Середмістя Чернівців. Карта

Кращого подарунка на день конституції і уявити собі було неможливо: 28 червня 2011 року Резиденцію буковинського митрополиту (зараз це головний корпус Національного університету ім. Ю.Федьковича) у Чернівцях убло включено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

 ВІТАЄМО ЧЕРНІВЦІ!

Текст зі сторінки ЮНЕСКО:

The Residence of Bukovinian and Dalmatian Metropolitans (Ukraine)represents a masterful synergy of architectural styles built by Czech architect Josef Hlavka from 1864 to 1882. The property, an outstanding example of 19th-century historicist architecture, also includes a seminary and monastery and is dominated by the domed, cruciform Seminary Church with a garden and park. The complex expresses architectural and cultural influences from the Byzantine period onward and embodies the powerful presence of the Orthodox Church during Habsburg rule, reflecting the Austro-Hungarian Empire policy of religious tolerance.

Площа нового об'єкту списку: 8 га

Буферна зона: 245 га. 

Ну а тепер - власне мій текст про споруду. :о)

...Можна рік прожити в Чернівцях і знати всі міські вулиці та провулки, але якщо ти не побачив Резиденції, Чернівців ти, вважай, не бачив. Це вам скаже будь-хто з тих, хто Резиденцію бачив. І тим більш той, хто в її стінах вчився. Зараз в старих стінах розміщений Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича. І адреса "вулиця Коцюбинського, 2" відома всім жителям буковинської столиці, і саме сюди направляються туристичні групи з усіх усюд.

В тому, що провінційне місто, «ведмежий кут», як Буковину іноді презирливо називали в інших провінціях Австро-Угорщини, отримало власний університет, велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана (1795-1873). Адже за честь стати університетським містом боролися одночасно з Чернівцями й більш відомі поселення. 

Старовинна Прага вимагала чеського вищого навчального закладу, батьківщина Моцарта Зальцбург хотів відродити університет, який функціонував до 1810 року, портовий Трієст теж ходив у претендентах.

Тут треба розібратись.

Гакман був одинм з перших буковинців (і більше того — чи єдиним селянином!), що здобував освіту у Віденському університеті. За старанне навчання майбутнього митрополита відмітив цісар Франц І і запропонував йому викладати румунську мову престолонасліднику ерцгерцогу Фердінанду. Не дивно, що пізніше імператор Фердінанд підтримував починання свого колишнього вчителя, якого у 1835 році призначив єпископом Буковини.

Монарший «блат»? Не зовсім так: Євген Гакман був дійсно видатною людиною, кілька років очолював буковинський сойм. А щодо університету... Тут все просто: чернівецький проект виявився найдешевшим. В місті вже були збудовані приміщення для теологічного факультету, а тому єпископ завірив монарха, що поки збудуються інші університетські корпуси, теологи гостинно приймуть у себе студентів других факультетів. Чернівці і гостинність — майже синоніми. Крім того, богословський факультет фінансуватиметься з Буковинського православного релігійного фонду, держава на нього не витратить і копійки. А в якості "бонуса" місто презентувало майбутньому навчальному закладу ботанічний сад та ділянку під будівництво.

31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя з приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Подарунку раділи і майбутні спудеї, і прості обивателі. На відкриття чекали цісаря, не вийшло, довелося задовільнитися міністром К. фон Штремайєром.

Споруда складалася з трьох корпусів: ліворуч знаходились аудиторії, бібліотека та спальні теологічного факультету та семінарської церкви, посередині — митрополичий палац, праворуч — дяківська школа, монастир, музей та фабрика з виготовлення свічок. <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Як шкода, що сам творець Резиденції так і не побачив своє дітище в завершеному вигляді! Незадовго до закінчення будівництва (а відбулося це в 1882 р.) Йозеф Главка важко захворів, підірвавши своє здоров’я виснажливою працею та нестачею сну.  Був змушений повернутися до батькового замку, де провів кілька років у інвалідному візку. Після одужання повернутися в Чернівці майстру вже не судилося. Вдома він заснував благодійний фонд, що і тепер допомагає здібним студентам-архітекторам Чехії.

Чи існує в світі університет, більш красивий та ошатний? Навряд чи. Резиденція — дух Буковини, симбіоз стилів та культур всіх народів, що заселяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи мавританським палацом Альказаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом всі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси та гармонії.

Тут трапляються речі, здавалося б, непоєднальні: купол на вежі Дяківської школи оздоблений... зірками Давида. Таким чином увіковічнили пам’ять про фінансову допомогу, яку надала буковинській православній митрополії єврейська громада міста. Адже потрібну астрономічну суму (1 830 000 золотих флоринів) самі православні зібрати б не змогли. Зі схожої причини на шпилі домашньої митрополичої церкви встановлено унікальний об’ємний хрест, який вказує католикам на захід, а православним на схід. Толерантність здатна на справжні шедеври!

До речі, годинник на вежі Дяківської школи колись показував не лише буковинський час, а й лондонський чи віденський. Кілька років тому у вежу влучила блискавка під час негоди, тоді від болю годинник плакав з добру годину, аж поки працівники МЧС не допомогли нещасному.

Навіть коридори корпусів університету вражають довершеністю: грецькими меандрами дивує мармурова підлога, розписи нагадують про високе, склепіння стель переносить у давнину. Що вже казати про оздоблення парадних залів!

У центрі Семінарського корпусу дивом збереглася велична церква Трьох Святителів. Важко повірити, що в її стінах в середині ХХ столітя було влаштовано електронно-обчислювальний центр. Тодішні ЕОМ були да-алеко не кишенькового формату.

Пізніше в храмі оселився Музей історії університету, а з 1991 року храм знову відкрив свої двері віруючим. Тут гарна акустика, кажуть, чи не найкраща в країні. Тут часті весілля та хрестини: студенти університету обирають саме святиню своєї alma mater для найголовніших моментів в житті. А найбільший наплив бажаючих помолитися помічений в часи сесій: агностиків перед екзаменами суттєво меншає.

Має університет і власні табу. Їх два: не можна палити та ходити по гравійній доріжці перед головним корпусом. Доріжка з секретом: під нею ховається спеціальна дренажна система, що виводить зайву вологу і тим запобігає руйнуванню цегли.

"Гравійне" табу щовересня один-єдиний раз порушують першокурсники. "Жовторотикі" - єдині, хто може ступити на гравій, про який яких тільки небувалець не наслухаєшся. І, що дивно, більшість з них правда.

 Так, тут НАСПРАВДІ в давні часи стояла міська шибениця.

Так, тут НАСПРАВДІ під час побудови університету забивали нещасну худобу, щоб бідні тушки скріпили собою будівельний розчин.

Гору Домінік, яку зараз займають головні корпуси Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича, з 1888 року перейменували на Габсбурзьку височину (Габсбургсгьоге) — на честь 600-річчя династії Габсбургів. Там був парк. Щоправда, українські жителі міста називали його, посміхаючись у вуса, «Гарбузгьоге», що не заважало відвідувати це місце у неділю.

В невеликому парку позаду Резиденції і тепер затишно і весело. В червні розцвітає тюльпанне дерево, пірамідальні туї зеленими факелами вигулькують серед засніженого січня, а 130-літній бук пишається славою найстаршого дерева парку. Бронзовий Йозеф Главка споглядає з постамента на своє найкраще дітище, а трохи далі за деревами ховається штучний грот. Чернівецькі студіоузи переповідають з покоління в покоління легенду про те, що в ньому відбували своєрідне «ув’язнення» студенти теологічного факультету, спіймані на гарячому. З ними сперечаються ті, хто чув інші версії призначення гроту: одні кажуть, тут тримали ведмедя, інші впевнені, що тут бере початок підземний перехід аж до залізничного двірця.

На жаль, пішли в минуле ті часи, коли  університеттський парк населяли пави та косулі, а за деревами і кущами слідкували садівники - обов'язково з вищою освітою!

Пересох ще в 1970-х роках після невдалих дренажних робіт і дев'ятиметровий парковий колодязь, який напував митрополита та студентів мінеральною водою. Найекзотичнішим гостем цієї зеленої оази є хіба прудка білочка чи похмура сова.