Карта
49°52′15″ пн. ш. 24°56′56″ сх. д.
Cело (понад 700 жителів) по дорозі з Золочева на Підгірці. Туристи, які слідують по маршруту Золотої Підкови, минають це село, навіть не підозрюючи, що й крім знаменитих королівських замків дорогою трапляються цікавинки.
До 1615 року Сасів називався Комарів.
З друкованих матеріалів відомо, що село Комарів належало до Олеських маєтків, і в 1511 році внаслідок їх поділу стало власністю Анни Сеннінської. Пізніше, 1613р., село перейшло у власність Івана Даниловича, який на основі привілею короля Сигизмунда ІІІ від 1615 року на місці села Комарів заснував містечко Сасів, назвавши його від свого герба “Сас” спочатку Сасом, а пізніше Сасовим. Місто отримало магдебурзьке право, яким і користувалося до 1682р.
Сасів відомий також як містечко-фортеця: залишилися сліди валів, які оточували його, а неподалік на горі Городисько був замок.
У 1628 р. тут зводять перший дерев'яний костел. 1631 року завдяки Даниловичу створено католицьку парафіяю. Існуючий зараз мурований храм побудували значно пізніше, у 1864 р., а освятили у 1873 р. під титулом Івана Хрестителя. У 1887 р. костел вперше горів. Його швидко відбудували та повторно освятили. За радянських часів храм закрили, а приміщення використовували як майстерню та склад.
Я була у Сасові ще 2001 року, коли храм стояв пусткою. Та у 2003 його повернули громаді римо-католиків поселення. 26 червня 2004 р. тут було відправлено першу за багато років службу.
1638 р. тут існувала папірня, на базі якої в 60-х рр. ХІХ століття збудовано одну з найбільших в Європі паперових фабрик, що проіснувала до 1915 року і була знищена під час першої світової війни російськими військами. Її рештки ще й нині видно обабіч дороги при виїзді з села у напрямку Підгірців.
Сасів відомий також як курортне містечко, де вже в ХІХ столітті була водолікарня, що обслуговувала за сезон 400 курортників.
В Сасові проживала велика хасидська громада. Особливо прославився в історії раббин-чудотворець та каббаліст Мойша Лейб (Mosche Leib). У польському часописі "Земля" (№ 2 за 1914 р.) у статті про Підгірці можна прочитати опис і Сасова:
"Велика жидівська місцина, повна вибоїн та ровів на ринку, яку, здається, ніколи не підмітали, темна, якщо місяць не підсвітить, бо на ній немає жодного ліхтаря, але горда своїм званням резиденції рабина-чудотворця".
Дерев'яна синагога до наших днів у Сасові не збереглася. Зате все ще стоїть дерев‘яна Миколаївська церква з XVIII століття, пам'ятка архітектури національного значення. Її куполи видно з траси, вона знаходиться праворуч від дороги, недалеко від спаленого костелу. Датою зведення храму вважають 1731 рік - саме такий зазначений на одвірках сасівської святині. Про храм розповідають кілька легенд, які підживлюються реальними фактами: церква і справді пережила кілька великих сасівських пожеж, а також дві світові війни. Початково храм стояв у передмісті Сасова Леваді, де діяв жіночий монастир. Перенесли на нове місце святиню у середині XVIII ст., після того, як у 1759 р. монастир закрили за розпорядженням єпископа Лева Шептицького. Саме після перенесення церква набула певних барокових рис. Шкода, та мені жодного разу не пощастило потрапити всередину храму, побачити його знаменитий семиярусний іконостас з XVII ст. - ймовірно, роботи відомого майстра Івана Рутковича з Білого Каменю.
Мурована дзвіниця з'явилася у 1910 р., до того була дерев'яна.
Про те, що Комарів - поселення давнє, свідчить давньоруське городище ХІ-ХІІІ століть, розташоване в урочищі “Городисько” в 2 км на південь від села.
Неподалік від Сасова, в с. Верхобуж, бере початок річка Західний Буг. (За матеріалами з книг: Мацюк О. "Фортеці і замки Західної України" та Першого тому Історії Львівської дієцезії)
