Історія фортеці з княжих часів і до 1845 року на основі замкового архіву докладно описана в «Критиці Поморянський» Броніслава Заморського. Замок тут побудували в першій половині XVI ст. за наказом подільського воєводи Яна з Сієни на місці дерев'яної фортеці, влаштованої в 1340-1350 рр. магнатом Миколаєм Свинкою за наказом короля Казимира Великого. В кінці XV ст. маєток перейшов до Жигмунта Сенінскому - і залишалося в руках цього роду до 1619-1620 рр., коли його купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.

Якоб замок зміцнив і озброїв, побудував нову порохову вежу. Татари пробували 1653 р підступитися до твердині - не вийшло. Команда в замку спустила воду в ставках, що оточували твердиню - ті з ординців, хто не втопився, потрапили в полон. Так що зміцнення форпосту йшло силами полонених бусурман.

Якуб Собеський і місто від браку уваги не обділяв: відновив Магдебурзьке право, заснував 1633 р притулок для убогих і жебраків, який дествовал до початку ХХ століття. Він же заклав костел і церква, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці на казковому скелеті обростають плоттю билини).

Після смерті Якуба замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї 1661 р і син, переможець під Віднем, стає господарем маєтку, в якому бував часто і з якого збирав збройні загони для своїх військових компаній.

Коли Ян Собеський прибув в Поморяни 3 лютого 1662 р вітати його вийшов чи не все місто. Тоді він затримався в замку надовго: влаштовував бенкети, їздив полювати, стежив за відновлювальними роботами в замку і будівництвом валів навколо містечка.

Навколо фігури харизматичного правителя не могли не зародитися легенди - в Поморянах така є. Кажуть, що молодий Ян якось заблукав на полюванні. Переночував в печери монаха-відлюдника недалеко від Поморян. Вранці інок розповів шляхтичу свій сон: він бачив свого гостя з короною на голові. Через два тижні, стверджує легенда, Яна коронували. Монаха того він не забув - і допоміг йому з будівництвом монастиря. Документи погоджуються: Собеський в 1665 р під час свого чергового візиту в Поморяни і правда виділив землю для василіанського монастиря в Краснопуща недалеко від містечка, а пізніше подарував обителі дзвони і різьблений іконостас.

За часів Собеського навколо міста були насипані вали і викопано рови, замкові стіни підправили. Твердиня неодноразово витримувала затяжні облоги турків і татар. У 1672 році на Поділлі і Галичину рушила величезна турецька армія Магомета IV, грабуючи і спалюючи все на своєму шляху. Впали замки в Золочеві і Зборові, в середині вересня ворог підійшов до Поморянах. Жителі сховалися в замку, відкрили шлюзи - рів наповнився водою з річки Золотої Липи. Турки відступили, попередньо спробувавши спалити містечко. Відбудовувати його перед настанням холодів було вже колись, роботи відклали на весну, а жертвам пожежі монарх виділив кожному по 40 злотих. Допоміг і селянам з навколишніх сіл - кожному належало по 20 злотих. Сам Ян ІІІ прибути тоді в замок не міг, послав дружину, Марію Казимиру. Витончена француженка, королева Речі Посполитої особисто роздавала міщанам на Поморянському ринку гроші і одяг. У наступному, 1 674-му році, Ян став королем - і незабаром після коронації знову прибув в Поморяни.

У 1675 р під час другого походу на Львів турки знову напали на замок. На цей раз його не вдалося захистити. Поморянци, не маючи достатньо сил для оборони, покинули замок (легенда стверджує - по таємному ходу) і сховалася в фортеці в Свіржі. Залишений напризволяще оборонний комплекс турки спустошили, місто спалили, багатьох жителів забрали в полон.

Для відродження Поморян король своїм привілеєм звільнив його від податків. Наводити замок в порядок були запрошені архітектор (ймовірно, Шарль Бенуа) і військовий інженер. Але в 1684 р місто взяли в облогу татари - і все відроджене знову було знищено. Ян Собеський виділив на чергові роботи 25 тисяч злотих. Замок знову перетворився на потужну фортецю, яка витримала татарські атаки в 1687 і 1695 роках.

Все в Поморянах тоді дихало Собеським. Дзвін місцевого костелу, тоді ще дерев'яного, був відлитий з турецьких гармат, які польський монарх доставив зі свого тріумфального походу до Відня. Орнат (урочисті шати) місцевих священиків були пошиті з привезених Яном ІІІ турецьких прапорів, захоплених в битвах під Хотином і Віднем. Серед костьольних образів висів портрет короля. Південне крило замку ще до Другої світової все наступні господарі резиденції називали «крилом Собеського».

Але час минав, Ян ІІІ помер, Поморяни перейшли його недолугого сина, турки більше не турбували ці землі - замок впадав в летаргічний сон, ставав все менш потрібним місту. До 1729 року в замку жила Марія Юзефа Собеського, вдова сина Яна ІІІ Костянтина. У 1740 р форпост перейшов в руки литовського князівського роду Радзивіллів. Вельможі мали безліч інших, більш модних резиденцій - і в Поморянах бували наїздами. У 1771 р в замку спалахнула пожежа, після якого частина укріплень розібрали. Інвентарний опис замку в 1788 р оптимізму не вселяє: якась із веж без даху, одна з замкових галерей впала, дах є тільки над двома вбиральнями кімнатами, замкове крило біля річки повністю зруйновано, як і прилегла вежа.

Важливим в історії палацу став 1789 р., коли Поморяни перейшли у власність родини Прушинських. Еразм Прушинський (помер в 1841 р) ретельно відбудував південне і північне крило крила замку - і розібрав північне і західне.

