Карта

Координати: 50°12′02″ пн. ш. 27°41′18″ сх. д. 

Близько 730 жителів. 

В 1753 р., коли розпалась острозька ординація, від неї відділився чорторийський ключ. Ним володів князь Юзеф Любомирський. В 1755 р. князь продав маєток Юзефу Свейковському, а той невдовзі - брацлавському писарю Ігнацію Кордишу. Після смерті Ігнація чорторийьский ключ з Вільхою унаслідувала його сестра Франціска Прушинська. Так Вільха надовго потрапила в руки цього роду. Про всіх Прушинських говорити не будемо, а от Пшемислава Прушинського, котрий отримав Вільху у 1850 р., згадаємо. Був він людиною підприємливою, сповненою ідей і фантазій - і одразу взявся будувати в селі велику резиденцію. Стиль був мішанкою з готики, бароко і французької романтики. Пшемислав часто подорожував за кордоном - і там черпав ідеї для свого майбутнього палацу. При цьому для нього чомусь було дуже важливим, щоб кожна деталь, кожен камінчик маєтку був виконаний дбайливо і вправно лише місцевими волинськими майстрами.  

Важко сказати, яким був первісний образ палацу - бо розбудова комплексу тривала протягом 20 років, і весь цей час Прушинський - немає межі досконалості - щось підправляв, додавав або змінював. Два графічних образи, малюнок білоруса Наполеона орди і більш пізня гравюра з "Тижневика ілюстрованого" автосртва Володимира Замараєва, показують споруду вже в практично завершальній стадії. Хоча часу між ствоернням зображень пройшло небагато, різниця на них у вигляді палацу все-таки є. Що ж, Прушинський був такий, знаєте, Гауді-тип. І видно, що вся французька шолуха, як і гра в бароко з часом поступилися нео-готиці в англійському стилі.  

В інтер'єрі, напевно, самою вражаючою була їдальня. Її стіни вкривали герби майже всіх волинських родів, а на стелі висіла люстра місцевої роботи, виготовлена з фрагментів старих обладунків. В бальній залі звертали увагу двері та вікна з різнокольорового скла. В спальні господаря були шовкові килими. В деяких кімнатах стіни майже повністю вкривали дзеркала, які були куплені якось при оказії в Романові. 

Прушинському подобався і гарний живопис, та у власній колекції шедеврів в нього не було. Вихід знайшовся і тут: за його наказом копії відомих картин і гравюр малювали місцеві самородки. Вони дуже старалися, але потрібного досвіду та освіти не мали, тож... Розмір картин був велетенським, рами в них були важкі і позолочені - графоман від мистецтва Прушинський мав би бути щасливим з такого багатства. При цьому в сусідньому Мирополі мешкав професійний художник, випускник Вільнюської академії Процинський - але звернутися до нього пану Пшемиславу завадив невипрацьований смак, напевно. 

Та були у палаці й справжні твори мистецтва великої вартості. Бронзові прикраси для камінів, а також канделябри та годинники, східні килими, старовинна польська лицарська зброя тощо - і навіть кілька картин справжніх художників. в тому числі якійсь ідилічні картинки авторства Леонарда Страшинського. 

Одночасно з палацем Прушинський взявся творити й ландшафтний парк над Случем. Допомагав йому в тому якийсь садівник з Варшави, який орієнтувався у праці на варшавський ботанічний сад. Колекція троянд з Вільхи славилася на всю Волинь. У парку стояло кілька романтичних альтанок. В оранжереї-веранді вирощувались рододендрони і камелії. Всі господарські споруди обвивали зелені дерева-ліани. На клумбі перед парадним входом, до якої вела брама, був фонтан. 

Що сталося з маєтком в ХХ ст., Р. Афтаназі невідомо. Мені теж. 

Неоготичні палаци, котрі збереглися: Леськове, Алупка, Чернятин.