Що збереглося з минулого - так це школа висиліянського монастиря (в ній й дотепер навчальний заклад) і домініканський костел, який навіть не включено до Реєстру національного надбання - і це не дивлячись на дату його побудови (1752, дата "1634", приведена в путівнику "Вся Україна" А. Івченко, взята абсолютно зі стелі).
З василіанською школою не все так просто: спочатку монастир був, здається, єзуїтським (за іншими даними, споруджений в 1666 р. кляштор належав православним), а в XVIII ст. його отримали греко-католики. Вони ж і відкрили при монастирі школу (1775), де навчалося близько 400 учнів одночасно.
На гравюрі Н. Орди костел виглядає значно імпозантнішим - можливо, тому, що його там увінчує великий солідний купол. Просто Орда подорожував в інший час: ХІХ - початок ХХ ст. були ччи не золотим часом для Любару. І жителів було чимало (11 468, підказує Енциклопедія Брокгауза і Ефрона), і храмів (5 церквів, монастир, костел, синагога та 6 молитвених домів). Навіть органна майстерня була! Був ще палац Водицьких. Вже нема.
А, поки пам'ятаю, кажу: Любар хоч і невеликий, а на дві частини ділиться. Нам треба в Новий Любар, ось.
А ще на початку ХІХ ст. саме в Любарі майбутні декабристи С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін готували повстання.
