Велика подяка Сергію Соболевському за те, що привіз мене в це місце!

Колись давно жив в Котельні Антоній Прушинський (Antoni Pruszyński). І вирішив він зафундувати в родинному гнізді храм. І зробив це! А назвав його на честь свого тезки, Антонія Падуанського.

І не дарма це зробив. Парафіян в Котельні було чимало: так, станом на 1911 р. їх нараховувалося 3092 чоловіки, в 1918 р. - 3179 віруючих. Ого! Парафія діяла аж до Другої світової (тоді тут служив ксьондз Роман Янковський). А що ж зараз?

З усіх пізньобарокових костелів, яких чимало залишилося на Житомирщині, цей мені сподобався найбільше. По-перше, в мальовничому місці розташований: на старому слов'янському городищі, на горбку. Позаду храму розташований не лише дерев'яний туалет-будка, а й старі вали літописного міста.

По-друге, хоча сяка-така громада римо-католиків в селі є і взялася опікуватися храмом (он вже нові двері і вікна поставили), храм все ще виглядає руїною - а тому має притаманний лише руїнам незбагненний шарм. Так було колись, коли ти отримувала бажаний новий альбом улюбленої групи, записаний на стару касету "Свема": глухе звучання в антуражі уяви набувало нових рис, і здавалося, що вершина музичного митсецтва - ось вона. Коли той самий запис ти чула на гарному носії, шарм і таємниця кудись пропадали. Так і тут  - поштукатурять невдовзі храм, і прощавайте, фотогенічність і автентичність...