English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Бучач

 Розкіш провінційної Подільської Галичини

Руїни замку. Романтичний світ очима Ігоря Хоми.

Руїни замку. Романтичний світ очима Ігоря Хоми.


Новини Бучача

750-ліття Бучача.

Відео Бучача з висоти пташиного лету з 1980-х рр.

Координати: 49°03′48″ пн. ш. 25°22′35″ сх. д.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Бучач теж)

 

Райцентр на півдні Тернопільщини, приблизно в 111 км. на захід від Кам‘янця-Подільського та в 72 км. на південь від Тернополя, одне з найприємніших міст області.

Як слушно зауважив один з найкращих знавців української архітектури Г. Логвин, Бучач - одна з найоригінальніших осель в нашій країні. І я повністю з ним погоджуюсь. Якби до цієї оригінальності ще й трохи грошей та порядку, то це місто стало б неабиякою туристською атракцією, а так - облізлі стіни, давно не білені будинки, поламані паркани, аж просякнута вологою Ратуша, в пивниці якої я ледь не зламала собі ноги, з розбігу влучивши в калюжу заглибки сантиметрів з 50. Наскількі відомо, зараз міська влада робить все можливе, щоб Бучач отримав статус історико-архітектурного заповідника. Добре буде, коли так буде :).

Завжди важко писати про щось, що насправді близьке та дороге твоєму серцю. Бучач знаходить мене у снах - скоріше, я знаходжу там свій омріяний Бучач, завжди трішечки чистіший та вишуканіший за завісою нічних чарів. І все ж - спробую розказати про одне з незвичайних міст моєї незвичаної землі.

Місто лежить на терасі глибокого каньону р. Стрипи, в оточенні високих горбів. Вперше воно згадано в літописах під 1397 р. (А десь в Мережі знайшла інфу про першу згадку від 1260 року). Цікаві та іноді ну зовсім безглузді думки висловлюють щодо походження назви міста. Тут і версія про місто різників (англійське "butcher" начебто однокорінне назві міста), і - більш достовірне - начебто від слова "буча", стрімка, дика, глибока весняна вода. Найбільш невгамовна частина течії Стрипи знаходиться буквально в кількох кроках від ратуші, яка стоїть біля підніжжя Федорової гори з василіанським монастирем.

Бучач у 1860 році.

Місто та замок у 1860 році.


Бучач знаходився в самому центрі так званої “країни міст” (славнозвісної Гардаріки), як здавна називали в закордонних хроніках землі Придніпров‘я, Карпатської та Червоної Русі та Галицько-Волинського князівства через велику кількість дерев’яно - земляних укріплень, а пізніше і мурованих міст та фортець. Тому навколо - багато цікавих архітектурних пам‘яток: в 2 км. на північ - руїни фортеці в Підзамочку, в 2 км. на південь - в урочищі Монастирок теж збереглись залишки церкви 16 ст. Окрім основного, культового призначення, ця церква використовувалась і як сторожовий пункт: під час нападів зверху вночі запалювались сигнальні вогнища, а вдень подавався димовий сигнал. Недалеко звідси і до замків в Язлівцю та Золотому Потоці.

Бучач лежав на так званому "волоському шляху", що йшов вздовж Дністра з півдня Європи. Цим шляхом йшли на Річ Посполиту турецькі війська, ним же і туди ж добирася й армія Богдана Хмельницького.

Машину раджу залишити на безкоштовній стоянці біля Ратуші - і далі пройтися містом пішки, помилуватись як архітектурними пам‘ятками, так і чудовими сецесійними кам‘яницями, яких в Бучачі багато. Там же, поруч з ратушею - місцевий краєзнавчий музей та книгарня, де на власні очі бачила дорогущу, але ясраву книжечку про місто.


 ЗАМОК

Найдавнішою пам‘яткою в Бучачі є руїни замку, спорудженого українськими феодалами Бучацькими, що згодом полонізувалися. Твердиню спорудили на місці більш давніх укріплень. Від 14-15 ст. в замку залишилися знайдені в розкопах готичні деталі порталу, можливо, церковного. Решта збережених стін і башт відноситься до 16 ст. Стіни (до 3,5 м. товщиною) мали 3 яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї. Найміцніша півкругла стіна з двома баштами по боках виходить в бік міста, на вулицю Замкову. На території фортеці свого часу був і палац в стилі Відродження, можливо, збудований на місці більш давньої житлової споруди, залишки стін якого з‘єднані з збереженими двома ярусами східної башти замку. До палацу вела в‘їздна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.

