English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Улашківці
Улашківці з монастирської гори. 12 жовтня 2009 р.

Улашківці з монастирської гори. 12 жовтня 2009 р.


Старий монастир з печерою в Улашківцях.

Старий монастир з печерою в Улашківцях. Щоб зробити цей кадр, довелося практично повзти на карачках.


Карта

 

Перше: вам пощастило. Ще й сильно. Я розкажу те, до чого сама дійшла (буквально) методом проб і помилок (теж буквально).

Друге: заїхати сюди варто однозначно. Одне з найцікавіших місць Чортківщини. Повірте.


 З присвятою Нормалайзеру

The Basilian Uniate monastery of John the Baptist was built there in early-18th century

Дуже давно, році в 1999-му, повертались ми з Язлівця через Ягільницю і вирішили скоротити шлях. Юність майже повинна бути бідною, грошей на бензин мені ледь-ледь вистачало, а за картою виходило, що через Улашківці на Озеряни - конкретно так коротше, кілометрів на 15.

Кілометровок і двохкілометровок в нашому арсеналі тоді не було - була, соромно признатися, видрана з старого томика УРЕ карта Тернопільщини розміром з аркуш А4. Ну ви уявляєте, так?

 

Так я вперше потрапила в Улашківці. Ще з плівочним Кодаком. Село сподобалось ДУЖЕ - і це при тому, що про монастир на горі я не знала, нової церкви в центрі ще не було, а до костелу ми не доїхали, звернувши на Капустинці біля мозаїчної зупинки. Пагорби високі-превисокі, Серет мальовничий, все якесь таке гармонійне - але в один кадр і ракурс не збиралося, а оті 36 кадрів плівки голодній мені мало вистачити на кілька місяців, тож фотографії так і не зробила. Шкодую, так.  

Вже за Капустинцями дорога з асфальтової перетворилася на грунтову, далі почався ліс - і там вже була не дорога, а стежина. Я всяке за роки мандрів бачила, але той кількакілометровий шмат шляху, коли над жигулятком нависали гілки дерев, а під ногами квакали калюжі, запам'ятався як приклад найгіршої з доріг ever.

 

Пізніше було так: вже в жж-шні часи, здається, в листопаді 2005 року тодішній взаємний френд Нормалайзер написав вже давно неіснуючий пост, де запитував мене, а чого я на сайті мовчу про монастир в Улашківцях. Зажала інфу? Негарно.

Е-е-е... Монастир? Який монастир? На фото була якась коробка зруйнованої будівлі. Не надто фотогенічно, але захоплення Нормалайзера було таким великим і щирим, що вузлик на пам'ять зробила: при нагоді - в Улашківці.

Нагода випала 12 жовтня 2009 року.   


 Дезорієнтація на місцевості (С)

На стіні будинку в центрі Улашківців - герб.

Все було так просто: в 10-35 в Чортків прибув мій автобус, в 10-50 з тієї ж АС відправлявся старельний ЛАЗ на Сосулівку через Улашківці.

Вмйшла в центрі. Вирішила йти за інтуіцією. Та привела до нового собору Пресвятої Богородиці (2000 р.) з новою ж мурованою дзвіницею. Неподалік стояла менша, комбінована: дерев'яний верхній ярус, мурований нижній. Стара дзвіниця пережила свій храм - дерев'яну церкву 1784 р. (згоріла в Першу світову). При церкві діяло популярне братство тверезості (засновано в 1873 р.) - там нараховувалося 1664 члени!

Потім на місці згорілого храму звели у 1921 р. муровану каплицю на гроші власниці села, Людовики Залуської. Каплиця, більше схожа на просту хату, все ще стоїть.

Ще від одного улашковецького храму, Воздвиженського, не лишилося й сліда.

Неподалік - насипна символічна могила-кенотаф воїнам-упівцям - з ангелом-близнюком зі знаменитого новоселецького кенотафу. До речі, кенотаф не новий: на цьому ж місці курган було насипано ще в часи Другої світової. Далі нічого аж-аж-аж не видно. Хіба сучасна школа і садочок далі: помальовані білою фарбою ведмеді у дворі, яскрава радянська мозаїка на фасаді. Ні, без підказок місцевих не обійтися - і я запитала бабусю, де тут в Улашківцях поруйнований монастир.

Бабця вивела мене на проїжджу частину (ай-яй) і тицьнула рукою вперед: На горизонті була гора, на горі була церква. Це, каже, нова, а старі розвалини - там в лісі, трохи далі. Ага. Бачу ціль, іду на неї.

 

Якби ж то все було так просто... Дорога собі повертала біля сільради, я ж пішла далі - як мені вказала бабця. На будинку біля сільради віднайшовся трохи запафосний герб з лицарем, далі щось на кшталт бульвару з павільйоном, далі - хатки і хатки. Одним провулком зайшла в тупик, повернула в другий - те саме. Зловила діда і десь з шостої спроби він зрозумів, що я хочу. Каже, це не сюди, а на міст. Окей, через півсела назад - на міст.

За мостом ЖОДНОЇ дороги вглиб, до гори і монастиря. Знову запитую місцевого, знову мені показують якусь стежину в траві - мовляв, по ній до дороги, там праворуч - і вийдеш. Пішла. Звернула праворуч. Далі капличка, ще далі - вуличка розгалужується за кожною хатою. Де підйом на гору, ей? :о( Так і бігала з півгодини, поки мене якась жінка ледь не за руку підвела до непомітної стежки між двома хатами. Ще метрів 10 - і починалася хресна дорога-кальварія на гору. Ура.  

Попереджаю: підйом на монастирську гору не легкий, якщо ви не гірська лань - це може зайняти якийсь час. По ідеї туди має десь бути дорога для автівок, але я її не бачила, а на питання про неї робітники в монастирі подивилися на мене якось дивно.


 Обитель в Улашківцях

Дзвіниця монастиря в Улашківцях

Підніматися важко, але озирніться: панорама Улашковець з Ясної гори напрочуд гарна. І саме з цього ракурсу я побачила і старий костел, до якого потім йшла вздовж Серету. Серет теж видно: саме біля його крутого колінця вже в 1464 р. був центр Улашківців. Про археологічні знахідки доби бронзи і міді промовчимо: ми ж не археологи. Але те, що колись Улашківці були не селом, а містом, слава про ярмарки котрого гриміла на все Поділля і Галичину, з вершини гори розумієш навіть без знання історії. Магдебурзьке право місто мало, а зараз... Зараз досить цивілізоване село, до речі. Близько 1400 жителів.

Про назву поселення (Улашківці, часом Лашківці) ходить кілька легенд. В одній заснування села приписано запорізькому полковнику Улашку (в XV ст. які ще запоріжці були?), який переселився з Січі на Серет разом з друзями та родиною. Начебто загинув і Улашко, і його побратими в битві з татарами, а на честь героїв назвали і Улашківці, і Милівці з Лисівцями та Капустинцями.

За іншою версією, Улаш-паша, ворог Яна ІІІ Собєського, жив тут в часи турецького загарбання Поділля (1672-1699). В одному з боїв паша загинув, але його вояків люди продовжували називати улашківцями. Звідси й назва села.

В одному легенди праві: назва походить від чоловічого імені: Улас, Влас - старе українське ім'я.

 

До речі: Ясна гора - явна якась паралель з Ченстоховою. Пагорби поруч теж мають імена: Лиса, Стоси.

Між старим і новим монастирями на горі - джерело з статуєю святого і яскраво-синім парканом. Вирішую спочатку йти до старого корпусу. Серед дерев - купи каміння (місцеві запевнили, що це не зараз розбирають руїну на будматеріали, а що в такому стані рештки обителі ще з повоєнного часу). Підходжу ближче до кам'яного щипця - ой. Під ногами урвище в кількаповерхову коробку будівлі без перекриттів. Лячно.

Після дощу, та ще й в пору листопаду, спускатися до підніжжя будівлі келій виявилося важче, аніж підніматися на Ясну гору. Але спуститися варто: тільки так і побачите печеру, з якої василіанська обитель колись починалась (схожі є в Хрещатику, Маліївцях, Рукомиші).

