Карта

Пам'ятаєте таємничі камені з незрозумілими написами, які експонуються у Золочівському замку? Так-так, ті самі, в яких треба пальцем крутити і бажання задумувати?

А знаєте, звідки вони в Золочеві взялися? Правильно: з Новосілок, села Золочівського району. Процитую знову Галину Миць:

"З трьома каменями, які «живуть» у Золочівському замку, пов’язана давня прекрасна легенда. При вході на територію Золочівського замку стоять три великі камені. На сірому тілі цих велетнів відвідувачі охоче розглядають “вирізані” невідомою мовою літери - цілий рядок, які дійшли до нас з глибини століть. Ще невідомий художник зобразив на кам’яному полотні якісь давні символи - терновий і живий вінки, які переплелися, мов дві обручки. І просвердлив в одному з каменів дуже акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно здійснилося, потрібно покласти до тієї дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі. Усі три камені працівники замку привезли із села Новосілки Золочівського району - так вони й лежали при купі в колишньому оборонному яру.

Я більше ніж сумніваюся, що жителі села розповідали кореспонденту щось про Яносика. Про те, як народжуються дурнуваті легенди і забобони, ми поговоримо в іншому місці. Найцікавіше навіть не те, що каменів у Золочеві ДВА, а не три, а те, що в Новосілці залишилося ще кілька братів золочівських "зірок". Та про все по порядку.

Новосілки лежать майже при трасі Львів-Золочів. Село малесеньке (за останнім переписом населення там проживало всього 411 чоловік), але старовинне (відоме в документах з 1397 року). Патріотам та пошановувачам української літератури село може бути відомим ось з якої причини: саме тут було поховано засновника "Руської Трійці" Маркіяна Шашкевича (зараз не шукайте його надгробок на сільському цвинтарі: у 1893 році з ініціативи товариства "Просвіта" прах письменника було перепоховано на Личаківському цвинтарі).

Та для мене вистачить і того факту, що тут був замок. Угорський, тамплієрський - неважливо. Був. Може, щось лишилося? Треба розвідати.

В цьому допомогли Алекс та Лєна Яворські, їхній автомобіль, а ще Рибка. Такою компанією ми і відправилися назустріч пригодам.

З іншого боку, а хто його знає? Бачимо рештки споруди з напівзаваленими пивницями. Скоріше всього, тут було щось культове. Але - місцина така... обороноздатна, підвищена над селом.

Ну але якщо голову підняти - відразу за цим пагорбом починається найвища вершина Вороняків, Вапнярка (460,8 метрів над рівнем моря). Чи не логічніше будувати фортецю на горі, а не під нею? (До речі, пагорби біля сусіднього Митуліна відносять до Гологорів. Гологори і Вороняки - синоніми, чи хтось тут щось наплутав?)

І ще. Якщо тут був замок, та ще й такий давній, мусили б залишитися від нього "сувеніри" у вигляді валів та ровів. Щось їх тут не видно зовсім...

Товщина стін теж якась не замкова. Це - рештки костелу, і якщо ви хочете мене переконати в чомусь іншому, запасіться добрячими аргументами! За залишками замку ми підемо вгору, на Вапнярку.

(До речі, в польському каталозі наших замків від Лєшека Адамчика Новосілкам виділено кілька рядків. Цитую: "За В. Лозінським, в першій половині XVII ст. тут був замочок, який у 1630р. зайняв Якуб Потоцький. А (Natomiast) в "Slowniku geograficznym" є інформація, що місцевий кляшторний будинок, за переказами, був перероблений з замочка Міколая Потоцького".

 Все. Ясності не прибавилося.  

Ну добре, знайшлися ми, можна їхати далі, по плану в нас - сусідні Гологори. Ні, не можна: Алекс знайшов в лісі кілька старих залізних штучок, пробує знайти ще щось, десь його нема.

Довго чекаємо на його повернення. Нарешті: теж зайшов з одного боку, а потім якось опинився з іншого.

Сіли в машину. Рибка сказала: "Ой. Зараз буду".

Через хвилину прийшла з величезними очима: "Ви мене, звичайно, вб'єте, але я щось знайшла".  

Отак ми і знайшли місце, звідки в Золочів привезли камені.

Там їх, в цьому яру ВІДРАЗУ ПРИ ПОЧАТКУ ЛІСУ, ще кілька штук. Один обкопаний по периметру, але залишений на попередньому місці: написів не видно, вирішили не таскати його дарма. Інший - на місці розкопаного прямокутника (вгадується робота археологів). Теж без написів, проте з кістяком коня зверху. Ще кілька каменів, значно менших розмірів, тут же, неподалік.

Яр, де лежать каменюки, темний і якийсь похмурий - навіть в сонячний травневий день. Враження він лишає ого-го які. Містика, язичництво, таємниця. Блуд. Який таки причепився до нас 13 травня 2006 року. І не переконаєте мене у зворотньому - я агностик-атеїст, але часом трапляються в житті речі ну зовсім незрозумілі...