14 км до Рахова, 26 км до географічного центру Європи.
Перша документальна згадка: 1684 р.
Шукати десь між гір це гуцульське село (1,8 тис. жителів) під Чорногірським хребтом не треба - воно ж при трасі, за Ясінею, але перед Раховим. Назва натякає - і ви правильно подумали. Мінеральні води тут кислі (КвасИ ж!), але дуже корисні і унікальні. Типу "Єсентуків" та "Арзні". З миш'яком. (Далі тут мав бути несмішний жарт про дбайливого зятя, котрий відправив кохану тещу лікуватися саме сюди, але його не буде, бо це не смішно). Наголос не здається логічним, зате звучить як наказ: а ну кваси, кому сказав!
Мінералку гуцули називають буркутом, село на Чорній Тисі - от вам і угорський варіант назви села: Тисабуркут. Ще в середині ХІХ ст. тут було зведено першу водолікарню, котра так і називалася - "Буркут". Аналоги квасівської мінералки є лише десь у Франції - принаймні, так стверджують місцеві.
Тутешні гуцули здавна займалися лісозаготівлею та ліжникарством. Були б тут не гуцули, а гноми, видобували б золото - воно є у навколишніх горах. Ліжник став квасівським знаменом, тут збираються відкрити цьому гуцульському коцу музей - і проводять фестиваль "Барви Квасівського ліжника". Щоправда, аматорський музей (не лише ліжників, а всього) в Квасах вже є - його заснував місцевий житель Іван Ретіжник.
З датуванням зовсім вже закарпатської, схожої на костелик дерев'яної церкви Різдва Богородиці у Квасах страшна плутанина. Вся у дерев'яній лусці, як змія, святиня датована у каталозі В. Слободяна 1860 і 1931 рр. (1931-ий - ймовірно, час реконструкції або перебудови). Вікіпедія ж згадує 1762 рік - але та прото-церква начебто була з вільхи і обмазана глиною, як часто у нас на Поділлі робили. Візуально храм, що стоїть у селі (і який мало змінився з міжвоєнних часів, якщо судити по старих поштівках) - все-таки дітище щонайраніше ХІХ ст.
Вільхова церква навіть увійшла в легенду про заснування села: за переказом, якось в XVII столітті з-за Яблуницького перевалу пришла в долину Чорної Тиси жінка з двома дочками - і оселилася тут, між гір. А в ті часи якраз опришки з панами в Карпатах боролися, в лісах переховувались. Загін народних месників якось їхав повз колибу, яку поставила жінка. Хлопці зупинилися - і закохалися. Відразу й одружитися на дочках вирішили. Не вистачало тільки попа - його викрали з Прикарпаття. Так і стали тут над Чорною Тисою ґаздувати. Навколо колиби з'являлися все нові й нові хатки, до місцини тягнулися й тягнулися втікачі з іншого боку гір. От і церкву з вільхи поставили - а де церква, там і село. З квасною-квасною водою. Кваси!
А, ну і про всяк випадок: оселитися тут можна в санаторії "Гірська Тиса" - або в приватному секторі. Багато хто з місцевих залюбки здасть кімнату туристам.
