У 1623 р. поселення отримало статус міста та магдебургію (міські права були підтверджені у 1728 і 1733 рр.). За середньовіччя Перемишляни були досить потужним містом-фортецею, про що свідчить і опис, зроблений мандрівником, послом Ульріхом Вердумом, що побував тут 1 грудня 1671 р. На той час поселення було обнесене валом, на якому вгорі стояли міцні стіни з дерева. В місто вели дві брами - Львівська та Бережанська - та хвіртка. На валах стояли гармати і п'ять гаківниць. Вже в той час в місті був костел та церква. Відомо, що в 90-х рр. XVII ст. з ремесел тут найбільш розвинутим було ткацтво.
Інвентарний опис місцевої дерев'яної твердині з 1698 р. дає уявлення про тодішній вигляд міських фортифікацій. На жаль, від замку не лишилося нічого, можете не шукати. Даний опис згадує також, що у місті на ринкову площу виходив 31 будинок, кожен хазяїн якого платив місцевому феодалові по 15 грошей чиншу. Далі було ще 50 будинків, за валом - 6, в передмісті Воля - 13. Всі ті, хто жили в межах міста, платили по 10 грошей чиншу та виконували шарварок -повинності по ремонту доріг, греблі, мостів тощо.

В 1675 р. місто настільки було сплюндровано ордою, що уряд звільнив мешканців від сплати податків на чотири роки.
1728 року видано новий привілей на магдебурзьке право, підтверджений в 1733 році. За ним всім жителям Перемишлян дозволялося виготовляти горілку та пиво для власного споживання, а місцевим купцям торгувати будь-яким крамом. Міщан звільнили від рогового налогу та сплати десятини.
1758 року місто постраждало від сильної пожежі. І знову уряд звільняє мешканців від сплати податків - цього разу на 3 роки.
1772 року в місті було 198 дворів. В центрі, на ринковій площі, біля ратуші, знаходилася контрольна вага - най і не знамените львівське корито, але теж випадок показовий.
В 50-х рр. 19 ст. нараховувалося вже 372 двори, мешканців було 3167. В ХІХ ст. Перемишляни славилися своєю школою пасічників - єдиною у Австро-Угорській імперії.

1909 року через місто пролягла залізниця Львів-Підгайці, що сприяло розвитку торгівлі та лісозаготівлі. В Першу світову біля Перемишлян відбулися дві запеклі австро-російські битви (29-30 серпня 1914 р. і 29 червня - 2 липня 1915 р.).

Турист, що прямує на Свірж або Унів, в Перемишлянах довго цікавинки шукати не буде - вони розташовані на головній вулиці міста. Церква біля давньоруських валів - і костел, так. Про нього – ще кілька слів. Первісний храм і католицьку парафію загалом заснувала у місті Анна Крельчицька-Мрожкова в першій половині XVII ст. Найперший перемишлянський костел у 1623 р. спалили татари.

У 1645 р. на кошти Ельжбєти Вікторії Потоцької з Потоцьких (і таке буває!) зводиться монастир домініканців-обсервантів. За іншими даними, магнатша розкошелилася в 1665 р. Кляштор знаходився вже за перемишлянськими мурами (мури закінчувалися біля Миколаївської церкви), і тому сам по собі був своєрідною фортифікаційною одиницею - про всяк випадок.

Був у місті і парафіяльний костел - його було знищено у 1705 р. під час атаки саських військ. З того часу функції парафіяльного виконував храм домініканського монастиря. Повторно освятив споруду під титулом апостолів Петра і Павла в 1730 р. архієпископ Ян Скарбек. Храм мав головний і два бічних вівтарі, три дзвони. В 1774 р. налічувалося вже п'ять вівтарів.

Обитель домініканців була секуляризована австрійським урядом у 1792 р., костел отримали дієцезіальні священики.

В повоєнний час в костелі певний час було зерносховище. У 1950-1972 рр. святиню перетворили на частину "Міжколгоспбуду" та заводу "Модуль" (до цього часу до храму примикає неоковирна заводська споруда). Костел римо-католикам міста повернули у вересні 1996 р.

Не побачити перемишлянський костел важко – його вежу видно з центра міста (а адреса – вул. Чуперносівська, 3). Петропавлівський костел діючий, в липні 2001 року, коли я була в місті, в ньому проходила фотовиставка “Костьоли Перемишлянщини” та активно йшла реставрація приміщень. Тягнула шию як могла, хотіла перефотографувати оті костели Перемишлянщини - але не вдалося. До серпня 2010 р. виставка не дочекала :о).

Відомо, що наприкінці XVII ст. за валами міста, що належало тоді коронному хорунжому Сєнявському, стояв укріплений монастир домініканців.

Так як я люблю порпатися у старих путівниках, ось вам ще кілька фактів про життя міста на початку ХХ століття: Було тут 2 готелі: Ковальчика та Шайна. За кімнату в обох просили 5 злотих (що, скажу вам, для тих часів трошки забагато). В готелі Ковальчика працював ще й ресторан.