Відновлення резиденції завершив його син Юзеф (помер близько 1875 р.). Він відновив інтер'єри, оновив покрівлю, заклав парк з теплицями. Великий любитель мистецтв, він зібрав в Поморянах виключно цінну галерею живописних олійних робіт видатних італійських майстрів. Колекція налічувала близько 300 малюнків відомих художників, в тому числі нібито Рембрандта, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. «Хроніка Поморянська» довго перераховує картини із замку - і чим далі читаєш цей список, тим більше закрадаються сумніви в оригінальності полотен. Швидше за все, більшість з них були копіями - інакше мистецтвознавцям було б щось відомо про роботи Джорджоне, Тиціана чи Гвідо Рені, зібраних в забутому всіма галицькому замку.

Ще в палаці були колекції медалей і монет, печаток польських королів і князів, ікон, столового срібла та порцеляни, мозаїки. Були картини польських художників - без сумніву, вже оригінали. Одним з найцінніших вважався портрет короля Стефана Баторія, створений майстром фламандської школи. Впорядкування Поморянського архіву - теж заслуга Прушинського.

Після того, як Юзефа поховали в сімейному гробівці посеред Поморянського кладовища, всі родинні колекції були продані за безцінь, архів розпорошився.

У 1876 р. замок перейшов у власність Романа Потоцького. Тут не жили, в замку перебувала тільки адміністрація маєтку. Перша світова перетворила комплекс в руїни. Син Романа, дипломат Єжи Потоцький (1889-1961), відремонтував твердиню після руйнувань Першої світової війни, регулярно надсилав сюди меблі і твори мистецтв, головним чином сучасний польський живопис.

Замок став свідком Битви за Львів (Листопадового Чину). 1 листопада 1918 року в Поморянах була роззброєна жандармерія, а на ратуші вивішено жовто-блакитний прапор. Староста міста без опору передав владу українському військовому комітетові. У замку відбулося багатотисячне віче, на якому проголосили українську цивільну владу. На жаль, ненадовго. Полонізація була вже не за горами. У краї закривали сільські читальні "Просвіти", українські кооперативи. Українські активісти потрапляли під пацифікацію. У 1930 р. поморянців врятував від неї граф Потоцький, який якраз знаходився в замку. Він подзвонив маршалку Пілсудському - і військо нікого не зачепило.

Друга світова принесла нових квартирантів: в замку жили два гестапівця, які керували поморянським маєтком. Можливо, це і врятувало садибу від цілковитої руйнації. Але не врятувало німців: їх біля брами розстріляли вояки УПА. Покарали Поморяни за вбивство нацистів жорстоко: каральна експедиція вивезла всіх чоловіків містечка на примусові роботи до Німеччини.

Після війни Поморяни ненадовго стали райцентром. Ті деякі цінні предмети, які пережили Другу світову, потрапили з замку в тернопільські музеї. Невелика частина бібліотеки Потоцьких була передана до Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. Щось вивезли за кордон, два крісла з палацу збереглися в місцевому костелі. У самому палаці спочатку влаштували школу, пізніше, в 1950-ті, розмістили райком КПРС і райвиконком. Про Собеського тоді нагадував не тільки герб «Яніна» над парадним входом, а й старі печі, і ліпнина стін.

Пізніше будівля перейшла на баланс місцевого ПТУ. 9 березня 1974 р. палац загорівся - і це було початком справжнього кінця. У 1978 р. замок бачив реставраторів в останній раз.

Для училища збудували нові будівлі. Стара китайська максима «Не гниє той поріг, через який переступають» підтвердилася: руйнування покинутого замку пішло зі швидкістю світла. Старі кахельні печі самі місцеві жителі розтягли, вони ж хто тачками, а хто машинами вивозили з нещасного замку будматеріали. Були плани переобладнати комплекс під санаторій, будинок творчості письменників і художників, але все впиралося в гроші. Два двоповерхові корпуси і кругла кутова вежа третє десятиліття не знали хазяйської руки. Крізь діри даху дощова вода руйнує стіни і фундаменти колишньої магнатської резиденції. На те, щоб законсервувати руїни замку, потрібно як мінімум 500 тисяч доларів.

Навесні 2015 року в Фейсбуці була створена ком'юніті «Я - Поморянський замок», згодом з'явилося ще кілька схожих спільнот. Їхні учасники провели кілька прибирань замкової території, зібрали гроші для установки опори в одну з веж замку, зрізали за допомогою автовишки аварійну бетонну плиту, що використовувалася як частина перекриття галереї і загрожує обрушити колонаду південного крила замку. Жителі Поморян тим, що відбувалося, цікавилися мляво.

Зовсім поруч з вмираючим замком - два інших архітектурних релікта містечка. Більш-менш доглянутий однонефний костел (1748-1812) з досить побитою життям дзвіницею - і неоготична ратуша, яка вилупилася на залишки ринкової площі сумними більмами порожніх віконниць. Магістрат побудували за часів Еразма Прушинського з каменю розібраного північного крила замку. У січні 2016 р. ратушу виставили на продаж на відомому порталі безкоштовних оголошень. Просили за занедбану будову 15 тисяч доларів. І ось тоді Поморяни стрепенулися. Новина облетіла більшість українських ЗМІ, поморянці взялися створювати громадську організацію, писати до вищих інстанцій, будувати плани з перенесення селищної ради в екс-ратушу. Здається, у ратуші є непогані шанси на нове життя.

Тим часом у березні 2016 р. була підготувлена проектну документацію по інженерно-геологічних і інженерно-геодезичних роботах, пізніше поставлено кілька тимчасових опор, розібрані завали, перебрана впала черепиця (ціла може стати в нагоді пізніше під час реставрації). В грудні 2016 р. почалися роботи з облаштування протиаварійних кріплень. У замка з'явився шанс. 

16 березня 2016 р., для журналу "Кореспондент".