English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Ярополець

Це варто побачити не лише на честь гетьмана Дорошенка!

Ярополець

Див. мою статю про це місце в ГПУ

 

Де це: Росія, Московська область, Волоколамський район.

Як добратися: 119 км Новоризького шосе, правий зворот Р 108 - на автотранспорті.

Електричкою до Волоколамська, далі 16 км автобусом - для тих, в кого власного транспорту під рукою нема.

Дякую: Петтіфоггеру. Без нього я б це місце не побачила.


 Останній притулок запального гетьмана

Мавзолей П. Дорошенка

Нікому вже не дізнатися, чи князь Ярополк дав своє ім'я цьому супер-багатому на пам'ятки архітектури селу, чи хтось інший. Перша згадка про Ярополець відноситься до 1389 р., в грамоті князя Василя, сина Дмитра Донського. Пізніше селом володів рід Уських, в 1578 р. цю маєтність приєднав до своїх палацових вотчин Іван Грозний, але нас цікавить не це.

 

Перше, що варто знати українцю, який сюди приїхав - тут поховано гетьмана Петра Дорошенка  (1627 - 19.11.1698), одну з найтрагічніших постатей в українській історії XVII ст.

Дорошенко злетів по ієрархічній драбині зі швидкістю блискавки. Спочатку сам Хмельницький титулує його "арматним писарем" та використовує як посильного в особливо важливих випадках (скажімо, в 1650 р. юнак ходив з військом до Молдавії і вів переговори з сеймом Речі Посполитої). В 26 років Петро став Прилуцьким полковником, підтримував Івана Виговського. В 1660 р. очолив чигиринський полк і ходив до Москви з проханням відмінити деякі статті сумнозвісної Переяславської угоди. З 1663р. - генеральний осавул. З 1665-го - черкаський полковник. Після падіння гетьманства Тетері, коли з'явився самопроголошений гетьман Степан Опара, Петро Дорошенко зумів переконати кримського хана, що він, Дорошенко, краща кандидатура у гетьмани. Взимку 1666р. козацька рада в Чигирині віддає Дорошенку булаву. Наказний гетьман!  

Ванна часів ампіру. Мармурова.

Не все так просто: інтриги і конкуренція. Вічна справа в боротьбі за владу: на совісті новообраного гетьмана вбивство брацлавського полковника В. Дрозденка і Овруцького полковника Децика.

Та внутрішні "розборки" - півсправи. Дорошенко, уродженець Чигирина, козак за походженням (його батько був полковником), змушений був маневрувати в джунглях тогочасної геополітики. Отримана в 1665 р. гетьманська булава виявилася не менш важкою, аніж шапка Мономаха.

Україну стискали, м'яли тістом, перекроювали держави-сусідки: Річ Посполита, Московія та Отоманська Порта. Союз з будь-якою з  держав-гравців на шахівниці Східної Європи XVII століття незмінно обертався для України втратами. А тут ще й Андрусівське перемир'я, підписане 30.01.1667 р. між Польщею та Московією. За його четвертою статтею територія по Дніпру ділилася цими країнами навпіл. Дорошенко автоматично ставав васалом польського короля.

Треба було ризикувати. П.Д.Дорошенко поставив на султана. І більше програв, аніж виграв: яничари українців не жаліли, гнали в ясир, палили міста і села. Кажуть, народ прокляв тоді Дорошенка.


 Дід тещі Пушкіна.

Маєток Чернишевих

Та були й плюси. Поляки-таки визнали сувернітет гетьманату на правобережній території. А 1668-ий рік приніс Дорошенку титул гетьмана України по обидва боки Дніпра. І це - лише вершина його кар'єри. Далі була "детронізація" на користь Д.Многогрішного, Бучацька угода та багато іншого. В тому числі - ганебна присяга на вірність царю восени 1675р. в Чигирині. І навіть - гм - звання вятського воєводи.