За переказами, монахи оселилися в вапнякових печерах-гротах ще в 1315 р. Саме цим роком датується поява ікони св. Івана Хрестителя. яку в Улашківцях вважають "чудотворною". Каплиця св. Яна-Івана була облаштована в одній з печер. За легендою, цю печеру розширив в 1673 р. (?) сам Ян ІІІ Собєський. Для чудотворних ікон (на пару до Івана була ще Богоматір, подарована родиною Добруцьких-Раціборовських в 1565 р.) вже в XVIII ст. споруджують мурований храм у скелі - такий собі український аналог чорногорського Острогу. Неподалік є менші печери, присвячені св. Івану і св. Онуфрію (без цього святого не обходиться жодний василіанський монастир). Мурована споруда при печері виросла чи то в 1724, чи то в 1738 р. (хоча на око я б дала ХІХ ст.).

 

Нова церква з великим куполом була зведена "за німців" - в Другу світову. Але не закінчена. В радянський час храм перетворили на склад - тримали там і гречку, і цемент. В 1989 р. взялися до добудови святині. Восени 2009 р. тривали роботи з побудови монастирського корпусу. Працювали на них робітники з Буковини.


 На ярмарок!

Лебеді не намальовані, це тюль.

Колись поруч з монастирем стояла і фігура Яна Хрестителя над джерельцем. Зараз знову стоїть, тільки от сучасна. Між Яном старим і Яном новим був кам'яний хрест, встановлений в 1856 р. ігуменом Ігнатієм Нагурським. Джерельну воду радять людям з поганим зором. Теж поширене явище.

Дивна річ: славетні ярмарки в Улашківцях спочатку проводилися САМЕ НА ЯСНІЙ ГОРІ. Не внизу, це центр містечка, ні. На горі. За легендою, все почалося після того, як поляки захопили турецький обоз з награбованим і сповістили подоляків, що в Улашківцях 7 липня можна буде купити речі з того обозу (такий собі аналог сучасних магазинів митного конфіскату). Продовжувались такі свята торгівлі два тижні, на них з Галичини, Чернівців і Покуття прибувало до 100 тисяч (СТА тисяч) чоловік. Привозили мануфактуру, вози, упряжі з хомутами, серпи з косами, хустки з кожухами, дзвони і шапки, чаші і хоругви, з Росії гнали диких коней, з Яворова везли дерев'яні миски і ложки, з Кавказу - срібні вироби. Приваблювали люд в Улашківці перш за все ціни: часом вдвічі нижчі ніж в інших місцях. От він, прото-образ оптового ринку. В умовах жорсткої конкуренції продавці кричали-співали-зазивали покупців хоча б глянути на свій товар - за кілька днів в особливо ревних торговців сідав голос.

Був і крам для душі: на ярмарок приїздили єврейськи театр і український театр "Руська бесіда". Співали лірники. Окремим вагоном з Відня прибував реставратор.

За порядком слідкував комісар староства з цілим відділком жандармерії. Хоча крадіжки все одно були.

Про улашковецькі ярмарки згадували в своїх творах Богдан Лепкий - як Лашківці - і навіть нобеліат родом з Бучачу, Йосип Агнон - як Лешковиці. До речі, вони згадані в ПЕРШОМУ творі письменника, який він написав у 8 років - батько його якраз поїхав на ярмарок в Улашківцях.

Б.Лепкий писав так:

“Лашківці - велике село, де бувають великі ярмарки, що на них сходиться велика сила народу. Отже, від Великодніх Свят балакалося про ті Лашківці.

Їхали ми ремінним дишлем, бо по дорозі приставали до нас сусіди і знайомі. Заки доїхали до великих Озерянських лісів була нас ціла валка: бричок, найтачанок, возів. Ліс був страшний. Бричка здавалось не дійде до Лашковець. Вибої, вивернуті коріння та баюри здавалось напосілися на її здоров’я. Звернули в ліс, аж нараз побачили перед собою дідівський табір. Горіли ватри, грали на лірах і бандурах, співали побожних і веселих пісень в переміш, навіть також танцювали.