Перша згадка про замок відноситься до 1379 р. 1501 помирає Яків Бучацький, воєвода руський, останній з роду. Його дочка Катерина вийшла заміж за Творковського, чия родина і стала володіти замком, взявши собі прізвище Бучацьких. Найстаріша, північна частина фортеці, що лежить на трикутному мисі над Стрипою, збудована з червоного та світлого пісковику з вапном. Польські дослідники вважають, що цей фрагмент замку зберігся ще з останньої чверті 14 ст., на що вказують товсті і колись досить високі оборонні мури. Замок багато разів руйнувався, але завжди потім відбудовувався. Особливо бурхливо проходив процес руйнації та відбудови в 16 ст.

На початку 17 ст. Бучачем заволоділи Потоцькі (завдяки шлюбу кам‘янецького каштеляна Анджея Потоцького з – що за збіг! - останньою з Бучацьких, Катериною, в першому шлюбі - Гольською). Дружина Стефана Потоцького (померла в 1631 р.) Марія Могилянка укріпила замок. Було розширено його південну частину, зведено дві великі напівкруглі бастеї з сходу та заходу, фланковані ламаною південною куртиною. Мури цієї частини укріплень були 4 м. завтовшки. На той час замок був одним з найважливіших східних форпостів Речі Посполитої, так само, як і замки в Сидорові, Будзанові, Бережанах чи Трембовлі.

На мурах замку з внутрішнього боку збереглись кам‘яні опори, які колись використовували для дерев‘яних машин для стрільби. Бійниці було пристосовано для ведення перехрестного обстрілу, на верхніх ярусах на консолях споруджено дерев‘яні бойові галереї. Навіть не знаю - писати про напівлегендарні підземні ходи замку, чи це вже і так всі розуміють: замок, на Поділлі? Отже, багатокілометрові тунелі під землею. :)

В 17 ст. замок пережив багато штурмів козаків, татар та турків, завжди даючи надійний захист місцевим жителям. У 1672, буремному та нещасливому для Кам‘янця році, Бучач взяли в облогу татари та турки під проводом Магомета IV. А так як власника міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його дружина - Тереза Потоцька.. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, татари, за легендою, зняли облогу.

1676 р. фортецю зруйнували турки, але Ян Потоцький швидко підняв замок з руїн, про що свідчить опис 1684 р. Писемні джерела середини 18 ст. згадують укріплення в Бучачі як вже покинуті та занедбані. 1772 р. місто потрапило під володіння Австрії, і, як і більшість українських замків, фортеця в Бучачі за Австро-Угорщини занепала. В 19 ст. розібрано оборонні мури, а каміння продали як будівельний матеріал. Фрагменти замку, що існують в наш час, потребують більш поважного до себе ставлення та, можливо, реставрації або консервації.


 МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА

1610 р. дружиною власника міста Потоцького Марією - сестрою київського митрополита Петра Могили - була збудована Миколаївська церква, в якій поєднано тип української тридільної безверхої церкви з молдавськими конховими храмами. Цей храм є триконховим, до нефу, крім вівтаря, приєднуються з півдня та півночі півкруглі конхи - абсиди. Конхи невеликі, всього 2,5 м. діаметром. Початково над бабинцем знаходились хори, а вже над ними - ярус оборонної башти, що не збереглася. Про пристосованість церкви до оборони, говорить і те, що вона мала над бабинцем, на другому поверсі, бійниці. Особливістю Миколаєвської церкви є витягнутий неф з характерним зальним простором, що розкривається вглибину.