Шалену мав біографію. І особисту теж: три дружини, п'ять дітей. Остання дружина гетьмана, Агафья Єропкіна, була з Московії. Те, що Дорошенко, онук того славетного хотинського Дорошенка, товариш заклятого ворога Москви Виговського, сам борець за Україну "від Перемишля до Путивля", закінчив свої роки в російській глибинці - іронія історії, не інакше. Та російський уряд так не вважав і змусив гетьмана переїхати до Московії. Петро Дорошенко писав "чєлобітні", благая царя відпустити назад на Батьківщину. Та де там...

Село Ярополче, яке ще нещодавно використовувалось царем Олексієм Михайловичем в якості... звіринця для царських полювань, за наказом царівни Софьї у 1684 р. було віддане опальному гетьману - замість грошового "жалованія". Тут він і помер в 1698 р.

Його могильну плиту над р. Ламою півстолітя обвівали вітри і мочили дощі. Лише в 1999р. над кам'яною плитою з написом з'явилася каплиця, що повторювала форми своєї попередниці. Напис, напівстертий зараз, наступний: "Лета 7206 ноября в 9 день преставился раб божий гетман войска Запорожского Петр Дорофеев сын Дорошенко а поживе от рождества своего 71 год и полоден бысть в сем месте".

Колись це був цвинтар біля старої дерев'яної церкви, та нема вже ні цвинтаря, ні церкви. Є, проте, дещо інше.


 Легенди про таємничого гетьмана

Барельєф на палаці Гончарових

Про таємничого українця в селі ходили дивні чутки. В. Гіляровський записав у 1903 р., що місцеві селяни переказували легенди про "донського отамана", "з козаків барина" та "таємничого монаха", про якого навіть книжки писані. Начебто Петро І під Полтавою переміг лише завдяки допомозі Петра Дорофійовича - вже багато років як покійного. Казали, що поховали гетьмана з вкритою кошттовностями булавою - може. саме тому могила була пограбована.

Ще один українець, пізніше канонізований Димитрій Ростовський,започаткував традицію паніхід над могилою Дорошенка. Він же збудував тут першу каплицю. Ще, кажуть, коли О. Пушкін в 1833 р. навідався до своєї тещі, онучки Дмитра Дорошенка, Н. Гончарової, поет радив І. Гончарову "почистити скрізь та капличку зробити". Мавзолей, проте, збудували лише в 1844 р. - а в 1953 р. розібрали.

Так як після смерті гетьмана його сини були ще зовсім юними, до 1712р. Ярополець управлявся Московським Судовим приказом.Коли Олександр Петрович Дорошенко досяг повноліття, сенат ухвалив за братами право на маєток. Молодший син гетьмана, Петро Петрович, у 1717р. продав свою частину спадщини генерал-майору Г.Чернишеву. Так в одному селі виникло два маєтки.


 Ярополець Гончарових

Маєток Гончарових

У 1740р. стару частину маєтку успадкувала онучка гетьмана Катерина Олександрівна, після шлюбу - Загрязька. Саме рід Загрязьких звів у селі в 1750-1760 роках палацово-парковий комплекс, який чудово зберігся й до сьогодні. Зараз в палаці розмістилася база відпочинку студентів МАІ.

О.Загрязький був родичем матері Г. Потьомкіна, а тому - особою, наближеною до імператриці Катерини ІІ. Сатрапша приїжджала в резиденцію Загрязьких у вересні 1775 р.  - з чисельним почтом. На той час вже була зведена кам'яна церква Івана Предтечі (1751-1755), аксакал маєтку.

В кінці XVIII ст. маєток пережив значну реконструкцію. яку затіяв його новий власник Борис Загрязький. Тоді замість дерев'яного палацу з'явився будинок з цегли з флігелями (1790-ті).

Колись службова споруда, нині - душ.

Будинок з лоджіями, колонами та барельєфами на фасаді, який виходить на парк та р. Ламу, виглядає ошатно і симпатично. При наявності зайвих 40 доларів на добу тут можна навіть поселитися (триразове харчування включене).

