Велике село в 10 км. на південь від Чорткова та в 10 км. на північ від Товстого. Цікаве це поселення своїми архітектурними спорудами, а відоме конним заводом. Свого жеребця, наприклад, тримав тут тодішній Президент України. Л. Кучма.
Вперше Ягельниця (або - іноді - Ягольниця) згадується в літописах ще в XV ст. Поруч з греко-католицькою церквою збергіся розкішний барочний костtл з королівським гербом, що прикрашає його фронтон.
Ягельниця була маєтком магнатів Лянцкоронських, вони й побудували тут цей прегарний костел. Храм нещодавно відреставровано, шкода тільки, не всі деталі декору збереглися, на фасаді в нішах, де колись були святі - пустки. Хто щзнає, може, це навіть символічно - ніщо як святість? :).
Поруч з храмом, в одноповерховому будинку, розміщено музей історії села. Він не працює у вихідні дні, а в будній день мені, на жаль, не довелося ще ні разу тут побувати.
На протилежному високому пагорбі зберігся мурований замок, зведений тут за наказом Станіслава Лянцкоронського в 1630 р. Фортеця була однією з найміцніших на Поділлі. Місце для замку було вибране дуже вдале, але й це не завжди допомагало його оборонцям. Тут побував Богдан Хмельницький, та не зміг покорити твердиню. Лише 1655 року - як стверджує путівник, через зраду в гарнізоні - замок було взято козаками Бутурліна. Пізніше якийсь час тут хазяйнували турки: вони залишили в Ягельниці башу із гарнізоном.
В ХІХ сторіччі австрійська влада отримує у власність замок. Глибокий перекоп було засипано, знесено в'їзну браму та два бастіони, які охороняли підступи до фортеці з півдня. Замковий комплекс з уцілілими будинками було перероблено на тютюнову фабрику (свідчення цього - давня поштівка в галереї поруч з текстом), яка в радянські часи перетворилася на тютюново-ферментаційний завод. Зараз в цих стінах, суворо охороняємих та оточених де-не-де дірявим сітчастим парканом якесь спільне підприємство по виробленню косметичних засобів, та оборонний характер споруди зберігся, незважаючи на всі перебудови. З пагорба, на якому височить костел, можна добре побачини рештки бастіонів, на яких стоїть замок з цікавим архітектурним вирішенням даху. На територію мені потрапити не вдалося, незважаючи на мужні пошуки шпарини в паркані - лазу не знайдено, хто знайде, повідомте.
Відомості про замок, хоч які скупі та сухі, я знайшла в путівнику 1960-х рр. по Тернопільщині. Як з'ясувалося пізніше, автор путівника сам користувався путівником же, але більш давнім - польським, зразка 1929 року, де ще повідомлялося про кількість жителів села - 3000 - та наявність залізничної станції. Біля замку – величний пам‘ятник Тарасу Шевченку та магазинчики. Поруч з пам‘ятником – коротка та мальовнича, але дуже вже страшна дорога на Озеряни. Манівцями, лісовими стежками, якщо не шкода власного транспортного засобу, можна добратися до іншого цікавого та старовинного села, та краще іхати більш пристойними, хоча й довшими, трасами.
Не знаю, наскільки туристу згодиться вищеназвана інформація, а ось нижченазвана - напевно що так. Дмитро "Командор" Іванов, який допомагає чудовими світлинами старожитностей України, дуже і дуже нахвалював місцевий ресторан. Розташований цей заклад харчування неподалік від сільського цвинтаря, але хай вас не лякає близькість гіпотетичних зомбі: Дмитро стверджує, що кухня там чудова і дешева, а готують все швидко і якісно. Власну нагоду пересвідчитись в цьому мала, але сплюндрувала. Виправдовую себе лише тим, що я - не гастрономічний критик, хоча поїсти ой як люблю. :)
|
