English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Жовква
Замок в Жовкві. 15 травня 2008 року.
Замок в Жовкві.
Центр Жовкви: ринок і парафіяльний костел. Літографія К.Ауера, 1837-1838 рр. З книги Єжи Петруса "Костели і кляштори Жовкви" (Jerzy T. Petrus. Kościoły i klasztory Żółkwi. Krakow 1994)
Центр Жовкви: ринок і парафіяльний костел. Літографія К.Ауера, 1837-1838 рр.

Найзатишніший Клондайк пам'яток архітектури

Ратуша та замкова брама
Ратуша и замковые ворота в Жолкве

Карта Жовкви

 

Як завжди, найважче писати про те, що подобається найбільше. А ще коли описуєш не один окремий об'єкт - скажімо, замок, костел чи монастир, - а ціле місто з масою старовинних будівель, одна краща за іншу, і все таке гарне, відреставроване, затишне, справжнє...

В Жовкві я вперше побувала у 2000 році. З того часу доводилося відвідувати цей райцентр Львівщини ще тричі. Розказувати можна або багато, або конспектно. Конспектно і буду. :о) У Жовкві функціонує Державний історико-архітектурний заповідник, до якого входять 55 пам’яток архітектури, пам’ятки містобудування і садово-паркового мистецтва, 15 пам’яток історії.

 

Райцентр в 32 км. на північ від Львова.

Старослов‘янські Винники, середньовічна Жовква, Нестеров радянських часів, знову Жовква... Назва міста часто змінювалась, і кожна історична епоха вносила в його образ свої характерні риси. Село Винники вперше згадується в літописах за 1242 рік. Місцеве населення займалось в осноному виготовленням вина (звідси й виникла його назва). І дотепер одне з передмість, те, що починається за Глинською брамою, називається саме так.

Через Глинську браму проляже наш шлях в тому випадку, якщо захочеться подивитися ще одне архітектурне диво Жовкви: дуже симпатичну дерев'яну церкву Різдва (1705). Таку симпатичну, що собі не пробачите, якщо не побачите :о) Раз вже про неї мова, підкажу дорогу: через браму прямо, на першому повороті направо, вниз, знову трохи направо, далі вже буде видно дах храму - церква стоїть на місцевому цвинтарі.

Якщо заблукаєте, сподіваюсь, вам пощастить більше, аніж мені, бо на мої розпити місцеві стискали плечима і відсилали мене до церкви Трійці в зовсім іншому кутку міста.

 

Повернімося до Глинської брами. Відомий львівський краєзнавець

Ігор Хома розказував про Глинську браму от що: на початку 1960-тих, коли вже війна з УПА-ОУН начебто завершилась, зранку на ратуші замайорів синьо-жовний прапор. Цього совєти не чекали. В місті ввели воєнний стан, до міста ввели танки. Та незадача: бронетехніка не пролазила скрізь вузьку міську браму. Два комплекти вибухівки, грім, шум - стоїть брама, на віка будували. Танки затримує, от...

...Брама впала під ранок. Та, що стоїть на її місці - відбудована за старими кресленнями.

Щось давно про історію міста писати починаю, а все на офф-топіки з'їжджаю. Почну ще раз. :о)

Так починалася Жовква

Жовква на початку ХХ ст.
Жовква на початку ХХ століття.

Розточчя навколо, зелене і мальовниче. Пагорби, що підносяться десь за містом, народ здавна називає Грядою. Біля підніжжя одного з пагорбів Гряди, гори Горай, тулилось колись давно село Винники. Давні поселення завжди були біля води, як же інакше. З Винниками така сама історія: село розкинулося на берегах річечки Свині. Свиня впадає в Рату, Рата впадає в Західний Буг, Західний Буг впадає... Ну, самі в курсі.

Галицько-Волинський літопис щось там казав під 1242 роком про древнє місто Щекотів (Щекотин) неподалік Винників, та слава - птаха скапризована, сьогодні ти місто, а завтра вже й ніхто не згадає про минулі дії - так і з Щекотином. Був містом, став селом, ще й назву змінив на Глинсько, тільки й маємо тепер, що рештки городища... Винники на кордоні Белзького князівства, при дорозі на Холм були молодші за Щекотин: їх літописи згадали аж у 1368 році.

 

В 1594 році великий гетьман коронний (і заодно з 1588 року власник всіх навколишніх маєтностей) Станіслав Жолкевський (1547-1620) задумав перетворити село Винники на ідеальне місто-фортецю. За здобуття Жолкевським перемоги над шведами під Ревелем 12 лютого 1603 р. польський король Зигмунд (Сігізмунд) ІІІ надає поселенню магдебурзьке право і в якості почесної відзнаки нове ім’я на честь хороброго власника — Жовква. Магдебургію місто отримало 22 лютого 1603 року.

 

Жовква, як і кожне середньовічне місто, будувалася по принципу укріпленої фортеці. Але не простої, а ідеальної. Будувати «ідеальні» міста в Європі тих часів було модою, що з’явилася завдяки «Утопії» Томаса Мора. Взявши за основу проект італійського архітектора Б. Морандо (прямокутні квартали, забудовані двоповерховими кам’яницями-близнюками), з Винників творили Жовкву відомі львівські майстри Павло Щасливий, Павло Римлянин та Амброзій Прихильний.

 

Головна увага приділялася замку (1594-1606). Це був чотирикутник з триярусними наріжними баштами та в’їздною брамою в північно-східній стіні. По периментру мурів розташовувались бойові галереї зі стрільницями, а південно-західний бік було пристосовано під палац, прикрашений відкритою галереєю з аркадами.

В підземеллях замку в 1610 р. сидів полонений Жолкевським російський цар Василь Шуйський. Спочатку жовківська фортеця, посилена наріжними вежами, була повністю позбавлена архітектурного декору. Тож той ошатний вигляд, в якому замок зберігся дотепер, споруда набула за пізніших реконструкцій.

Поруч з замком, біля підніжжя гори, був розбитий чудовий парк “Звіринець”, де в воль‘єрах жили серни та олені. Мисливські виїзди — улюблене дозвілля хазяїв твердині: Жолкевських, їх спадкоємців Даниловичів, а потім короля Польщі Яна ІІІ Собєського, який в 1674 р. взявся за реконструкцію замку. Жовква перетворюється на королівську резиденцію. Костел-колегіата св. Лаврентія (1604–1618) вважається «малим Вавелем». Місто стає осередком книгодрукування; тут розташовано п’ять великих монастирів, єврейський релігійний центр.

 

Під час Північної війни в фортеці знаходилась штаб-квартира російської армії, а в 1706 р. тут довго квартирував російський цар Петро І. Саме в цих стінах було розроблено знаменитий історичний Жовківський план звитяги над шведським військом. Сюди в квітні 1707 р. приїжджав Іван Мазепа. В 1741-1742 рр. Михайло Радзівіл, новий власник замку, доручає архітектору Антоніо Кастелі розширити палац, прикрасити портик і сходи скульптурами литовських та польських коронних гетьманів.

З кінця XVIII ст. замок на два століття потрапляє в немилість до Історії. Лише раз, в 1809 році, замок згадав своє славне минуле — коли в його стінах прохїодив пишний бал на честь Наполеона. В 1887 році Артур Глодовський стіни, аркади, портик зі скульптурами і одну з башт продав на... будівельні матеріали. Немов цього мало, в 1915 р. фортеця горіла.

Коли місто відійшло у 1939 р. до СРСР, у замку влаштували в'язницю. Пізніше тут довгий час (аж до середини 1990-х рр.) стояла військова частина.

Замок замок?

Замок в Жовкві, травень-2008

Здавалося б, всі негаразди жовківської фортеці відійшли у минуле і за незалежної України пам'ятку чекає лише процвітання. Й справді, жовківський замок поступово відроджувався з руїн. На його реставрацію було виділено 3 млн грн.

Та... Ідіотизму все ще вистачає: так, кілька місяців фортеця простояла... без дахів. Під час ремонту на початку 2009 року їх зняли, а нові чомусь так і не зробили: коштів з першого траншу (УВАГА! Це 1,6 млн грн!!!) вистачило лише на зняття даху і завезення кількох вантажівок цегли. Тож пам'ятка, яка з січня по вересень простояла без даху, почала замокати. Старовинна ліпнина, просякнута вологою, відколювалася і опадала на мокру підлогу - так восени падають з дерев обважнілі яблука. Надзвичайно дощове літо 2009 року будівля все так само зустріла без дахів. По стінах пішли вологі плями. Сильно постраждали експонати нехай скромного, але замкового музею, який функціонував всього нічого. (Музей створили місцеві ентузіасти, тут проводились художні виставки, аж поки безгосподарність нашої влади не проявила себе у повні). "Реставратори" пошкодили також декор каміну і ліпнину склепіння у великому залі на другому поверсі замку.

Не допомогло навіть те, що на жахливий факт звернули увагу громадські організації і депутати: комісії скликали (ще 10 липня), запросили фахівців з Києва та Львова, прийняли рішення накрити замок за п'ять днів, але... 400 тис. грн, надані на ремонт, знову закінчились швидко і несподівано: половина пам'ятки так і стояла без даху, в накритій частині ліквідація наслідків замокання проводилась надсучасними (гм-гм) методами: за допомогою відкритих вікон.

Начебто протягом вже місяця мали накрити замок мідним дахом (інформація на вересень 2009 року). Чи накрили? Побачимо. Але те, що з совістю у підрядників, які займалися реставрацією, - ПП "Нова Аркада" - дуже великі проблеми.

Пам'ятки Жовкви

Все близько в цьому маленькому місті. Замок, ратуша, "падаюча" дзвіниця костелу св. Лаврентія.
Все близько в цьому маленькому місті. Замок, ратуша, "падаюча" дзвіниця костелу св. Лаврентія.

Мої враження від замку станом на початок 2004 рік:

В порівнянні з 2000 роком замок в кращому стані: його принаймні косметично відремонтовано, при бажанні можна пройтися по дерев‘яних галереях, а от щодо інтер‘єрів – тут вже важче. Ще кілька років тому у споруді одночасно розміщалися суд, середня школа № 3 та житлові квартири. Наскільки я зрозуміла, квартири без зайвих там зручностей, і відра, в які господарі вночі ходять замість туалета (пробачте за такі подробиці, але ж факт) стояли біля дверей, пошируючи характерний аромат, просто перед центральним входом до замку. На території замку в ті часи був звичайнісенький житловий двір, з сміттєвими баками та всяким непотрібом. Вже в 2005 році все це зникло: йшла повним ходом реставрація, яку провадила дуже жвава і весела випускниця польського архітектурного вузу. Школа і суд все ще були квартиранти замкових стін, але відер з помиями зараз вже не побачиш: місто прагне заробляти з туристики. Сподіваюсь, йому це вдасться.

 

Жовква відома ще й тим, що тут в І половині XVII ст. працював єдиний в Україні монетний двір, де з срібла вдови Жолкевського чеканили монети.

 

Та продовжимо огляд міських цікавинок.

До замку прилягає Ринкова площа – традиційний центр суспільно-торгівельного життя міста. Її територія оточена двоповерховими житловими будинками – пам‘ятками середньовічної архітектури. Під арками кам‘яних галерей колись йшла жвава торгівля. На всю Галичину славились вироби місцевих гончарів – керамічний посуд та кахлі для печей. Не менш популярними були й місцеві тканини. В ХІХ ст. вони постійно експонувались на значних промислових виставках у Львові та Відні. А жовківське пиво, виготовлене за особливими, таємними рецептами, конкурувало з львівським. Шкода, не розливають зараз місцеве пиво у пляшки, був би Міку гарний подарунок... Та й чи варять його ще?

 

Ринкова площа і зараз лишається центром міста. Тут знаходяться магазини та надзвичайно дешеві (інформація за 2004 рік:)) кав‘ярні, тут можна просто відпочити, оглядаючи чудові історичні пам‘ятки навколо. А ще іноді тут проводять свої навчання місцеві пожежники - я якраз застала такий ось їх парад-алле у вересні 2004 року.

 

Поруч з замком знаходиться міська ратуша, створена за проектом львівського архітектора Б. Віктора в 1932 році. Біля неї – реконструйовані середньовічні каземати, зведені в XVII столітті. Попередниця цієї ратуші, більш давніша, знаходилася в центрі Ринкової площі та була розібрана через аварійний стан в 1832 році. На протязі рівно 100 років бургомістр з радниками займали один з міських будинків (нині – по вул. Львівський), аж поки не було зведено нову ратушу.

Продавщиця біля стін Домініканського монастиря.
Продавщиця біля стін Домініканського монастиря.

 

До речі, приїхавши сюди та вийшовши з автобусу чи маршрутки, ви зразу бачите високі стіни з амбразурами, що оточують комплекс Домініканського монастиря з XVII століття.

На всіх пам‘ятках міста висять таблички, де не тільки розповідається про історію їх побудови, а й вказується, що в згаданому монастирі розміщена дирекція Жовківського архітектурного заповідника, де можна, наприклад, взяти ключі від синагоги чи костелу, щоб оглянути інтер‘єри. Не знайшла я цю дирекцію. "Оранту" знайшла, ще якісь контори, а більше – нічого. Зате – біля домініканського монастиря – великий стенд, на якому схематичний план міста та всіх його історичних споруд з коротким описом. (Інформація застаріла, бо ще з 2001 року. На вересень 2004 всі ті описи, на відміну від пам'яток, у жахливому стані і вицвіли від часу). Раджу подивитись – тоді не заблукаєте і будете знати, де що шукати. (Зараз радила б зайти у двір фортеці, там висить план-схема заповідника... А взагалі, ленючі можуть її просто подивитись тут, збоку, на сторінці).

Ще про цей монастир. Ранньобароковий костел було зведено в 1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собєської. Келії звилися в 1754-1792 рр. Живописець К. Політинський розписав інтер‘яри храму в 1913 році. Зараз тут відбуваються служби місцевих греко-католиків.

 

Наступний об‘єкт, що заслуговує на увагу, - василіянський монастир кінця XVII – початку XX століть. Тут зберігаються мощі святого Партенія, чиє свято припадає на кінець вересня – початок жовтня. Храм – величний, з дуже цікавим, дещо схожим на пелюстки квітки дахом, хрестоо-купольний в плані, надзвичайно просторий зсередини, прикрашений багатими розписами. Подвір‘я церкви вражає охайністю та мальовничістю. Квіти, доріжки, маленькі ялинки – так і хочеться сісти і відпочити серед всієї цієї краси. Монастирську церкву було збудовано 1612 року, інші споруди звилися пізніше.

 

Парафіяльний костел св. Лаврентія - чи не головна окраса Ринкової площі. Збудовано його 1604-1609 рр. архітекторами А. Прихильним та П. Щасливим, відомими своїми львівськими шедеврами. В плані ця окраса міста хрестова, з граненою 5-стінною апсидою і 3 квадратними рукавами. Усі фасади костьолу оформлен пілястрами тосканського ордеру. Грандіозний антаблемент прикрашений декоративними фігурами кінних воїнів та гербами. Головний західний портал прикрашають фігури 4 євангелістів та 4 святих. Інтер‘єр храму багато прикрашений, це своєрідний некрополь магнатських родин Собєських та Жолкевських, через що храм іноді називають “маленьким Вавелем”.

 

Дзвіниця храму – це наша відповідь Пізі. Споруда, котра свого часу була однією з замкових башт, має легкий нахил, теж падає, як і відома вежа в Італії.

 

Церква св. Лазаря. В 1624 р. на цьому місці стояла дерев‘яна споруда, в 1627 р. тут при шпиталі для бідняків з‘являється костел. Ян III Собєський в 1735 р зафундував будівництво мурованого костeлу та шпиталю. 1861 року будівля оновилася, тут до ІІ світової розміщався монастир феліціанів. З 1994 р. споруда віддана Українській автокефальній православній церкві.

Жіночі історії Жовківського замку

Гравюра Цеглинського, 1863 р.
Жовква. Гравюра Цеглинського, 1863 р.

Cтаття мистецтвознавця Тетяни Костенко з газети "Високий замок"

 

Як відомо, замок і місто Жовкву на переломі XVI–XVII ст. заснував на землях села Винники гетьман Станіслав Жулкевський. Гетьман – видатна особистість у польській історії. Брав участь чи не у всіх війнах свого часу. Наприкінці життя зробив велику кар’єру, обіймав високі посади: великого коронного гетьмана, канцлера і був правою рукою короля. У світову історію увійшов як переможець в битві під Клушином, де в 1610 році розбив московські війська, полонив знятого з престолу царя Василя Шуйського, вивіз його спочатку до Жовкви, а потім до Варшави.

У часи, коли зводили замок і будували місто, гетьман постійно був у походах і лише гостем у Жовкві. Виконуючи побажання гетьмана, брала участь у спорудженні замку й міста його дружина Регіна Жулкевська із Гербуртів.

Одружився Станіслав Жулкевський пізно - в 42 роки, невдовзі після смерті батька, який був проти незнатного шлюбу. Той невеликий посаг, 5000 злотих, що принесла йому Регіна, відписав їй, додавши половину своїх маєтків. Незважаючи на різницю у віці – 19 років, шлюб був вдалим. Подружжя пов’язували глибокі почуття, про що свідчать численні листи Жулкевського до дружини і його заповіти.

Регіна Жулкевська була жінкою глибоко релігійною, розумною, шляхетною, доброю, господарною, заощадливою. Значні кошти передавала на утримання костелів і монастирів, в тому числі і монастиреві Бригідок у Львові. Була опікункою вдів і сиріт. І нема сумніву, що саме Регіна Жулкевська дала притулок збіднілому шляхтичу Михайлові Хмельницькому. Достовірний історичний факт, що в кінці XVI ст. батько майбутнього українського гетьмана прибув до Жовкви. Можливо, брав участь у будівництві замку.

Своє покликання Регіна Жулкевська бачила у догляді маєтків і вихованні дітей, особливу увагу приділяючи синові як майбутній опорі, продовжувачеві роду, захисникові Вітчизни.

У Жолкевських було троє дітей. Молодша дочка Катерина вийшла заміж за гетьмана Конєцпольського і померла при пологах. Старшу доньку, 15-річну красуню Софію, видали заміж за руського воєводу Івана Даниловича, власника Олеського замку, куди після весілля переїхала Софія. Існує версія, що разом з нею до Олеська переїхав і Михайло Хмельницький, який завдяки Іванові Даниловичу зробив кар’єру, став корсунським підстаростою. Отримав у власність хутір Суботів, але то вже інша історія.

Вся увага Жулкевських була зосереджена на вихованні сина Івана, на майбутнє якого покладали великі надії. Вчитися його відправили до Академії Замойського. Станіслав Жулкевський, маючи неабиякий педагогічний талант, навчав сина не шкодувати крові і здоров’я для добра Вітчизни. Регіна Жулкевська теж звертала велику увагу на лицарське виховання сина, була суворою і вимогливою. Коли той був в обозі і просився продовжити науку, писала, що лише лицарські справи можуть чогось навчити.

А тим часом, почастішали спустошливі напади татар. Було винищено величезну кількість міст і сіл, тисячі людей забрано в неволю. Магнати почали нарікати на гетьмана, якому король доручив охороняти південні кордони, грозилися відібрати маєтки і булаву. Станіслав Жулкевський, маючи вже 73 роки, почав готуватися до походу і без підтримки короля мусив воювати. Військові загони формувала родина і приятелі Жулкевського. Регіна листом звернулася до свого родича Замойського з просьбою допомогти в часи небезпеки. Зять Іван Данилович виділив озброєний загін. З Чигирина прибув осадник Михайло Хмельницький із сином Богданом.

Коли гетьманша виряджала із замку свого немолодого вже чоловіка і сина на війну, за одними джерелами, налетіла буря, за іншими - пролітала комета, що було поганою прикметою. З їх від’їздом у замку запанувала велика тиша. Молилася Регіна за двох своїх найдорожчих людей, молилися її донька Софія і внучка Теофілія. А попереду на них чекали трагічні події.

У 1620 році в битві з військами турків і татар під Цецорою загинув Станіслав Жулкевський, потрапив у полон син Іван, їхні родичі. Опинилися в неволі і Михайло Хмельницький та його син Богдан. Турки відрубали голову гетьманові і виставили перед брамою султанського палацу в Стамбулі. Чорна хмара жалю накрила Жовківський замок. За голову гетьмана, визволення сина Івана турки вимагали 3 млн. злотих. Це була величезна сума, і вдова Жулкевського не мала таких грошей. На її прохання король дозволив із зібраного золота й срібла карбувати монети. Тіло гетьмана було захоронено без великих урочистостей згідно з його заповітом у жовківській колегіаті, яку він сам побудував. Повернулись додому Іван Жулкевський і решта полонених.

Незабаром від ран, отриманих на війні, Іван помер, і його разом з головою батька в одній труні поховано під великим вівтарем у родинній усипальниці. Недовго пережила сина Регіна Жулкевська. Померла в 1624 році. За три роки до смерті склала заповіт, за яким всі маєтки заповідала жовківському храму - колегіаті. Детально описала, як проводити службу Божу за її чоловіка і всіх, хто загинув у битвах або перебував у поганській неволі. І залишились після Жулкевських замок і місто-фортеця Жовква, якій за перемогу гетьмана над шведами під Ревелем король Зигмунд ІІІ своїм привілеєм 1603 року надав Магдебурзьке право.

У Жовкві було вже збудовано замок, колегіату-костел св. Лаврентія, школу, шпиталь, притулок для старців, аптеку, броварню, солодовню, кам’яниці. Було закладено звіринець. Добудовували міські мури, поставили брами. Замок і місто успадкувала донька Жулкевських - Софія Данилович. Іван Данилович займався більше справами Олеського замку, а Софія з великою енергією і наполегливістю вирішувала справи Жовкви, опікувалася Жовківським замком.

 

"Падаюча" башта-дзвіниця в 2008 р.
View of Zhovkva

Замок часів Жулкевських - це велика квадратна споруда з дитинцем посередині. На кутах стояли башти з прикрашеними золотом шоломами. Головний в’їзд до замку був з боку ринку через звідний міст над ровом. В’їзна брама була гарно оздоблена, з гербом Жулкевських на червоному мармурі. Південне крило замку служило великопанською резиденцією і було прикрашено колонним портиком зі сходами. По всій ширині крила містилася велика гетьманська зала, свідок урочистих подій і забав. Замок був оздоблений відповідно до смаків того часу: камінні підлоги і каміни, стіни, оббиті шкурами або шпалерами, багато цінних меблів, предметів мистецтва, бібліотека. При Софії Данилович було завершено обмурування міста, почали насипати вали. Її діяльність засвідчують щорічні, протягом 10 років, листи до магістрату. Саме завдяки старанням Софії було виготовлено і встановлено надгробні пам’ятники Жолкевським із червоного мармуру: батькам Станіславові і Регіні, брату Яну у Жовківській колегіаті. Недовго потім було місто у володінні сина Софії - Станіслава, який наклав головою у татарського хана Кантимира. Тіло його було викуплено і поховано в колегіаті.

Місто і замок переходять у власність до дочки Софії – Теофілії Собєської з родини Собєських. Собєські із Золочева переїхали на постійне проживання до Жовкви. Тут минало дитинство їх синів Марка і Яна, майбутнього короля Польщі. Якуб Собєський, чоловік Теофілії, займався містом, надав права цехам і отримав підтвердження цих прав королем Владиславом ІV. І коли в 1646 році він раптово помер, то Теофілія почала керувати справами міста. Протягом 20 років вона виконувала ці обов’язки, присвятила себе турботі про добро Жовкви. Доля цієї жінки теж трагічна. У битві під Батогом загинув син Марко. На пам’ять про сина Теофілія здійснює фундацію мурованого костелу і монастиря, за короткий термін у 1655 році завершує будівництво і під вівтарем хоронить його останки.

Після смерті Теофілії в 1661 році маєтки і Жулкевських, і Даниловичів переходять до її сина Яна Собєського. Після того як Яна Собєського на сеймі обрали королем, поновлюється і за допомогою італійських і французьких майстрів перетворюється на розкішну королівську резиденцію замок у Жовкві. Поруч із замком Ян Собєський закладає сад з великими квітниками, посеред ставу розміщує лазні як окремі павільйони. На Гараї будує мисливський палацик у вигляді триповерхової вежі, звідки відкривалася чудова панорама Жовкви, і розплановує на горі модринові, каштанові і липові алеї, які, до речі, збереглися до нашого часу. Мабуть, король прикрашає замок і околиці не тільки для власного задоволення, а й щоб догодити дружині, королеві-француженці Марії Казимирі, коханій Марисеньці. Зразу після шлюбу досить довго вона жила в Парижі, де народила першого сина - Якуба-Людвіка. Потім Жовква стала місцем її частого перебування.