Поставлена на скелі над потоком, що вічно шумить своїми водоспадами, вона створює один з наймальовничіших куточків старого Бучача. В 1660-х рр. на кошти міщан було створено новий іконостас - справжній шедевр різьби 17 ст. Композиція іконостасу нескладна, вона утворена двохярусним восьмиколонним портиком, який в нижньому ярусі поєднує царські, ризницьки та дияконські врата, намісні та празникові ікони, а в горішнім - Деісус в центрі з апостолами. Завершено іконостас ажурним різбленням, що дало можливість добре вписати всю композицію в інтер‘єр, перекритий півциркульним склепінням. Малярські образи відзначаються поетичністю та народним типажем. Замість звичного розп‘яття іконостас вінчає ікона П‘єти та зображення пророків в 5 медальонах. У різьбі майстер наслідував мотиви “вазона з гільцем”. В буйних вигинах позолочених стебел майстерно вкомпоновані скульптурні фігурки, в яких яскраво окреслено селянський типаж (це не мої слова, це думка Г. Логвина). В такому ж народному стилі виконано і ювелірні оздоби на книжках, люстрах і свічниках. Позолота царських воріт, картушів, рам ікон творять справжню золоту завісу, що опускається від стелі до підлоги.

Лише кілька років тому в підвалах храму було знайдено людський скелет з слідами тортур. В істориків не було сумнівів - ще одна жертва совєтського терору 30-х років ХХ століття.


 РАТУША

Перша світова Бучач не помилувала - середмістя лежало в руїнах. Фото 1919 р.

Перша світова Бучач не помилувала - середмістя лежало в руїнах. Фото 1919 р.


Недалеко від Миколаївської церкви (хоча в невеликих містах все - недалеко) знаходиться найголовніша атракція Бучача, без фото якої не обходиться жодне видання, присвячене українському бароко та архітектурі взагалі. Мова, звичайно, йде про шедевр Б. Меретина та Пінзеля - Ратушу. Споруджена вона була на кошти бучацьких міщан та не без допомоги власника міста в 1751 р. Проект - авторства видатного архітектора Бернарда Меретина, а скульптури витесав з каменю його товариш Йоган-Георг Пінзель (обидва - творці Львівського собору св. Юра, костелів в Городенці, Гвіздці тощо).

Ратуша - найбільш досконале творіння Меретина. В жодній іншій споруді епохи бароко на Україні скульптура не знаходиться в такому ж неподільному єднанні з архітектурою. Оскільки на центральній площі Бучача було мало місця, архітектор вирішив будувати Ратушу в висоту - і створив неповторну будівлю в стилі українського бароко з елементами Відродження. Будівля в плані квадратна, 14 на 14 м. Всередині знаходяться гвинтові сходи. Башта зроблена ширшою, ніж масив середнього приміщення, що несе її, тому її стіни частково спираються на кам‘яні консолі. Нижня двоповерхова частина Ратуші має невисокий парапет і величезний фігурний фронтон. Над нею підноситься струнка двоярусна башта, що первісно мала 18-метровий шпиль, а зараз завершується вишуканим барочним куполом. Загальна висота споруди була 53 м. Та після пожежі 1811 р. шпиль відновити не вдалося. (Дивись цікавий малюнок ратуші тих часів поруч).Каріотиди підтримують 5 балконів на західному фасаді. В центрі кожного поверху міститься квадратне приміщення сходів, навколо якого в західній частині розташовано 5 кімнат і 4 - в східній, тоді як в бічних - північній і південній - по три. Тому і кількість пілястр на фасадах проти внутрішніх стін неоднакова: 6 в головному, 5 - в протилежному і тільки по чотири в північному й південному. Це й зумовило їх різний ритм і дало можливість будівничому по-різному розв‘язати архітектуру фасадів, виділивши головний, та надати будівля велику мальовничість. У Ратуші жителі міста втілили свої смаки і уподобання, свою силу, успіхи. Вони більше всього прагнули в житті порядку та незалежності, тому-то головною темою численних скульптур, яких первісно могло бути близько 17 або навіть до 24, є боротьба проти сил зла і насильства, апофеоз перемоги. Логвин стверджував, що це блискуче виявлено в скульптурах Нептуна, що грізним помахом тризубця заспокоює розбурхані хвилі, Давида, який вбиває велетня Голіафа, та Геракла (відомого теперішнім дітям виключно як Геркулес, він же - Кевін Сорбо), який душить лернейську гідру або роздирає пащу левові. Симетрично по боках фронтону розташовані невільник, що розриває пута, Феміда, на яку так уповали міщани - як-не-як, богиня правосуддя, та запорожець. Повіримо шанованому вченому на слово, бо переконатись, чи це дійсно так, дуже важко: в 1997, коли я вперше побувала в Бучачі, статуя Геракла ще прикрашала фасад, а вже в 2000 р. на фронтоні скульптур не було зовсім - будемо сподіватись, їх забрали на реставрацію. Г. Логвин зауважує, що Пінзель з повним знанням законів монументального мистецтва сміливо і впевнено різьбить форми могутніх торсів Геракла та Нептуна або струнке тіло Давида. В скульптурах немає нічого зайвого, другорядного. За тонким синтезом скульптури і архітектури Ратуша є неперевершеним твором не тільки української, а й європейської архітектури тих часів.

Вся Річ Посполита знала ратушу в Бучачі - і недарма: адже саме тут було підписано трактат від 18 жовтня 1672 року, за яким все Поділля разом з Кам‘янцем та Хотином на 27 років перейшли під владу Туреччини.

Є дані, що зараз при Ратуші створюється музей скульптур Пінзеля - було б непогано, якщо це правда, яле поки що унікальна споруда стоїть пусткою в центрі міста.


 ІНШІ САКРАЛЬНІ СПОРУДИ

На початку 18 століття Стефан Потоцький отримав від львівського архиєпископа дозвіл на запрошення з Литви у Бучач отців василіан для заснування теологічної школи. 12 травня 1751 року син Стефана Потоцького, Микола, закладує перший камінь майбутнього конвенту. На вул. Міцкевича, що піднімається до вершини Федорової гори, розташований комплекс споруд Василіянського монастиря - хрестовоздвиженський костел, споруджений в 1753-1770 рр. архітектором І. Шильцером, дзвіниця, два крила келій. Костел та монастир реставровані, діючі. Біля них - кіоск з душпастерівською літературою, та саме там я свого часу придбала книжечку "Архітектура українських церков" та набір листівок з видами Крехівського монастиря.

Теологічна школа діяла до 1944 року. Вже третє сторіччя це - уніатський просвітницький центр на Поділлі. З 1995 року монастир отримав статус історико-філософського ліцею для майбутніх священиків.

Бучацькі залишили місту не лише замок. Згідно копіям релішійних документів 14 століття, Михайло Бучацький 28 червня 1397 року заснував тут парафію з костелом. До сьогодні вчені дискутують щодо дати, бо вінших документах йде мова про 1379 та 1387 роки. Як би там не було, костел було споруджено - і він простояв 400 років, переживши пожежі на навали ворогів. З часом місто потребувало нового храму - і у 1761-1763 рр. з‘явився лаконічний та суворий собор успіння богородиці, який прикрашає місто і тепер. Він розташований під замком, недалеко від ратуші. Споруда позбавлена лишніх прикрас, лише оточене вишуканими рокайлевими завитками "дзеркало" над входом з копією Рафаелевої мадонни вказує на епоху бароко. На жаль, всередину мені потрапити не вдалося - а кажуть, там є на що подивитися. Скульптури святих - довершені та високомистецьки. Колись на сторінці висіло фото, де я заглядаю у браму костелу, мріючи потрапити всередину, та якість його була не надто висока, зняла.

Портал костелу прикрашено гербом Потоцьких - Пилявою та текстом: „Chcac Potockich Pilawa miec trzy krzyze cale,Dom Krzyzowy na Boska wybudowal chwale. A.D. 1763.” В 1945 році совєтська влада перетворила костел на магазин, де продавалося всіляке потрібне в господарстві залізяччя. Головний вівтар роботи Пінзеля та частина бічних були зруйновані. Ті, що вціліли, були вивезені до Польщі. З родинних склепів у підземеллях костелу винесено рештки Потоцьких - там планувалося влаштувати котельню. Гірко. :( Зараз нещасні рештки Потоцьких спочивають на місцевому цвинтарі. В 1991 році стараннями ксьондза Людвіка Рутини, уроженця Підзамочку, костел повернули громаді бучацьких віруючих.

Трохи нижче Покровська церква 18 ст., збудована в стилі пізнього бароко. А ким збудована? А вже знайомим нам генієм західноукраїнської архітектури - Бернардом Меретином, автором ратуші. Невеликий, легкий храм з заокругленими кутами та гармонічними лініями портала виглядає напрочуд жіночним.


 ІНШІ СПОРУДИ

Колись в ярку Стрипи функфіонувала ткацька мануфактура Потоцьких, яка славилась килимами, які так і звали - бучацькі. Місцеві витвори зараз експонуються в багатьох музеях та на виставках у Польщі. Мануфактура припинила свою діяльність перед першою світовою війною, а після неї виробництво відновити вже не вдалося.
Збереглися рештки двох придорожних фігур, колись багато прикрашених скульптурами, а зараз - обідраних, та від цього не менш старовинних. За василіянським конвентом, на пагорбі - старий некрополь. З австрійських кам'яниць мені найбільше подобається бувша споруда товариства "Сокіл" - там зараз будинок культури, та будівля муз-школи біля монастиря.

Замок в Бучачі в часи Другої світової війни.

Замок в Бучачі в часи Другої світової війни. Фото з архівів NAC



 ЛЮДИ

 Не лише архітектурою відомий Бучач. Біля краєзнавчого музею - тиха вуличка імені Йозефа Агнона, єврейського письменника, лауреата Нобелівської премії. Читала, що до цього часу дослідники сперечаються, чи був Зигмунд Фройд, батько психоаналізу, народжений чи лише зачатий в Бучачі. Але те, що тут жили його предки - безперечно (пишу і думаю - чорти забирай, та були б такі земляки в якогось 10-тисячного американського містечка - про нього б знав весь світ. Чому у нас - не так?).


 ЩО, ДЕ, КУДИ

ДЕ ЗУПИНИТИСЯ. В мене подібних проблем не виникало - я живу не так далеко від цього міста. Але якщо - знайте, у Бучачі є готель, де переважно ночують водіє вантажівок, що курсують через місто. До речі, іноземні сайти не радять там зупинятися, але якщо треба - що поробиш?

ДЕ ПОЇСТИ. А скрізь. Є кілька ресторанів, але сама мала нагоду перевірити меню у піццерії "Сіцилія". Рекомендую картоплю фрі за 1.50 та налисники з маком за таку ж ціну. Знову ж такі іноземні сайти стверджують, що в кількох місцевих ресторанах нічне життя навдивовиж активне для такого маленького містечка. Може бути, не перевіряла.

ЯК ДОБИРАТИСЯ. З мого міста - Трускавецьким ранковим автобусом. Інший варіант - автобусом з Тернополя чи Франківська.




План замку в Бучачі

План замку


Бучацький замок

2.01.05


Ігор Хома презентує Бучач!

Ігор Хома презентує Бучач!


2.01.05. Видно шматок Міка

2.01.05. Видно шматок Міка


Старий Бучач

Старий Бучач


Василіянський монастир. 2.01.05

Василіянський монастир. 2.01.05


Воздвиженський храм монастиря. 2.01.05

Воздвиженський храм монастиря. 2.01.05


Костел біля підніжжя замку. Мій другий візит.

Костел біля підніжжя замку. Мій другий візит.


У костелі. В мене руки тряслися,сфотографував Мік

У костелі. В мене руки тряслися,сфотографував Мік


Ратуша. Пожежа 1811р.

Ратуша. Пожежа 1811р.


Cправжній шедевр! 2.01.05

Cправжній шедевр! 2.01.05

Не дуже вдалий пам'ятник Й.-Г. Пінзелю біля ратуші в Бучачі. 2.08.2015

Не дуже вдалий пам'ятник Й.-Г. Пінзелю біля ратуші



Миколаївська церква. Фото І.Кокотиня http://www.geocities.com/dnistrove

Миколаївська церква. Фото І.Кокотиня www.geocities.com/dnistrove


Покровська церква. 2.01.05

Покровська церква. 2.01.05


Музична школа. 2.01.05

Музична школа. 2.01.05


Кіркут

Кіркут


Костел в передмісті Требухівці

Костел в передмісті Требухівці


Зміна ідеології на площах:  було так...

Зміна ідеології на площах: було так...


...стало так. 2.01.05

...стало так. 2.01.05


Площа Ринок. Базар

Площа Ринок. Базар


Ребус: де ратуша, замок і костел? 1941

Ребус: де ратуша, замок і костел? 1941


Ще одна поштівка: Середмістя

Ще одна поштівка: Середмістя


Цікаво: міст ще існує?

Цікаво: міст ще існує?

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник