Моя стаття з "Українського музею"

Карта

Це подорожуючи Західною Україною я не готуюсь спеціально - тут куди не поїдеш, гарантовано на щось цікаве наштовхнешся. Плануючи мандрівку Житомирщиною, я літературу вивчала - ну бо треба.

Отже, відкриваємо 157 сторінку другого тому "Памятников градостроительства и архитектуры УССР" і наштовхуємося на опис садибного будинку, вибудованого з цегли в селі Тютюнники Чуднівського району. Охоронний номер 1106 / 0. Типова провінційна садиба в стилі класицизму першої половини ХІХ ст. Традиційний чотирьохколонний портик на головному фасаді. Традицінний ландшафтний парк з ставками навколо. Треба їхати й дивитися.

Вибратися в житомирську глибинку мені допоміг обдарований фотограф Сергій Соболевський.

Неділя, 6 травня 2007 р. Заплаканий дощовий ранок. Зворот на Тютюнники (населення трохи менше за тисячу осіб). Кружляння селом в пошуках садиби результатів не принесли. Треба запитувати місцевих.

Перший же дідок з палаючими блакитними очима зголосився і показати, і розказати про долю панського будинку в Тютюнниках. Ми звертаємо страшною дорогою вглиб села, далі під'їжджаємо до парку. Дерева тут панів, польських аристократів, вже не пам'ятають - насаджені не так і давно. А от два ставки збереглися ще з ХІХ ст. Менший, той, що виходив до самого палацику, за легендами використовувався господарем маєтку як приватна купальня.

А за ставком - скелет садиби. Подивіться на фото - ось як незалежна Україна зберігає свої пам'ятки.

Поруч - приватна прибрана хатинка. На порозі її сидить вдоволений господар, палить сигарету і радісно сміється з нас, що приїхали дивитися на будинок, який й він розбирав власними руками - на господарку все згодиться, бо українці - народ практичний, йому потрібні не пам'ятки, а безкоштовні паркани і цегла. Тількі ідіоти можуть їхати в Тютюнники за якимись естетичними враженнями, ось.

Те, скільки ми втратили за роки незалежності, вражає. Навіть іноді здається, що саме зараз ситуація зі збереженням архітектутрної спадшини погіршилася з радянскими часами в рази.   

Михайлюк Михайло Іванович, вже втретє обраний головою місцевого колгоспу, про розбирання пам'ятки знав - адже саме в сільраду ще на початку дев'яностих відтаскали чавунну табличку, яка повідомляла, що палац - пам'ятка архітектури і охороняється державою. Вирішили, що в сільраді табличка буде під охороною і її ніхто не здасть на металобрухт. Те, що табличка збереглась і навіть охороняється, тоді як за останні роки палацик помер під пильним оком української влади в особі Михайлюка М.І. - парадокс сьогоднішньої України.

Пане Михайлюк, бодай ви б тяжко і довго хворіли - і ваша родина теж. Нехай би ваші очі, які "не помічали" смерті палацу, не побачили б вже нічого.

Сподіваюся, ненависть до вас всіх, кому не байдужа Україна та її історія, матеріалізується - і ви відчуєте, яким бидлом ви є.

Тьху на вас, Михайлюк Микола Іванович. Ви не людина.