Але Поморянам, схоже, недовго лишилося на цьому світі. Жахлива ситуація: замок, який поляки вважають справжньою святинею, руйнується катастрофічними темпами. Та про все по порядку.

Містечко Поморяни (близько 2 000 мешканців) розташовано в 27 км на південь від Золочева. Двічі на день сюди, долаючи бездоріжжя, добирається автобус з сусідніх тернопільських Бережан, майже щогодини приїжджають золочівські маршрутки. Здогадатись про те, що тут, виявляється, є замок, важко: туристів сюди не ризикують возити навіть польські турфірми, які спеціалізуються на «Кресах Всходніх». Хіба от табличка на будинку «Вул. Підзамче, 2» натякне на близкість чогось старовинного.

Маневруючи поміж купами коров‘ячих млинців, заходиш на подвір’я колишнього, здається, технікуму і вже ну зовсім колишнього замку. Два романтично налаштовані місцеві пияки та самотня коза біля палацу — ось і весь список відвідувачів споруди на сьогодні.

Здалеку замок не позбавлений певної некрофільської привабливості: кутова башта здається білосніжною, поруч двоповерховий палац у формі літери Г, з ренесансною аркадою вздовж головного фасаду.

Підійшовши ближче, помічаєш провалля в черепичному даху башти (колись тут росла береза, яка нещодавно таки вкоротила собі віку, прихопивши на той світ і чималий фрагмент дахівки), і більма пустих віконниць, і облуплену штукатурку.

Ось він, улюблений замок славного короля Яна ІІІ Собєського, переможця турків під Віднем, національного героя Речі Посполитої.

Як недоречно змінилося мистецтво ведення війни: тільки-но укріпили фортецю, як всі ці високі кам’яні стіни з надійного прихистку перетворюються на гарну мішень для артилерії. Часи змінилися, Ян ІІІ відійшов у інший світ, Поморянський замок, на який пішла сила-силенна коштів, залишається напризволяще, занепадає.

Під час Північної війни місто почергово захоплюють росіяни, поляки, шведи і конфедерати. За Радзівілів, наступних власників маєтку, фортеця горить (1771). Еразм Прушинський, що господарює тут з 1789 революційного року, розбирає три башти та північне і західне крило замку: звична практика прагматичних австро-угорських часів. Син Еразма Прушинського, Юзеф (?-1875), те, що залишилося від фортеці, переобладнав під резиденцію, відновив інтер’єри, вкрив дах бляхою, на колишніх валах розбив парк та влаштував теплиці. Колекціонер живопису, він влаштував у Поморянах галерею олійних робіт видатних італійських майстрів, зібрав близько 300 рисунків найславетніших художників, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, колекцію медалей, печаток і монет, автографів польських королів, ікон, посуду. Впорядкування Поморянського архіву — теж його заслуга. І не його провина, що наступні власники Поморян знищили все, що так старанно збиралося. Цінності продавали за безцінок, архів замку розпорошився...

В 1876 році замок перейшов у власність Потоцьких, в чиїх руках і перебував аж до 1939 р. Єжи Потоцький (помер в 1961 р.) відремонтував споруду після руйнацій І Світової війни. Буремні були часи: під час Листопадового Чину (01.11.1918) замок бачив багатотисячне народне віче. В той день поморянці обеззброїли жандармерію і вивісили на ратуші жовто-блакитний прапор. Влада в місті перейшла до українського військового комітету. Ненадовго: поляки взяли реванш, все українське заборонялося, закривалися українські кооперативи і читальні. Саме граф Потоцький врятував поморянців від жахіть пацифікації 1930 р. Долю цілого міста вирішив один дзвінок маршалу Пілсудському.

Потоцькі не часто навідувалися в свою східну резиденцію, але коли вже приїжджали, то непоміченими не лишалися: четвірка білих коней везла карету повз паркові клумби, на брамі майорів родинний чорно-жовто-зелено-білий прапор. Окрім полювання (на нього нетерпляче чекали десятки породистих собак у псарні), Потоцькі займалися й благочинністю: збудували притулок для перестарілих.

Друга світова принесла нових квартирантів: в палаці жили два гестапівці, що управляли поморянським маєтком. Можливо, це врятувало садибу від цілковитої руйнації. Та не врятувало німців: їх біля фортечних воріт розстріляли хлопці з УПА. Юнацька зла помста обернулася каральною експедицією, коли всіх (!) чоловіків Поморян було заарештовано та вивезено на примусові роботи до Німеччини.

