви найшвидше потрапите до столиці Срібної землі — Ужгорода, подолавши відстань у 80 км. Закарпаття – країна в країні, своєрідний і самобутній край. А знайомитися з новими землями все-таки найлогічніше з їх столиць.
Якщо ж ви подорожуєте залізницею, вам і обирати не доведеться: найпопулярніша колія до Закарпаття йде теж цим маршрутом.
Траса Н 13, що прямує у Карпати повз галицькі міста Рудки, Самбір, Старий Самбір та Турка, вже й сама по собі заслуговує на окреме дослідження — настільки вона багата не лише чудовими краєвидами, а й історичними пам’ятками. Серед інших її плюсів — цілком задовільна якість асфальтового покриття, невелика загруженність (багатотонні «тіри» вибирають інші дороги). Є й мінус: безпосередньо по Ужоцькому перевалу проходить Державний кордон України з Республікою Польщею, тому наші прикордонники обов’язково перевірять документи всіх пасажирів машини. Достатньо мати внутрішній паспорт.
В якості бонуса спробуєте відрізнити «наші» Карпати від польських. :о)
Прикордонні землі завжди политі кров'ю |
Озирніться навколо. Є в Високих Бескидах щось горде і дике. Готичні смереки тягнуться до неба з гір, букові праліси ховають в хащах секрети минулих війн, мох вкриває рани землі — окопи і траншеї. За цю відчайдушно-незалежну землю велися криваві бої в роки як Першої, так і Другої світових війн. На межі Львіщини і Закарпаття, поблизу Ужоцького перевалу стоїть кам’яна піраміда. Пахощі різнотрав’я з альпійських лук заспокоюють — і здається, немає в світі більш мирного місця. Та напис на піраміді нагадує про далеко не мирні події. Угорською, німецькою та російською мовою викарбувано:
«Воїнам армій Російської та Австро-Угорської імперій, які загинули в боях за Ужоцький перевал в роки Першої світової війни».
Не дарма Ужоцький перевал кілька разів фігурує в романі Ярослава Гашека про бравого вояка Швейка. В 1914-1915 рр. фронт кілька разів проходив перевалом, нищачи на своєму шляху все живе. Солдати генерала Брусилова близько шести місяців тримали оборону на Черемсі. 15 сіл неподалік від Ужоцького перевалу стояли в руїнах.
Після одного з боїв жителі села Ужка зібрали тіла загиблих і поховали разом 6 російських та 6 угорських офіцерів, а також 351 солдата з армій, що ворогували. Панахиду по їх душам відслужили в дерев’яній Михайлівській церкві (див. нижче). Восени 2007 року монумент-піраміду відновили, встановили на ній таблицю українською мовою та поновили зниклий в радянські часи німецькомовний напис, упорядкували військове кладовище поруч.
Чому перевал називається Ужоцьким, стане зрозуміло, ледь поглянете на карту. Десь тут з-під землі на волю виривається потічок, який вбирає в себе на бігу води інших струмочків — щоб невдовзі перетворюється в річку Уж. Його зміїні вихиляси змушені повторювати залізниця та автомобільний шлях: вони прямують за річкою, неодноразово перебігаючи з лівого берега на правий — і знову на лівий.
Унікальний вид на Геракла |
Карта.
А це вже не з книжки, а просто текст :о)
Дуже логічною видається назва першого ж села на закарпатському боці перевалу, вже в Великоберезнянському районі — звичайно ж, Ужок! Поселення відоме з 1582 р., за останнім переписом тут проживало 772 жителі.
До райцентра - 45 км. Навколо - гори, і це чудово.
Село з таким потенціалом — навколо ж сконцентрована краса! — не могло не вибрати «карьєру» курорту. Це зараз сюди приїжджають в основному заради гірських лиж (в селі розташована гірськолижна база "Ужок").
Ще в XVII столітті тут, під Бескидом, відкрили джерела з лікувальними властивостями (сучасники сказали б: води типу "Нафтусі" та "Єсентуков").
А коли Австро-Угорська імперія наближалася до свого кінця, село перетворилося на популярний бальнеологічний курорт, куди з задоволенням приїздили не лише закарпатці, а й мешканці сусілньої Речі Посполитої. Одне з джерел носило назву Гераклове - начебто вода звідти дарувала людям силу, якою славився античний герой. Скульптура Геракла, яка зараз прикрашає двір Ужгородського замку, колись знаходилась саме там, аж поки в 1915 році курорту не прийшов кінець. Чия саме артилерія використала відпочинкову зону (два санаторні будинки з 30 купальнями, військова лікарня та п’ять вілл) в якості мішені, і дотепер невідомо.
Сьогодні колишню славу пробує відродити пансіонат «Ужок», що пропонує процедури з застосуванням мінеральних вод.
Якщо ж здоров’я таке, що не лікуватися, а вихвалятися — до ваших послуг гірськолижна база «Ужок-ГЛБ» (поруч з сусіднім селом Волосянка) з двома бугельними витягами довжиною в 400 м (тф: (03135) 34322, 42192).
І справді, Перша світова цю місцевість не жалувала. І хоча на початку ХХ ст. місця навколо перевалу були більш як на 50 процентів вкриті буковими пралісами, запеклі бої велися і тут, де раніше захоплено блукали мандрівники і туристи.
Та повернімося до Геракла.
Перший директор Закарпатського краєзнавчого музею Петро Сова у 1947 році перевіз Геркулеса до Ужгорода.
А що ж за курорт тут був? Відомо, що на початку ХХ ст. в Ужку біля мінеральних джерел стояли два санаторних будинки з 30 купальнями, п'ять вілл на 60 ліжок, а також військова лікарня. Навколо курортних установ шумів липовий парк, прикрашений статуями. Мінеральні джерела за старим звичаєм називалися людськими іменами: "Ласло", "Бела", "Марча".
Зараз про колишню славу Ужка нагадують процедури з застосуванням мінеральних вод в пансіонаті "Ужок". Вже щось. :)
Михайлівська церква в Ужку на картині Йосипа Бокшая (1934). Полотно за 32 тис. американських доларів продавали на аукціоні eBay. |
Якщо Геракл не тут, це ще не означає, що в Ужку немає на що дивитися туристам. Є.
В селі збереглася дерев'яна Михайлівська церква з дерев'яною ж дзвіницею.
Звели храм в 1745р. майстри Павло Чернеїв та Іван Циганник з ялинових брусів. Вкрили гонтом. Такою вона й зараз залишилася - на щастя, жителі Ужка не вдягнули храм в бляху.
Біля входу - неканонічна охоронна таблиця з ЗОВСІМ ІНШОЮ датою побудови святині, чомусь там написано скупо і незрозуміло: "XVII ст." Можливо, на цьому місці і раніше стояв храм-попередник, але я про таке не читала. Якщо комусь відомо, звідки взялася така плутанина в датуванні, поясніть, буду вдячна.
Що ще сказати про церкву, що стоїть на невеликому пагорбі в центрі села? Яскравий зразок бойківської архітектурної школи, але не канонічний: на відміну від інших храмів, тут західний верх вищий за східний. Тризрубна, триверха.
Кутові з'эднання виконані в простий замок з двостороннм вирізом з прямим потаємним зрубом. Зруби центрального та східного об'ємів перекриті шатровими верхами з заломами. На плоскому перекритті бабинця влаштовані емпори.
Над емпорами піднімається невелика каркасна дзвіниця з відкритою галереєю голосників під шатровим дахом. Піддашшя, що спирається на випуски зрубів, переходить у дах.
Квадратовий у плані центральний зруб ширший за інші прямокутні зруби. Над входом до святині - вирізьблені написи-графіті (див. фото).
На північний захід від храму стоїть двоярусна, квадратова в плані дерев'яна дзвіниця. Пофарбована чомусь на блакитне.
На випусках вінців першого зрубного ярусу покоїться опасання, а другий каркасний ярус вкритий шатровим дахом. Тут вже без бляхи не обійшлися - не втрималися. :)
Всередину церкви потрапити не вдалося: не було часу на пошуки ключів. Шкода, колись, можливо, виправлюсь.
Листівка чехословацьких часів із зображенням церкви в Ужку. |
Бойки, що споконвіку жили серед букових лісів, чудово вміли будувати з деревини. Для цього їм не потрібні були навіть цвяхи: майстерно скріплені «в замок» колоди з прямим потаємним зрубом прекрасно припасовані одна до одної. По периметру церкви тягнеться піддашшя: тут можна було заховатися від частого в горах дощу чи пекучого літнього сонця. На північний захід від храму стоїть двоярусна, квадратова в плані дерев'яна дзвіниця, пофарбована на блакитне. На випусках вінців першого зрубного ярусу покоїться опасання, а другий каркасний ярус вкритий шатровим дахом.
Закарпаття може похвалитися чи не найбільшою в Україні кількістю дерев’яних церков. До того ж, вони надзвичайно різноманітні за формами і стилями. В області можна побачити всі п’ять типів карпатських храмів: лемківські, бойківські, гуцульські (за назвами етнічних груп Карпат), а також готичні та барокові. Плюс два підстилі: середньогуцульський та ампірний у верхоріччі р. Тересви (наприклад, церква в селі Руська Мокра).
Саме бойківські церкви, які зустрічаються у селах верхньої течії р. Уж, відображають найархаїчніший тип храмобудування Карпат, в основу якого покладено принцип триєдності: храм має три верхи, три частини, три зруби.
