Карта. 190 км від Ужгорода.
47°56′9″ пн. ш. 24°10′30″ сх. д.
Якби проводився конкурс на саму дивну назву українського села, закарпатське Ділове було б серед претендентів - точно. Причому це лише українська версія така вся бізнесова і заклопотана. Словаки називали це високогірне поселення Трибушани Білий Потік (Tribušany Biely Potok - довго, але більш-менш зрозуміло), румуни повторювали за ними - Трибушани Альба (Tribusa Alba), угорці - Terebesfejérpatak. Трибушани і тут прослідковуються, але українська версія все одно - Ділове. Ех. :о) Ну що ж, 2673 жителі села мають бути неабияк завалені справами. В закинутому мармуровому кар'єрі, на склодувному заводі Калмана Кагана чи на видобутках залізної руди в скелях Довгарунь? Ці промисли зазнали розквіту ще в ХІХ ст., а зараз... Залізниця, що була зведена в горах в кінці ХІХ ст., теж давно не використовується. Завод зупинився в 1926 р.
Назва Ділове фігурує в документах з 1901 р., хоча офіційно село перейменоване було аж в 1946 р. (Перша згадка про Трибушанне - під 1615 роком, якщо що).
Ділове підкрадається до Тиси, вилазить хатками на гори - там, за горами, за Тисою, вже Румунія, вже Євросоюз, туди б з цієї самоназванною діловитістю. Та тільки небажані ми гості в єврозоні.
Довга словацька назва - Трибушани Білий Потік - найкраще ілюструє історію Ділового. Бо свого часу два села з'єдналися в одно: Трибушани приросли Білим Потоком, а може, й навпаки. За місцевою легендою, назва Трибушани виникла завдяки трьом братам Бушанам. Крім українців, в ХІХ ст. в Трибушанах мешкали євреї, італійці, чехи, словаки, німці, поляки. Дотепер тут живуть нащадки тих дітей різних народів.
Всі церкви Ділового ховаються в бічних вуличках. До Петропавлівської церкви (1860), що стоїть на білопотоцькому цвинтарі так і взагалі доведеться перетнути місток через Тису. Дивно так: тридільна білопотоцька, синьо-бляшана церква зводилась аж через 110 років після трибушанської Успенської, а зовні - сестра-близнючка, один-в-один (якщо не вважати на капарство з бляхою і фарбою). Кажуть, це такі варіації гуцульського стилю: низенька башта під чотирискатним дахом з маленькою псевдо-барочною бульбочкою зверху, а трохи нижче - ажурна галерея.
Старша двозрубна дерев'яна (таки дерев'яна - смерекова!) сестриця лежить на іншому березі річки, неподалік від мурованого храму. Це територія колишніх Требушан. Успенську (первісно) церкву датують 1750 р. - начебто її звели на місці, куди впав дзвін з гірської каплиці, пошкодженої блискавкою - принаймні так стверджує переказ. В радянський час храм закрили, а з 1960-х тут діяв місцевий краєзнавчий музей. В 1995 р. храм відданий місцевій греко-католицькій громаді - вона її переосвятила на Різдва Богородиці. Завдяки музею вдалося вберегти церкву від непотрібних перебудов і зберегти її інтер'єр.
Четвертий храм Ділового - зведена в 1990-ті роки каплиця, яку використовує римо-католицька громада села.
З Ділового багато туристів починають сходження на гору Поп Іван Марамороський (1940 м).