English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Полтава. Іванова гора

Вид з Іванової гори, серця Полтави.

Вид з Іванової гори, серця Полтави.


 Серце міста

Пам'ятник першій згадці про Полтаву

Іванова гора - місце для Полтави святе. Як і все сакральне, гора стала мішенню для профанного, яке її в чомусь профанує, а в чомусь робить ще більш відомою. Тут, поблизу відновленого Успенського собору, стоїть, полискуючи червоною металочерепицею на даху, один з кращих полтавських ресторанів. Назва? Звичайно ж, "Іванова гора". Полтавський лікеро-горілчаний завод випускає горілку під такою ж назвою.

А що? Сама ж назва в сучасній топоніміці Полтави не відмітилася ніяк: площа ця з чудовим видом на місто навколо та внизу, називається зараз Соборним майданом. Ось вам і десакралізація священного...

Іванову гору історики ототожнюють з літописним городищем Лтавою, згаданим під 1174 роком. Археологи знайшли тут сліди життєдіяльності скіфського періоду (це ще раніше було, як хто не в курсі). Та краще надам слово самим полтавським інтелігентам:

"Іванова гора – це священне місце, сюди люди приходять, щоб відчути ауру віків, вклонитися в глибокій шані нашим пращурам, які саме тут заснували наше місто і багато з яких кістьми лягло в цю святу землю. Це місце відмолене багатьма поколіннями наших дідів і прадідів. Тут Полтава говорить з богом. Тут Полтава вклоняється Слову, яке само є бог і яке вивело український народ з пітьми неволі й бездержавності. Тут не місце глитати галушки і обпиватися сивухою".

До чого тут галушки? Так ось до чого:


 Пам'ятник галушці.

Памятник галушке в Полтаве

Я не великий фанат "прикольних" пам'яток: дуже часто в них немає смаку і забагато примітивного _гумору_.

Ніжинський огірок, як пушка на лафеті, пуляє в маршрутки і машини, що їдуть повз консервний завод - це правда пам'ятник? Ви дійсно так вважаєте? В Ульянівську хочуть встановити пам'ятник літері "ё". Ё-моё. В Бердянську вилазить з каналізаційного люка електрик Міша і є монумент бичку-годувальнику. Список можна продовжувати довго.

От і Полтава має такий псевдо-пам'ятник - галушці. Галушка - не перша, бо є ще монумент свині, "вічній кормилиці українського народа".

Автор галушкиного монументу - Микола Цись. Відкрили його 1 квітня 2006 року, в день гумору. Та присвятили цю подію не дню дурня, а зовсім навіть дню народження М.В. Гоголя, який прославив на весь світ галушку як український specialitet.

Поруч з величезною мискою - садиба Івана Котляревського. Герої його "Енеїди" теж від галушок не відмовлялися. Хоча працівникам садиби таке сусідство не дуже довподоби - і їх можна зрозуміти.

Галушку не всі сприйняли на ура - в пресі зчинився зойк. З'явилися логічні репліки, що на землі їсти давали лише котам та собакам. "Глевка галушка" - так називається, скажімо, стаття у Полтавській "Просвіті". Попи теж почали шебушитися, ображатися, сперечатися - мовляв, їжа, нехай і кам'яна, поруч з храмом, оскоромить віруючих. Ну, цим аби до чогось причепитися.

Єдина спільнота, де галушку сприйняли з захватом - жж. Ну, це якщо не рахувати епігонів (в Черкасах відразу взялися ставити пам'ятник варенику, скажімо).

Ложка відполірована до лиску тисячами поп бажаючих сфотографуватися на фоні новенького "символу Полтави". Гм.

Кажуть, на спорудження монументу пішло чи то 150, чи то 250 тисяч гривень - чимала сума. З цієї цифри 100 000 - спонсорська допомога (і полтавська преса киває в бік одного з нардепів, пана К.).

Саме смішне в цьому пам'ятнику те, що він... не перший. В Канаді вже є один монумент на честь галушки. Вторинність - гріх. :)


 Успенський катедральний собор

Відновлений Успенський собор. Полтава.

Він знову прикрашає серце міста, неначе й не було тих семи десятиліть небуття. Мимоволі згадуєш міфи про Осіріса та інших богів весняного повернення. Виявляється, не все помирає назавжди - деякі шедеври приречені повстати проти смерті і з'явитися на світі удруге. На радість, зазначте, всім.

Дуже гарний собор, чудове козацьке бароко (ще раз нагадаю: з ним я познайомилася - так, щоб не з книжки, а вживу - саме в 2006 році. І дуже рада знайомству. Чарівно).

Будували це білосніжне диво в 1748 - 1770 роках. Було першим мурованим храмом міста (хоча на цьому ж місці колись стояла дерев'яна церква-попередниця). Кошти на красеня не пожаліли дати провідники Полтавського полку. Козаки: тому й бароко це - козацьке.

Тут служив дяконом дід Івана Котляревського (ось, за храмом, садиба письменника) - саме дід і купив цю садибу, де майбутній автор "Енеїди" з'явився на цей світ. Цю просту хату на тлі величного храму малював з натури в 1845 році Тарас Шевченко. Тут бували Леся Українка, Микола Гоголь, Марко Кропивницький.

Дзвіниця собору (44 метри заввишки) виникла дещо пізніше (1774-1801). Її відновлювати не довелося: підірвавши сам храм в 1934 р., влада чомусь залишила цей вказівний палець розгніваного витівками войовничих атеїстів бога. А от дзвону "Кизикермен", відлитому з турецьких гармат в XVIII ст., пощастило менше - переселили до краєзнавчого музею.

За старим звичаєм, біля храмів розташовувалися кладовища. На цвинтарі при Успенському соборі знайшов вічний спочинок поет та церковний діяч Іван Величковський.

Дзвіниця Успенського собору

Хоча який там вічний: ані його могила, ані гробівці інших видатних полтавців минулих століть не збереглися. Всі знайдені під час відбудови собору кістки просто зсипали до однієї братської могили з дерев'яним хрестом.

В Успенському соборі відспівували ще одного великого сина Полтавщини, уроженця Миргорода Панаса Мирного.    

Авторами проекту відбудови собору в кінці ХХ - на початку ХХІ століття стали полтавські архітектори Валерій Трегубов та Оксана Бєлявська. Перший камінь було закладено у вересні 1999 року. Коштами на будівництво допоміг місцевий нафтогазовий комплекс.

Щоправда, не все з будівництвом йшло гладенько. Процитую статтю "Глевка галушка" Василя Неїжмака:

"Будівельні роботи тривали під безпосередньою опікою народного депутата Анатолія Кукоби. Останній минулого року, щоб завершити спорудження собору до президентських виборів, незадовго до набуття офіційного статусу довіреної особи кандидата Януковича вирішив «спростити» проект заниженням висоти, зменшенням товщини стін храму тощо. Автори проекту з такою сваволею, звісно, не погодились — тоді їх просто відсторонили від нагляду за будівництвом і знайшли «зговірливіших» фахівців. Справжні ж проектанти вже після спорудження собору подали позов до суду, вимагаючи покарання за спотворення їхньої інтелектуальної власності й реалізації первинних задумів, а значить, вивищення храму на одинадцять метрів!"

 

Відбудований храм вже діє. Отримала храм православна церква Київського патріархату. Щоправда, богослужіння (станом на серпень-2006) проводяться лише в нижньому ярусі високої дзвіниці собору.


 Ще кілька фактів з історії собору.

Таким храм був колись

Як вже писалося вище, колись на цьому місці (а тут була полтавська фортеця) стояла Успенська церква з дерева, так званий "градський собор". Документи підтверджують її існування принаймні з 1695 року.

В 1776р. полтавська громада подарувала її в село Івашки.

