Замок залишив по собі фото, описи і ледь помітну ностальгію аборигенів. Звів твердиню на узвишші на схіж від містечка, на правому березі Західного Бугу у 1611 р. князь Юрій Вишневецький. Довжина замку була 58 м, ширина - 54 м, майже квадратовий. В кутах стояли восьмигранні вежі. В 1649 р., по дорозі до обложеного Збаража, в замку гостював польський король Ян Казимір. Монарх був не першим і не останнім: в 1667 р. в Білому Камені стояв табором Ян Собєський, ще не король, але в майбутньому - ще й який.
Форпост кілька разів брали татари та турки. Розбирати замок почали ще в ХІХ ст., напів-руїна ще й пережила пожежу, коротше, там вже давно не все гаразд було. Станом на 1920-ті роки від замку залишалися фрагменти зовнішніх мурів на південному і західному боках, восьмибічна брама, сліди валів і в'їздна брама з коринфськими колонами. Плюс дуже гарний вид на околиці. З опису замку в Білому Камені від відомого мандрівника XVII ст. Ульріха фон Вердума:
"Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером".
Легенд навколо замку вилося як мух - замку немає, а вони є. Начебто саме в цій твердині у XVIII ст. якийсь час мешкала чарівна розпусниця, дружина князя Кароля Станіслава "Пані-коханка" Радзівілла Імені красуні переказ не зберіг, але по-бюрократичному точно дає її дівоче прізвище: Жевуська (але я вам по-секрету скажу, що звали її Тереза Кароліна - і навіть покажу її портрет). З чоловіком вона не жила - розлучення в ті роки отримати було лише трішечки важче, аніж секрет вічної молодості. Якось вона посадила в клітку у власній спальні сусіда (за іншими даними, слугу князя Радзівілла на прізвище Цісейко), який чимось їй дошкуляв - а саме в спальні пані приймала своїх коханців. Якщо вірити "Путівнику по Тернопільському воєводству" 1928 р. випуску, шляхтича весела гуляща пані замордовала.
За легендою № 2, від замку в Білому Камені до замку в Підгірцях вів підземний хід. Аякже.
Інший переказ стверджує, що замок мав аж 300 кімнат, в що неможливо повірити: навіщо стільки, де стільки, для чого стільки? Якщо вірити архівним листівкам (а чому й не вірити?), крім розвалин фортеці в містечку був ще й чималий панський двір - він, можливо, й мав 300 приміщень, якщо порахувати разом з п'єцами, камінами і шафами. Чи то твердиню, чи то більш пізню резиденцію оточував парк, в якому був і ставок (площею в 28 га). Зараз біля роздоріжжя в селі помітно таку грандіозну калабаню в ярку при дорозі, але навряд чи це рештки того магнатського маєтку, навряд чи саме тут колись ріс майбутній король польщі Михайло Корибут Вишневецький - він народився у Білому Камені в 1639 р. Хоча якщо вже говорити про великих земляків, то я б ставила на іншого білокам'янчанина - геній навколо-жовквівських іконостасів Іван Руткович теж походить з цього містечка. Волиця Деревлянська, Воля Висоцька, церква Різдва в Жовкві - все його робота. Зараз за його шедеврами можна полювати у львівських Національному музеї та в "Шевченківському гаю".
Фундатором костелу, який виник лише через два роки після замку, був той самий київський каштелян Юрій Вишневецький, на кошти котрого зводились і фортифікації, - а також його дружина Теодора з Чаплів. В 1640 р. храм було розширено за кошти Ієремії (Яреми) Вишневецького і його дружини Гизельди Констанції з Замойських. Десь тоді ж, напевно, виникла мурована огорожа з вежами. В інтер'єрах начебто є розписи XVIII ст. До костелу давно придивлялась Львівська галерея мистецтв, та щось там не зрослось.
Відомо, що на початку ХХ ст. в передмісті Білого Каменя був охайний, весь в клумбах заклад сестер милосердя, котрі займалися шпиталем та виховним "інститутом". В самому ж містечку була іудейська божниця, кілька крамничок, читальня і банк. Промисловість предсталяли цехи по обробці шкіри, великий млин, олійня і молочарня.
.jpg){kind=link}