В XVI ст. Хрінівкою над річкою Немією володіли Язловецькі. Дружина подільського воєводи Анна Язловецька отримала і Хрінівку, і багато інших сіл в якості весільного посагу - а одружена вона була з Мартином Чурилом, сміливим воїном, який часто бував при польському королівському дворі. Від цієї пари Хрінівку разом з купою інших населених пунктів (від Липовця до Вищого Ольчедаїва) успадкував їх син Андрій, галицький підчаший. Потім село ще кілька разів у якості весільного посагу переходило до нових власників: Адама Дзержка (помер в 1661 р.), далі частина Лучинецького ключа з Хрінівкою відійшла до його зятя, холмського старости Міхала Флоріана Ржевуського (помер в 1687 р.). Інша частина ключа так і була у Дзержків.
Нарешті, під 1822 р. документи згадують прізвище того роду, котрий і збудує в Хрінівці палац: в той час село належить Калацеру Сулятицькому гербу Сас, майору царської армії. Саме цей пан з дивним іменем Калацер зафундував у селі муровану православну церкву св. Миколая - вона і зараз стоїть на горбку в центрі села, неподалік від ставу. Я скептично ставлюся до більшості храмів, зведених за царату, але тут мушу визнати, що місце було вибрано класно: синій її купол видно за добрий кілометр до села. Цей самий пан, ймовірно, звів у Хрінівці посеред великого ландшафтного парку й класицистичний палацик, пізніше розширений. На портику палацу колись містився портик з гербом Сулятицьких. Зараз його немає.
Поруч з палацем - довгий одноповерховий флігель (зараз школа та садочок). Колись палац та флігель сполучалися за допомогою довгої галереї.
Господарником Калацер був непоганий. Володів ще Обуховим, Матвійковим, Слобідкою Матвійковецькою, Степанками та Вендичанками, тримав у Серебрії елеватор та зерносховища. Навіть привіз з Венеції спеціаліста-аграрника Сонеллі.
Один з синів Калацера Сулятицького, Клеофас Ігнацій, помер у молодому віці, не залишивши дітей. Другий син - Януарій Сулятицький (1809-1890). Він вчився у Кременецькому ліцеї, а в 1859-1862 рр. був маршалком шляхти Могилівського повіту. Януарій теж був міцним господарем: він значно розширив свій маєток (у 1850 р. докупив у Юлії Білицької село Сухаки, після смерті стрия отримав у спадок юрковецький ключ). Виходу не було особливо: у пана Сулятицького та його дружини Евеліни було аж шість дочок - і єдиний син Казимір Клеофаст Раймунд (1854-1925). І Хрінівка, і Юрківці з фільварками після смерті Януарія дісталися йому.
У 1890-х рр. Казимір Сулятицький заснував у Вендичанах сучасну цукровню. Зараз від неї лишилися руїни фундаментів на іншому березі Немії. Поруч стояла контора заводу, зведена з червоної цегли, а також велетенські склади у неоготичному стилі. До заводу від Котюжан вела лінія вузькоколійки.
В самому селі збереглися старі господарські споруди (велетенський млин, стайні і щось на кшталт ферм) - справи, отже, йшли непогано. А знаючи, як чудово родина господарювала у Юрківцях, так і взагалі очікуєш економічного процвітання. Але з невідомих причин (кажуть, посварився з дружиною) у 1900 р. він продає всі свої подільські маєтки генералу Устінову - а сам переїжджає в Семенівку біля Львова. Так в Хрінівці запанував росіянин.