В 1748 році полковник Андрій Горленко, бунчуковий Димитрій Білуха, обозний Андрій Рунівський, полковий суддя Григорій Сахновський, міський отаман Ілля Волховський, представники церковної громади Максименко, Таринтенко, Білушенко, Кирилов та інша козацька старшина та жителі міста вирішили спорудити мурований храм. 8 листопада того ж року було укладено договір з популярним архітектором з Нової Сербії Стефаном Стабанським. Та до роботи майстер взявся аж в 1751 році - були певні фінансові проблеми. Грошей все одно весь час не вистачало, в цьому й секрет такої довгої будівельної історії - аж до 1770р.

Розміри тогочасного двоповерхового трикупольного храму в стилі візантійської базиліки: 32 м. в довжину, 17 м. в ширину. Щедре ліпнення - данина моді на бароко.


В 1780 р. вібдулася перша перебудова храму: облаштували хори на висоті другого  поверху, змінили підлогу з гончарної цегли на чавунну (в 1856р. встановили дерев'яну), з'явилося ще два куполи над вівтарною частиною. Загальна їх кількість сягнула п'яти.

В 1827 році з'явилася мурована огорожа церкви.

У 1847 році "градський собор" став катедральним: сюди з Переяслава перенесли архиєрейську катедру.

Іконостас був чотириярусний "во французькому стилі", прикрашений коштом князя В.М. Долгорукого, про що нагадував його герб під намісним рядом. Деякі ікони були написані в Італії. В 1893р. старий іконостас замінили на новий, позолочений та одноярусний.

Було в храмі 5 престолів: Успіння (головний), ап. Петра і Павла праворуч, ліворуч - пророка Іллі (освячені всі 17 вересня 1774 р.). На хорах праворуч був престол Архистратига Михаїла (30 грудня 1776), ліворуч - Варвари (10 червня 1777 р.).


Наступна реконструкція мала місце в 1899-1900 роках. Тоді постала нагода розширити собор. Добудували притвор, перенесли хори західніше, площа храму зросла на 170 кв.м, над входом з'явилися дві маленькі бані та аркове перекриття.

Серед шанованих ікон варто назвати "Утоли мои печали" (перша згадка про нех - 1770 р.), її в 1900р. прикрасила срібна риза; та "Всех скорбящихь радости" в різному кіоті, яку собору подарував у 1888 році ключар Петро Діатолович.

Дзвіницю, до речі, теж атк довго зводили через постійний брак грошей. Дзвони з другого ярусу зараз можна побачити в музеї: на 350-пудовому було кілька барельєфів та прочитувався напис: "во славу Свят ыя Единосущ ны я и Нераздельныя Троицы сделан сей колокол к Соборной Полтавской церкви Успения Пресвятой Богородицы с меди, даровано Его С іятельством князем Василем Михайловичем Долгоруков ым, весу 350 пудов, року 1780, генваря 25 въ городе Полтаве".

Вже згаданий "Казикермен" було встановлено на третьому ярусі. Дзвін прикрашали барельєфи Успіння та Хреста та напис "В року тысяча шестьсот девятидесять пятом; Пославномъ Кизикермане от христян взятом; за царств а Росскихъ царей, Петра Іоана; За Гетьмана Мазепы Богомь дарованна; Сооружень звонь сей к Божей славе; До Храму Успения во граде Полтаве; Изъ штук Кизикерманских, Арминских здобычных; З придатком матерій до звона приличн ы х; Коштом Его милости войск Полтавских вожи; Павла Семеновича Украин ы строжи. "Делаль Афанасій Петрович".

Дзвін було відлито у Москві на заводі М. Фінляндського.  

Храм в першому ярусі, що діє і зараз, було відкрито ще  27 лютого 1787 року.- і навіть в роки війни (1941-1946) тут відбувалися богослужіння - в церквиці Івана Предтечі. По війні в дзвіниці влаштували майстерні, а до 800-ліття міста планувалося відкрити тут музей з оглядовим майданчиком на верхньому ярусі. Не судилося. Кажуть, там зараз виставка полтавських художників.


 Ще кілька видів собору і Соборної площі







Собор. І альтанка - здається, за нею море. Це помилкове враження. :)) Ну і, звичайно, відновлена садиба Івана Котляревського.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник