Цей храм було зрублено орієнтовно в кінці XV - на початку XVI століть. Без жодного цвяха, навіть не сумнівайтеся. (Правда, практично ВСІ українські дерев'яні церкви будувалися без цвяхів - цвяхи свого часу були досить-таки коштовним задоволенням). І, що цікаво, ну зовсім не в Дрогобичі. В Карпатах, в селі Надієво (це між Рожнятовим і Долиною). А висока дзвіниця, що тулиться до дерев'яної ж огорожі навколо церкви, виникла значно пізніше, але теж давним-давно: в 1670 році. Саме дзвіниця і є головним орієнтиром: церква св. Юра розташована за кілька кварталів від центру Дрогобича (вул. Солоний Ставок, 23а), поруч якісь гаражі, підприємства - і можна легко заблукати. Дзвіниця ж слугує маяком).

На той момент святий Юр вже "оселився" в Дрогобичі: його в 1657 році в розібраному вигляді перевезли з Прикарпаття і заново зібрали на новому місці (колись така практика була досить поширеною). А за два роки після переїзду (1659) майстри виготовили іконостас святині, яким ми можемо насолоджуватись і зараз. Якщо не пожалкуємо грошей на вхідний квиток.

(Підказка: квитки можна придбати в сусідньому з храмом двоповерховому будинку на першому поверсі. Саме там сидять тітоньки-екскурсоводи, які мають ключі від щастя.... брррр, від святого Юра. В квітні 2005 року квиток коштував, здається, три гривні). В грудні 2010 р. - 5 гривень.

Наскільки я зрозуміла, саме на цьому місці ще до 1657 року стояла давня дрогобицька церква св. Юра, яка згоріла в 1648 році після нападу на місто татарів і козаків Хмельницького. Чи була вона знищена умисно, чи пожежа просто співпала з Хмельниччиною, важко зараз сказати. Процитую фрагмент сайту, присвяченому історії Дрогобича і чомусь вже зниклого з Мережі:

"За книгою реєстрів братства цієї церкви, вона була знищена пожежею 1657 р., після чого братчики відбудували святиню, куплену в с.Надієво коло Долини. 1658 р. подарував церкві і братству свої грунти Іван Брошнівський, першою дружиною котрого була Марухна з Терлецьких (попівна). Згадані грунти як дідичні церкви Св.Юра перейшли до Брошнівського у зв’язку з його одруженням на попівні

Зважаючи на те, що і в інших працях польських істориків стверджується наруга козаків над руською церквою, зауважимо, що дане питання в дещо ширшому регіональному контексті дискутується в сучасній історіогрфаії. Так, Н.Яковенко, посилаючись на неперевірені свідчення Ю.Пулцвартка, доводить, що в Західній Україні козаки однаково нищили як католицькі храми, так і руські церкви. В.Смолій і В.Степанков одразу це заперечили, бо їм такі факти не зустрічалися. Порушена проблема, вочевидь, потребує більш ретельного і прискіпливого вивчення на рівні кожного окремого населеного пункту".

Чому в чотиритомнику "Памятники градостроительства и архитектуры УССР" пишуть про те, що храм-попередник св. Юра згорів ще в 1499 році, не зрозуміло.

Проте в тому ж чотиритомнику (Том 2, ст. 98) є докладна інформація про численні перебудови, які зазнав храм за своє життя. Перебудови храму мали місце у 1678, 1692, 1708, 1711 рр., а також були й ремонти - в 1823, 1825, 1833 роках.

Церква, як і видно на ілюстраціях, триконхова і тризрубна, всі верхи перекриті барочними ґонтовими куполами. Над бабинцем розташована Введенська каплиця. Драбина туди досить стрімка, але забратися варто: нехай з галереї навколо каплиці і не видно, скажміо, костел св. Бартоломея (його видно від підніжжя храму), та без цього маленького підйому над буденністю візит до святого Юра буде неповним.

По всьому периметру стін святині йде ґонтове опасання, під яким паства мала змогу сховатися від негоди. Частий випадок, скажете? А як щодо ще одної галереї, яка йде відразу над першою, другим ярусом? А, ну я ж її вище вже згадувала.

Чотиритомник повідомляє також, що на храмі збереглися фрагменти зовнішніх розписів. Ось цього я не бачила. Сумнівалася, що вони насправді є - аж поки не побачила їх на фото. Хоча... так як збережені орнаментальні композиції знаходяться аж на карнізах та стінах другого ярусу, то їх - цілком зрозуміло - важко помітити з землі.

Дзвіницю теж перебудовували кілька разів: скажімо, в 1711 році. Пам'ятка все ще несе на собі риси оборонної архітектури.

Весь комплекс було реставровано в 1974-1975 роках архітекторами І.Р. Могитичем та Б.Я. Кіндзельським.

Та не дивлячись на всю привабливість споруди зовні, на незвичність її п'яти верхів (переважна більшість бойківських храмів мають лише три верхи), інтер'єр святого Юра дасть чималу фору екстер'єру. Бо саме там, всередині, зберігся справжній скарб, що пережив не одно століття.

Кожен сантиметр стін храму вкритий давніми розписами. Панує коричнево-вохриста та оливково-зелена гама. Фрески були виконані під керівництвом Стефана-маляра поповича Медицького. Центральний зруб було розписано в 1657-1659 роках, купол - в 1678 році, хори - в 1691р. Дзвіницю рзписали в 1711-му, після реконструкції, а бабинець - в 1714р.

Розписи, природно, виконані на релігійні теми: ось Страсті Христові, ось бог щось там каже Ною, що вже лаштується в плавання на ковчезі, ось зарослий аж до п'ят бородою святий Онуфрій, що жив в пустелі і харчувався сараною (напевно). Багато ікон виконані самим Стефаном Медицьким: «Акафист Богоматері», «Діяння апостола Павла», «Відсічення голови Великомученика Юрія».

Крім релігійних сюжетів, майстер виконав також прегарні орнаменти рослинного характеру (див. серед ілюстрацій внизу). Рельєф різьби виноградної лози на колонках іконостасу близький до різьби на камені.

Та сфотографувати все це диво вам навряд чи вдасться. Хіба ну зовсім грошей не шкода: за кадр екскурсовод просить 5 гривень. За КОЖЕН кадр. Я вирішила зекономити і купити книжечку за десятку (якою зовсім невдоволена, якість друку страшна, інформації мало), а ось Ігор Хома пояснив, для чого йому потрібні фотографії (для сайту!) - і йому дозволили. От та моя соціопатія, іноді вона таки лізе боком... :О) Добре, що Ігор не такий: саме тому є змога оглянути унікальні розписи, не виходячи з-за комп'ютера. Дивіться!