Звернувши в бік заїхали до Лашковець і опинилися на “стації”. “Стація” – це була звичайна селянська хата, куди заїхали на час ярмарку. На великім майдані намети. В наметах усякі народи: вірмени, греки, турки. Товару теж не бракувало. Золото, срібло, самоцвіти, аж за очі хапали. Брокати, дорогі хутра, перські дивани і наші килими, чуда і дива всілякі.  Навіть верблюдів бачив. Такі стояли, як гори. А що вже коней та коней. А штукарі! Яких штук вони не показували. Вечором товариство вибиралося до театру”...

 

Улашківці гучно ярмаркували аж до 1940-х років, завмираючи з серпдини липня аж до початку липня наступного року. Лише більшовизм витравив старий звичай з поселення. Але площу все ще називають "базаром". Думаю, все відбувалося саме на тому бульварчику за сільрдою - непогане місце для ярмаркування.


 Інші пам'ятки Улашківців

Безумовно, в містечку був замок (і його мав бачити Ульріх фон Вердум, котрий проїжджав повз Улашківці). Правда, відомості про твердиню скупі: в 1636 р. власниця містечка Ядвіга Белзецька звинувачувала Януша Тишкевича в нападі на замок в Улашківцях. Оце і все. По ідеї, мав би бути на горі.

 

Костел, який обріс фермами (одна з них виглядає конкретно старою - її черепичний дах от-от обвалиться - можливо, це руїни одного з численних ярмаркових складів?), було зведено в 1908 р. В 1911 р. його освятили під титулом Різдва Пресвятої Діви Марії. З 1912 р. в Улашковцях була створена самостійна римо-католицька парафія. До 1930-х рр. правив тут отець Островський.

В спогадах про давні події села читала, що польська громада Улашківців мала свої читальню та інші організації, але - дивно - розмовляла українською мовою.

Єврейська громада мала свою синагогу (не збереглася).

В центрі міста - встановлене в 1990 р. погруддя Т. Шевченка, чомусь сико-срібного кольору. Ще є легедна про два камені - неначе це закохані, яких прокляла мати. Але я їх не бачила. :о) Ліси біля села - знаменита "Дача Галілея".




W II Rzeczypospolitej miejscowość była siedzibą gminy wiejskiej Ułaszkowce w powiecie czortkowskim


Костел ніяк не використовується.


Ułaszkowce

Якщо віднайти правильний ракурс, старий монастир буде помітно знизу.


Ulashkivtsi is also known as Ulaszkowce, Ulashkovtse, Ulashkovtsy, Ułaszkowce, and Ulaskowce
Хресна дорога

Підйом до монастиря тільки здається легким.


Ulashkivtsi, a village located at the Seret River in the Chortkiv Raion

Зате вид звідти - вау.


Джерело між старим і новим монастирями

Джерело між старим і новим монастирями


В печері улашковецього монастиря

В печері улашковецього монастиря


Cerkiew uniacka w Ułaszkowcach

Симпатично.


Золотий жовтень

Золотий жовтень


The monastery holds two thaumaturgic icons: of the Most Holy Virgin and of John the Baptist.


Новіший монастир.


Срібний Шевченко.

Срібний Шевченко. Я й золотого бачила


Стара господарська споруда-руїна.

Стара господарська споруда-руїна.


Ruinі of monastery in Ulashkovtsi

Над прірвою руїни.


Автобусна зупинка тут класична, класна.


Автобусна зупинка тут класична, класна.


Собор в Улашківцях.

Собор побудували в 2000 р.


Головна вулиця Улашківців.

Головна вулиця.


А від костелу видно Милівці. Чи Капустинці.

А від костелу видно Милівці. Чи Капустинці.


Кенотаф зі знайомим ангелом.

Кенотаф зі знайомим ангелом.


Серет в Улашківцях.

Серет в Улашківцях.


Вид на монастир з Улашківців

Вид на монастир з села.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник