Жахлива новина облетіла в лютому 2010 р. всі інформагенства: один з найпопулярніших замків "Золотої підкови" потерпає від стихії.

Сніжна шапка на даху надбрамної вежі фортеці була така важка, що 22 лютого дах не витримав. Приміщення заливається талою водою, замокає й сусідній корпус. Снігопад завадив працівникам замку вчасно прикрити дірку на даху, але за кілька днів начебто латку було поставлено. "Начебто" - тому що я 2 березня 2010 р. бачила саме що дірки і напіврозвалений комин, але працівник заповідника мене завірив, що латка є - і було ще гірше, ніж тепер. Гм.

Потрібно сказати, що крівля була пошкоджена ще під час літнього буревію в 2009 р. Кошти на ремонт не виділили вчасно, мотивуючи це тим, що акт було складено неправильно (робимо висновок: бюрократи не лише самі говорять на якійсь своїй мові, а й інших застваляють вживати канцеляризму замість живих слів). Замку для відновлення потрібно 1 млн. гривень.

Реставрація замкових споруд, здавалося, тривала вічно. Шкода, що все виявилось не надто якісно зроблено.

Наприклад, було вручну (!) насипано оборонні вали (техніка в такій справі не помічник): на всій території подвір‘я зняли метр ґрунту до рівня культурного шару XVII ст. В березні 2010 р. частина одного з бастіонів кришилася як крейда, розсипалася на очах.

Багато що зроблено і в житловій частині палацу, де облаштовані музейні зали. Пан і пані мали окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потайні сходи до скарбниці. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був прохід, аби у пана роги не виросли. Особлива гордість Золочівського замку – туалети: в ті часи це було рідкістю. А золочівські ще й так майстерно споруджено, що їх вивчали навіть сучасні спеціалісти.
Роботи по відновленню Китайського палацу йшли і в кінці квітня 2001 року, коли я вперше потрапила в Золочів. Мені навіть пощастило побачити Бориса Григоровича Возницького в його улюбленому замку.

Біля Китайського палацу зведено невеличку пагоду, на подвір‘ї встановлено скульптури, розбито клумби. Борис Григорович мріяв про експозицію східного мистецтва в цьому будиночку, про чайні церемонії - і його мрія здійснилася. Трохи допомогла їй стати реальністю й компанія "Львівської пивоварні" "Панська подорож замками Європи", кошти від якої пішли на відбудову споруди. А вже Львівській пивоваарні в медіа-кампанії трохи допомагала я, чим і пишаюся.

Біля входу до замку зведено прикрашену мозаїкою капличку з бронзовим розп‘яттям. На вхідних воротах колись був напис про те, що квитки до замку коштують 50 коп. для дітей та гривню – для дорослих, але так насправді ніхто ніяких квитків в нас не спитав (інформація з 2001 року, зараз ВСЕ змінилося) ... хоча на подвір‘ї було багато людей.

Послання тамплієрів? Загадати бажання і... повернути палець (автор статті - Галина МИЦЬ)