А що ж меблі, картини, бібліотека? Дещиця цих скарбів зберігається в Тернопольському обласному краєзнавчому музеї, інше годі й шукати: часи не сприяли збереженню чужих коелкцій.

Замок все ж жив, і наступними його мешканцями стали бонзи з райкому КПУ та райвиконкому (протягом кількох років Поморяни тішилися статусом районного центру). Після них споруду віддали під ПТУ, аж нарешті в 1980-ті роки і бурсаки покинули ці стіни заради більш нових. Були плани щодо використання замку під санаторій, будинок творчості письменників і художників, але все впиралося в кошти. Господарів не знайшлося.

Китайське прислів’я про те, що поріг, який переступають, не гниє, виникло не дарма. Варто було галасливим підліткам покинути цей шматочок містечка, як замок почав руйнуватися зі швидкістю світла. Хто повірить зараз, що в 1999 році тут ще зберігалися старовинні кахлеві печі? Які печі, що ви, тут вже обвалилися міжповерхові перекриття.

Стіни виглядають так, неначе загін знавіжених артилеристів влаштував тижневі маневри: наскрізні діри, обвалені сходи, стіни, з яких, здається, голими руками намагалися видирати потрібну на господарці цеглу.

Яким беззахистним постає перед обличчям жорстокості Часу парадний вхід у замок! Двері прикрашені різьбленням, гербом Собєських "Яніна" та таблицею з довжелезним написом латиною. Вікна обрамлені білокам‘яною лиштвою. Підійти до них поближче неможливо: сходи з реальних перетворилися на віртуальні.

Це містечко поблизу насиченої туристами «Золотої Підкови» (Золочів, Олесько, Підгірці). Це ХХІ століття і, здавалося б, посилена увага до потенційних туристських мекк. На мекку обласного масштабу Поморяни б підійшли цілком: мають дерев’яну церкву Собора Богородиці з 1690р., мурований костел Пресвятої Трійці (1748-1812), відданий місцевим греко-католикам, а ще нео-готичну ратушу в центрі поселення. Та якщо храми можуть похвалитися дбайливим до себе ставленням з боку парафіян, ратуша почувається так само зле, як і замок: пустка, руйнація, смерть. Березу, що росла на її балконі, спиляли, на цьому догляд за добротною двоповерховою спорудою закінчився. Поляки б в ній, певно, влаштували туристський інформаційний центр. А що туристи захотіли б побачити місця з такою історією, сумніватися не доводиться. Тим більш, поруч з містечком — село Дунаїв, відоме з 1386 р. і славне своїм оборонним пізньоготичним костелом св. Станіслава (1485).

Але маємо те, що маємо. Відвідування замку — на свій страх і ризик, гарантувати безпеку в аварійному приміщенні вам ніхто не буде. Охоронний номер 427 в Реєстрі національної культурної спадщини України — як в’язничне тавро. Борис Григорович Возницький, директор Львівської галереї мистецтв, голова Ради директорів музеїв Львівщини, не раз закликав бізнесменів взяти Поморянський замок в аренду, пропонував створити там музейно-рекреаційний комплекс. Кілька років тому навіть бажаючий знайшовся, і ціна влаштувала. Та доброволець забрав свої слова назад, коли побачив, який обсяг робіт чекає на хазяїна замку. Просто купити тут замало, потрібно відновити втрачені архітектурні деталі, провести археологічні дослідження. Це не враховуючи такої банальної речі, як встановлення сякої-такої огорожі навколо замкової території чи проведення комунікацій...

Так і чекають Поморяни, як спляча царівна, на свого принца-визволителя. Містечко перетворюється на звичайне село, замок найславетнішого польського короля — на привида. А українські міліонери, стискаючи плечима, шукають собі щось простіше.

22 грудня 2009 р. на сесії Львівської облради начальник управління культурної спадщини ЛОДА Василь Івановський повідомив, що 199 мон. гривень, конче необхіднихдля реставрації замку в Поморянах на Золочівщині, в держави немає (нещасний замок, як давно вже дихає на ладан, є в переліку пам'яток, які мають фінансуватися з державного бюджету). Чиновник вважає, що замок може врятувати приватизація. Покупців на цей об'єкт, як розказують інсайдери, вже кілька років шукають без гарного результату. Загальна площа забудови замку - 1206 кв. м, загальна площа приміщень - 1465,6 кв.м. (з підвалами і горищами - 2509,6 кв.м). Тільки що з тих цифр, коли в замку було розібрано сходи і перекриття між поверхами, в стінах велетенські діри, а на даху ростуть дерева?