Таким чином предки намагалися поєднати стихії неба і землі. В цьому й секрет бойківського хзраму, який, здається, виріс сам по собі, а не зведений людьми. Дерево здавна було найприроднішим будівельним матеріалом для жителів Карпат. Церква має стримано-пірамідальну, злегка асиметричну форму. Здається, стрункі смереки та карпатські схили підказали бойкам таку форму святинь. Тут немає жодної зайвої деталі, все спокійно і врівноважено, продумано до дрібниць. В гірських районах збільшується середньорічна кількість опадів — а тому виникає потреба в більш високих покриттях з крутими схилами, щоб вода не затримувалась на даху і не руйнувала його. Як правило, неподалік від храму стоїть дерев’яна ж дзвіниця. Це порівняно «новий» тип споруди для Закарпаття: найстаріші екземпляри датуються ХІХ ст.
Деяки дослідники намагаються відслідкувати зв’язок між дерев’яними карпатськими церквами і храмами Норвегії та японськими пагодами.
Пірамідально-ступінчасті храми зустрічаються по всій етнічній території бойків: Турківський та Сколівський райони Львівщини, окремі території Івано-Франківщини та сусідньої Польщі.
До наших днів збереглося вісім дерев’яних храмів в бойківському та лемківському стилях у Великоберезнянському районі: в Ужку, Гусному, Сухому, Солі, Кострино, Буківцевому, Чорноголові та Вишці.
Але так як Ужоцька церква - майже еталон стилю, вона з 2012 р. вже посіла своє заслужене місце (разом з сімома іншими карпатськими дерев'яними церквами України) в Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Коли церква була лише номінантом до Списку, храм оглянула підготовча комісія (директор Жовківського ІАЗу Володимир Герич, завідувач кафедрою реставрації "Львівської політехніки" Микола Бевз, заступник директора НДІ охорони пам'яток Мінкультури Микола Гайда та інші поважні пани). Комісія повеліла позбутися пластику (ця всекарпатська біда зачепила ужоцький храм частково - але ж зачепила: весь інтер'єр оббитий вагонкою і прикрашений страшними китайськими штучними квітами). Це ще не всі приклади людської глупоти: піддашшя вкрите картоном з намальованими на ньому святими. Селянам здалося, що так буде тепліше.
Планувалося обробити конструкції зрубу і ґонт антисептиками і антипіренами, позбутися забетонованої доріжки до храму, установити автентичну загорожу. Страшненьку дзвіницю з 1927 року мала бути демонтована. Якщо випаде нагода знову побувати в Ужку, подивлюся, як там справи.
Фото - О.Волков |
А ось так (див. сучасне фото львів'янина Олександра Волкова) виглядає вже згаданий монумент на честь полеглих в Першій світовій війні. Нагадаю, що він розташований неподалік Ужоцького перевалу, на альпійській луці площею 10,7 га і за формою є кам'яною пірамідою.
Перевал бачив і австрійську армію, і російських вояків, і січових стрільців- усусусів. Вони воювали на боці Австро-Угорщини: наказ ввести легіон УСС в бої в Карпатах на початку вересня 1915 р. віддав генерал Гофман після того, як австрійці втратили понад 400 тисяч людей (з них сто тисяч потрапила в полон). Сотня стрільців отамана В. Дідушка стояла на Верецькому перевалі, ще одна сотня - на Ужоцькому. Саме їм випала доля першими зустріти в бою козаків з 2 кубанської дивізії. 22 січових стрільця навіки залишилися на Ужоцькому перевалі.
Російські війська тоді двічі захоплювали Ужок. Під час військових дій в селі було зруйновано 20 будинків. В статті про ці події в газеті "Киевские Ведомости" наводяться спогади старожила села, 91-літнього (на 2005 рік) Миколи Барана. Він розказав, що угорська влада перед російським наступом розказувала селянам про росіян жахливі речі, особливо наголошуючи, що донські козаки забирають жінок для, гм, загального користування. Зрозуміло, що чоловіки з Ужка заховали від окупантів не лише майно, а й дружин. Так що казочки з старих підручників історії про зустріч росіян з хлібом-сіллю - лише пропаганда.
Ось ще мініатюрка з того часу: російський солдат наставив рушницю на взятого в полон солдата австро-угорської армії, а той попросив його помилувати як християнина. "Та який ти християнин, - сказав москаль, - А ну перехрестись, скажи "Отче наш"!" Коли той відмолився, обидва солдати обійнялися і розплакались.
Схожі меморіали є в декількох місцях у Чернівецькій області, на Львівщині, на Торунському перевалі в Міжгірському районі Закарпаття. Останніми роками за ними почали доглядати волонтери. За матеріалами статті Богдана Барбіла "Посмертне примирення".
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Кордон з Польщею |
Віадук поблизу Ужка |
Будували - руйнували |
Прикордонна мілітаристика |
Ужоцький перевал |
Станція Ужок |
Спорт-готель |
В ужоцькому парку. 1902р. |
Милі були хатки |
Михайлівська церква |
Дзвіниця Михайлівської церкви |
Бої за перевал |
Коваль за роботою. |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