З трьома каменями, які «живуть» у Золочівському замку, пов’язана давня прекрасна легенда. При вході на територію Золочівського замку стоять три великі камені. На сірому тілі цих велетнів відвідувачі охоче розглядають “вирізані” невідомою мовою літери - цілий рядок, які дійшли до нас з глибини століть. Ще невідомий художник зобразив на кам’яному полотні якісь давні символи - терновий і живий вінки, які переплелися, мов дві обручки. І просвердлив в одному з каменів дуже акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно здійснилося, потрібно покласти до тієї дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі.
Усі три камені працівники замку привезли із села Новосілки Золочівського району - так вони й лежали при купі в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки за третьої спроби - люди, які були присутні при перевезенні, розповідають, що у підйомного крана не один раз рвалися троси. За переказами, ці три камені - усе, що залишилося від безповоротно зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, який побудували вихідці з Угорщини, нащадки багатого лицарського ордену тамплієрів. У надписах на каменях начебто було зашифровано, де тамплієри заховали свої скарби. Донедавна вважалося, що напис на камені зроблений невідомою мовою. Але півтора року тому, коли до Львова приїздив Папа Римський, у Золочівському замку побував його референт. Він оглянув напис і, упізнавши одну характерну букву, яка у написаному повторюється не один раз, висловив думку, що це старопольська мова, якою користувалися до середини XIV століття.
Легенда, яку розповідають жителі села, така. Начебто у давнину в’язнем Новосілківського замку був польський національний герой Янусик. У ніч перед стратою йому приснився сон: якщо вдасться йому знайти у своїй камері камінь з діркою, його найпалкіше бажання збудеться. Для цього потрібно покласти у цю дірку палець і повернути довкола осі. Янусик відшукав потрібний камінь і вчинив саме так, як йому приснилося у віщому сні. На ранок молодому вродливому в’язневі в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Ще один варіант легенди оповідає, що Янусикові передали хустинки молоді дівчата, також через дірку в камені. ...Сьогодні відвідувачі, які приїжджають до Золочівського замку, знають: якщо маєш матеріальне бажання, палець потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж твоє бажання романтичне - в бік вінка квітучого. Працівники замку жартують: якщо бажання не здійснилося - значить, палець був недобре повернутий, і треба їхати до Золочівського замку ще раз.

О. Мацюк повідомляє про наявність у Золочеві оборонного двору, за іншими даними – арсеналу, датованого XIV ст. Знайти його мені вдалося вже аж в серпні 2005 року. Ну, знайти - сильно сказано, бо ця масивна, виразно оборонного характеру споруда знаходиться фактично в самісінькому центрі міста, поблизу ошатної сецесійної кам'яниці з годинником під куполом (може, якийсь аналог ратуші?). 

Сувора, майже без вікон, кам'яниця тихо спостерігає за сучасним Золочевом. Стан арсеналу, на жаль, не найкращий.

Одна з моїх улюблених міських споруд - багато прикрашений скульптурами костел Вознесіння діви Марії комплексу монастиря домініканців XVI-XVIII ст. (на вулиці Мазепи). Цікаво тільки, чому ось тут:
http://www.rkc.lviv.ua/Cu2PZ.htm#R
вказується, що даний костел було зведено 1939 року? Думаю, це дата останньої перебудови храму. Інтер‘єр витримано в досить витончених біло-золотих тонах, тут поєднуються барокова різьба з сучасними трохи аляповатими зображеннями святих.

Це далеко не єдиний цікавий міський храм - збереглися ще й Воскресеньська церква (162401627рр.) поблизу арсеналу, та древня Миколаївська церква (первісно, здається, костел) трохи далі. Для прихильників "чорної романтики" програма-мінімум - візит на старий міський цвинтар. Хоча прогулянка серед древніх склепів та скульптурних надгробків - дуже на любителя.

Місто компактне, поставивши машину на площі біля пам‘ятника Шевченку, ми за півгодини обійшли центральні вулички Золочева. Пам‘ятки розташовані на невеликій відстані одна від одної, а крім них збереглось багато вишуканих сецесійних будинків, зараз в них, наприклад, районний привід Руху тощо.

На великій пустій площі між містом і залізничним двірцем вже в часи незалежності виросло кілька храмів. найновіший - дерев'яна церква блаженного Миколи Чарнецького (того самого, могилу котрого на Личаківському цвинтарі студенти щороку просто грабують перед сесіями :)). Храм зведено в формах традиційної дерев'яної архітектури Галичини.

По дорозі з Золочева на Підгірці можна побачити великі антени-радари за лісом. Місцевість тут просто дивовижної краси - вкриті лісами пагорби по обох сторонах від дороги, неоготицький костел Воздвиження Святого Хреста в с. Єлиховичі одразу за Золочевом (його бляшану, просто сяючу на сонці стріху видно вже здаля), храми інших конфесій. Отримуєш естетичне задоволення вже від самої їзди таким шляхом. :о)