Давним-давно, 350 років тому, у Франції часів мушкетерів та хитрого кардинала Рішельє жила-була маленька дівчинка, і звали її Марія.

Марія Казиміра й гадки не мала, що пройдуть роки – і трон польської королеви дістанеться їй, а за нею потягнеться шлейф з легенд, переказів та бувальщин про найромантичніше кохання монаршої пари у центрі Європи... <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Кохання прив‘язало юну та звабну француженку до Галичини. Кажуть люди, дотепер привид Марії Казиміри блукає підземеллями золочівського та підгорецького замків. А не так давно у Золочеві об‘явився й новий потойбічний гість: Чорний Рицар тривожить спокій музею-заповідника, шукає щось у єдиному на Україні Китайському палаці. Хто знає, може, це коханий Ясь намагається знову побачити свою улюблену Марисеньку?

До трону Марія Казиміра йшла довго й важко. Любов Яна ІІІ Собеського та французької красуні спалахнула миттєво, ледь побачив 27-річний Ян у 1656р. у королівському палаці в Варшаві 15-річну красуню – і це полум‘я вони зберегли до старості. Та що за іронія – Марисенька за два роки виходить за іншого!

Потім Ян не раз зустрічав її у Замості, де вона жила з чоловіком, князем Замойським, п‘яничкою, хворим на подагру. Бич того часу – сифіліс – швидко доконав князя, невдовзі помирає мати Яна Теофілія, яка категорично була проти союзу сина з іноземкою. Шлюб Яна та Марії Казиміри 15 травня 1665р. вже не перешкоджав нікому (хоча у Варшаві подейкували, що за сприяння Марії Гонзаги закохані таємно обвінчалися ще до похорону Яна Замойського). Попереду – 30 років разом. З їх тринадцяти дітей виживе лише четверо. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем. А які щемкі, ніжні листи він їй писав! З 300 опублікованих епістол 80 написано з Галичини.

З чого ж почати пізнання таємниць замку? Давайте з потаємних ходів.

Володар фортеці та його дружина мали в своїй резиденції окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік фортеці, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потайні сходи до скарбниці, багатої на коштовності та золоті монети. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був ще один прохід: аби у пана роги часом не виросли.

Та якщо вірити певним романтично налаштованим людям, ці ходи — дитячі забавки в порівнянні з тим підземним тунелем, який начебто зв’язував замок з навколишнім світом. Хоча подібні легенди розповідають чи не у всіх українських замках, ця може мати під собою реальне підґрунтя. Хоча "начебто" - все-таки ключове слово.

Щороку вона отримувала звідси звіти та доходи. Кажуть, коли під час Північної війни у Галичині хазяйнували російські війська, королева була дуже незадоволена. А ще подейкували, що, побачивши прохолодну реакцію королевича Якуба на смерть батька, Марія накаже зробити детальний опис королівського майна, щоб Якуб не розікрав його. Доходило до трагікомічного: королева просила не одягати на покійника корону, щоб син її не поцупив з труни.

От така варіація старої казки про Попелюшку-Марію — на тлі замку, який на наших очах перевдягається з лахміття Попелюшки у розкішні королівські шати стараннями директора Львівської галереї мистецтв Б.Г. Возницького. Влітку 2004 року тут відкрито експозицію східного мистецтва, проводяться чайні церемонії та рицарські турніри. Крапки в історії Марисеньки немає: дітлахи з моторошним захватом переказують між собою свідоцтва відчайдухів, які бачили в підземеллях таємничу Білу Пані.

"Таємничі" брили привезли сюди з села Новосілки Золочівського району, де вони лежали в колишньому оборонному яру (фото яру - з іншими брилами та кінським черепом - за лінком).

Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки з третього разу — у підйомного крана рвалися троси. За переказами (можливо, ці перекази придумували НЕ екскурсоводи), ці камені — все, що залишилося від зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, збудованного вихідцями з Угорщини, нащадками багатого та могутнього ордену тамплієрів. Хто знає, може написи вкажуть дослідникам, де тамплієри заховали свої незліченні скарби. Де лише не шукали легендарні вози з сріблом, які вирушили з Парижу в березні 1314 року: і у французькому Катарі, і в горах Шотландії, і на східному узбережжі обидвох Америк...

Багато спекуляцій в пресі було з приводу того, що начебто невідомо, якою мовою зроблений напис. А шрифт, хоча й схожий на готичну інкунабулу, не є нею. Ще б пак - бідний художник не мусив лишати своїй коханій Зузанні любовних записок латинкою - це вже занадто б було.

У 2001р. у Золочівському замку побував референт Папи Іоанна Павла ІІ. Він висловив думку, що це старопольська мова, якою користувалися до середини XIV століття. Гарна версія, звичайно, але ж написи були зроблені в першій третині ХІХ століття :о).

А звідки ж ті вертіння пальцями в брилі? Ще одна легенда нагадує про себе - і тут вже немає сумнівів про участь у її народженні паней екскурсоводок: начебто в’язнем Новосілківського замку був легендарний Янусик, такий собі чесько-польський Кармалюк. У ніч перед стратою він бачив сон: вдасться знайти у своїй камері камінь з діркою — його найпалкіше бажання збудеться, якщо покласти туди палець і повернути довкола. Янусик відшукав потрібний камінь, а на ранок вродливому в’язню в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Інший варіант легенди: Янусикові передали через дірку в камені хустинки закохані дівчата.

Як би там не було, Золочівському замку пощастило набагато більше, ніж Новосільському. А легенд для замкових туристів забагато не буває.

© Blacky

© "Бліц-Захід", грудень 2004р.