Завдяки невтомному Ігорю Хомі мені до рук потрапила ксерокопія книжечки "По Восточному Подолью", випущена ще у 1988р. Саме звідти я й дізналася трохи більше про палац у Чернятині. Ділюся отриманою інформацією:

Ну, по-перше, мої зойки про страшні дороги автор путівника розбиває на корню: начебто з райцентру Жмеринки сюди прокладена чудова дорога, а ще можна у Чернятин потрапити залізницею все з тої ж Жмеринки. Що цікаво, залізниця пролягла якраз Кучманським шляхом. Символічно?
Село виникло, кажуть, не пізніше XVII ст., а назву отримало від першого поселенця - козака Черняка (або, за іншою версією, Черняти) - Чернятин хутір, Чернятин двір. Пізніше тут оселились старообрядці, які покинули малотолерантну Росію.
З кінця 18ст. Чернятин належить польським магнатам Вітославським. На початку ХІХ ст. тут проживає Ігнаці Вітославський, у минулому - коронний обозний, немалий чин при польському монарху. Саме він побудував (перебудував?) маєток, зорієнтував будівлю фасадом на південь, в сторону Кучманського шляху.

(А от Роман Aфтаназі дату побудови ставить під сумнів, і висловлює припущення, що палац мав з'явитися не пізніше 1820-х років. Я з польським дослідником погоджуюся: стилістично Чернятин належить саме початку ХІХ століття). Проте подає точне датування закладення ландшафтного парку Діонісієм Міклером (ви в курсі, що той був насправді МакКлером, шотландцем? А я в курсі:о)). Сталося це аж ніяк не в XVIII ст., а у 1814 році. Про замок з фільму книги і Малакова, і Афтаназі мовчать. Телевізійна утка?

До речі, саме в Афтаназі є й історія першої іконографії палацу. Он воно, найперше зображення, вгорі сторінки. Датоване 1840 р., в 1842 р. опубліковане в Przyjacielu Ludu. В 1870 р. його передрукував Tygodnik Ilustrowany. На той час гравюра була повним анахронізмом, бо палац вже щащнав перебудов. В 1873 р. новий вид палацу увіковічнив білоруський мандрівник Наполеон Орда.

Цікаво, що готичний декор мають лише південний та західний фасади. Дворовий фасад абсолютно позбавлено яких би то не було прикрас - чернятинський маєток має в собі деяку театральну односторонність. Південний та західний фасади отримали над другим поверхом високий аттик, оформлений глухою аркатурою, прямокутні вікна, декоровані фронтончиками і лопатки, що виявляють внутрішню архітектоніку будівлі. На жаль, дотепер збереглися лише два готицьких фіала, а колись вони підносились над кожною лопаткою.
Південно-західний кут палацу має ризаліт з балконом і терасою пізнішого походження, обмеженою парапетом з улюбленими готикою мотивами трилистника та хрестоцвіту. До прибудови західного крила тут був парадний вхід, який потім перемістили північніше. Там гранітні сходи у високому стілобаті, які стереже пара мармурових левів. Колись кожен лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власників. Революцію оті щити не пережили.
Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.
Звідти тримаршеві сходи ведуть на другий поверх, де розмістилися голанські пічки з тонким малюнком кахлів. Ліплення стелі теж виконано в готичному стилі. За сходами - аванзал, де на стелі є велика розетка, схожа на розу готичних соборів. У кожній з її 8 частин розміщено геральдичний щит з гербом гілок родини. З аванзала проходили у найбільший зал палацу, прикрашений ліпним карнизом (тут я вже, на жаль, не була). В анфіладі йде далі кругла вітальня з ліпним фризом з гірлянд та маскаронів сатирів, а також шабель та перначів (тут зараз сцена актового залу технікуму).
З архівних документів відомо, що у 1865 р. збіднілі Вітославські продали Чернятин і сусідні Маньківці Марії Михайлівні Львовій. Саме нові володарі маєтку перенесли головний вхід до палацу з північного боку. Навпроти нього розмістився будинок управляючого. А залишки вензелів під короною, які складені з літер М і Л, і зараз подекуди помітно на ажурних створках воріт. Наполеон Орда побачив Чернятин саме Львових, вже не Вітославських.

На одному з етапів перебудов, які перетворили вілу на палац, з'явилося східне крило, за совєтів надбудоване. Фронтон через це було втрачено. Не пережили війни і паркові павільони та альтанки, які так подобались готсям маєтку колись, пропала велика бібліотека, лише колекціонери книжкових знаків ще зберігають рідкісні чернятинські екслібриси.

А потім... а потім, 18 червня 2004 року я дізналася, що онучка власника садиби Вітославського-Львова, пані Львова, яка постійно проживає у Амстердамі, завдяки сайту змогла побачити, як виглядає родинний маєток у наші дні. Ось така історія :).