Сюди я потрапила виключно завдяки галантності Сергія Соболевського - бо від Кам'янця Дениші задалеко.
14 жовтня 2006 року. Осінь тільки збирається озолотитись, але краса навколо неймовірна. Житомирщина - це соснові ліси і всипанний валунами Тетерів. Чорт, як мені подобаються сосни! В нас вони не ростуть - глина, а шкода. Дерева гарні. Ну і річки, що між ними течуть - чисті, з піском на дні. Кльово.
Навіть якщо дорогу ви не знаєте, не турбуйтеся - місцеві підкажуть, як потрапити до родзинки Денишів. Тільки обережно, вони цей палац кінця ХІХ (початку ХХ?) століття називають "замком Терещенка".
А якщо зір гарний, то й самі побачите його на протилежному березі ріки.
Легенди, що копіюють переказ про графа Бадені і його казкові багатства, можна почути і тут. Начебто Терещенко ну аж настільки не мав куди гроші дівати, що виклав підлогу царськими золотими карбованцями - причому торцями, щоб бува на монарший профіль не наступити.
Дурниці це все.
Цукрозаводчик був бізнесменом і людиною свого часу. Тому для підлоги - та й палацу - він використав відносно новий матеріал - бетон. Які клади в бетоні, ви що? Хоча - легенди теж мають право на життя.
Бетон той був не простий, до речі - білий. бо тримався на тому ж розчині, що й резиденція митрополита у Чернівцях, приміром - на органіці (яйця + падаль).