З 1825р. ця частина Яропольця дістається роду Гончарових. О. Пушкін двічі відвідував свою тещу, рився в старій бібліотеці і навіть відібрав собі зо три десятки книг. Хоча документи зберегли чимало свідчень ворожнечі Наталі Іванівни Гончарової та Пушкіна: через їхні сварки навіть весілля ледь не зірвалося. Лише народження в 1833р. сина, онука Наталі Іванівни, примирило тещу з зятем.

Про перебування поета в маєтку нагадує меморіальна дошка на фасаді. Окрім палацу, збереглися гарна червона брама з цегли, романтична огорожа, прикрашена башточками (1790-ті), неоготичний будинок над Ламою, кінний двір (1760), будинок управляючого (1790-ті) та каретник (1760-ті). Територія здається достатньо впорядкованою і доглянутою.


 Ярополець Чернишевих

В церкві зараз так

Чого не скажеш про інший маєток Яропольця.

До нього - метрів 300. Це повз школу, на край села, до автобусної зупинки.

Тут все чомусь нагадує Підгірці. З одного боку дороги, за широкою галявиною, помирає найгарніший храм, який я бачила в Росії. З другого - ледь-ледь оговтується після десятиліть руйнації палац серед флігелів та парку. Палац, здається, хтось купив: помітні сліди ремонту, всі можливі входи перетягнуто сіткою, біля нещодавно вставлених дверей валяється розбита мармурова ванна. Як на мене - виготовлена в часи ампіру (перша чверть ХІХ ст.). Як пізніше з'ясувалося, це верхня частина бутафорського саркофагу, що була колись на пам'ятнику фельдмаршала З.Г.Чернишева. В 2001 році, читала, в ванній сусідня богодільня солила огірки. Тоді вона ще була цілою - ванна, а не богодільня.

Парк в березневий мокрий день видавався жахливою сумішшю болота. Шукати в ньому обеліск, поставлений на честь візиту в Ярополець Катерини ІІ, було рішуче неможливо.

А колись, за фельдмаршала З.Г. Чернишева, цей комплекс міг сперечатися в розкоші з найвидатнішими маєтками Росії. Його навіть порівнювали з Версалем. Все ще збереглися чавунні ворота з баштами - закриті на замок, хоча навіщо ця іронія, коли від самої огорожі нічого не лишилося? Є й господарські споруди: в деяких з них працювала ткацька фабрика Чернишевих.

Церкву, ймовірно, збудували за проектом Баженова і Бланка. Є версія, що й сам Захар Чернишев доклався до проекту - дуже вже захоплювався архітектурою. Дзвіниця з цегли виникла пізніше. В східній частині храму була розташована Казанська церква, в західній - родова усипальня  Чернишевих.


 Це ще не все.

Гребля на Ламі.
Будиночок ГЕС.
Незрозумілого походження башта.

Гребля на Ламі. Будиночок ГЕС. Незрозумілого походження башта.


В старому парку, на березі Лами, біля облюбованих рибалками ставків, є ще один дуж-ж-же цікавий об'єкт: гребля. Такої мені раніше бачити не доводилося: вона напівкругла в плані.

Її попередниця була зведена з дерева відразу після Жовтневої революції. Лампочка Ілліча, такі справи... В 1980-х греблю з дерева розібрали - вона й так була вже напівгнила, а замість неї трохи нижче за течією звели бетонну. Трохи далі - дерев'яно-мурований будиночок. З'ясувалося - електростанція, зведена ще за Лєніна (14 листопада 1920 р. Лєнін з Крупською відвідували Ярополець і допоміг облаштувати тут цю ГЕС) і реконструйована в старих формах в 1980-х. Діє.


 Ще картинки:


Фрагмент маєтку Гончарових.

Фрагмент маєтку Гончарових.


Огорожа маєтку Гончарових. Фрагменти маєтку Чернишевих - і спина Міка.
Шпиль церкви Івана Богослова.


Огорожа маєтку Гончарових. Фрагменти маєтку Чернишевих - і спина Міка. Шпиль церкви Івана Богослова.






Ярополець Гончарових.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник