Нє, він якраз собі для лижників - Воловеччина як-не-як найбільш сніжний регіон Закарпаття, і ті, кому канатки, бугелі і лижі потрібні, тут напевно вже бували. І парапланеристи, певно, теж - тут часто проходять змагання з цього виду спорту.

Але ж і без лиж тут є на що дивитися. І на серпантин вузької дороги в караулі високих смерек - автобус тут повзе поволі, як сьоза по щоці, і правильно робить. Оцей хвилястий кавалочок траси - страшезно багате на аварії місце. не дарма там навіть знак стоїть: в хуртовину рух припиняється.

Тіки ж нашим автомобілістам знаки не наказ. А дарма.

Серпантин веде через перевал - і в березні оця межа - до і після - здається опукло-виразною і істотною. По кількості снігу помітно: о, ми вже на іншому боці гори. Але не Карпат. Ми в самісінькому їх центрі.

Пилипець - село високогірне. Воно розташоване на висоті 700-750 м над рівнем моря, а це чимало. Лижникам тут, може, й рай, але на сільських статках то не надто, здається, відбивається. Магазин на село один, в самому центрі. Хатки прості і досить бідні. Хором, як в Солотвино, не помітила. Люди розмовляють українською і є дуже привітними. Ну, це взагалі закарпатська "фішка".

Село відоме з 1463 р., має 1 104 жителя (за останнім переписом). З топонімікою все просто. За легендою, назва походить від засновника Пилипця, вівчаря Пилипа. Певно, був поляком - або принаймні хотів ним бути, інакше звідки такий дивний наголос? Наприкінці грудня-2012 у Пилипці поставили статую міфічного засновника-вівчаря, утікача від опришків, який оселився тут у XV (начебто) столітті. Скульптуру чоловіка з посохом і ягням під пахою встановили біля готельно-торгового комплексу "Пилипець" (власник Юрій Бедринець) при дорозі до водоспаду Шипіт.

В Пилипці взагалі йде гонка озб... перепрошую, гонка заманух на туристичних базах: на базі "Горянин" з 2010 р. функціонує музей лиж, приміром, в якому демонструються старовинні австрійські ясенові полози часів Першої світової війни, саморобні лижі та лижі мукачівської фабрики.