Жовква часів короля Яна ІІІ Собєського досягла свого найвищого розквіту. Король багато корисного зробив для міста. Надав притулок домініканкам, які прибули з Кам’янця-Подільського, і побудував на галицькому передмісті для них монастир. Був фундатором церкви Василіанського монастиря, куди спровадив мощі Івана Сучавського, видав привілей на будівництво нової синагоги і єврейської друкарні. На будівництві міської ратуші працював його архітектор Петро Бебер. Жовква часів короля Яна ІІІ Собєського була центром суспільного життя Польщі. У жовківській колегіаті він приймав послів від монархів Людовика IV і Кароля ІІ з привітанням з нагоди вступу на трон. А пізніше, коли повернувся з перемогою з битви над турками під Віднем, в колегіаті папський нунцій вручив йому меч, освячений Папою Іннокентієм ІV. У 1693 році останній раз, вже хворим, король був у Жовкві 10 місяців. У замку в той час відбулися заручини його дочки Терези Кунегунди з баварським князем Максиміліаном.

Після смерті короля ніхто із синів не сів на трон. Королева Марія-Казимира, не поділивши маєтків із синами, виступила на сеймі і закликала не обирати нікого з них королем. Свій вік вона доживала у замку Блуа під Парижем. Королевичі останні роки життя провели у Жовкві. Спочатку в замку поселився Костянтин з дружиною Марією-Йосифою де Вессель. Вони дбайливо опікувалися замком і старалися зберегти все так, як було за життя славетних предків. Після смерті чоловіка вдова ще два роки жила в замку і потім виїхала з Жовкви, а маєтки перейшли у власність старшого сина короля – Якуба.

Марія-Йосифа де Вессель залишила цікаві спогади про замок початку XVIII ст. До того часу збереглася спальня Станіслава Жулкевського. Над простим, без прикрас, ліжком висіла ікона Божої Матері Ченстоховської, збоку ікони - порубаний і скривавлений плащ гетьмана, меч з рукояткою, оздобленою дорогоцінними каменями, булава, подарована Папою за заслуги в обороні християнської цивілізації. Постійно горіла позолочена лампа, яка служила гетьманові під час військових походів і поставлена тут вдовою. У спальні короля Яна ІІІ Собєського стояло низьке залізне ліжко, покрите багатою турецькою тканиною, почорнілий стіл, на якому було розкладено книги латинських і грецьких філософів, на стінах розвішана дорога рідкісна зброя.

Останньою власницею замку і міста із Собєських була дочка Якуба – Марія-Кароліна де Буйлон в 1738-1740 рр. Залишила по собі добру пам’ять: після пожежі відбудувала Домініканський костел і двори передмістя. Перед смертю продала Михайлові Казимиру Радзивіллу всі володіння: 11 міст і 140 сіл. Радзивілл влаштував їй пишний похорон у Варшаві, а серце Марії-Кароліни було захоронено у Жовківській колегіаті.

Відтоді минуло 260 років. Незважаючи на руйнування часом і людьми, Жовківський замок вцілів. І, звичайно, потребує великих зусиль і коштів для відновлення. Цікаво, що якоюсь мірою повторюється історія. У травні виповниться рік, як у замку, в колишньому палаці, почали створювати історико-художній музей, філію Львівської галереї мистецтв. І завідувачка відділу галереї Софія Каськун взяла на свої плечі турботу про відновлення стародавньої пам’ятки. У першій відремонтованій залі вона презентувала виставку відреставрованих ікон із жовківських церков, пізніше - художній вернісаж, фотовиставку В.Поповського, виставку акварелей і графіки О.Опанащук. Друга велика зала, колишні апартаменти короля, чекає на кошти для реставрації.



Вид Жовкви з заходу. 1847 р.
Jovkva ou Jolkva est une ville de l'oblast de Lviv, en Ukraine
На честь петлі Нестерова місто в радянський час називалось Нестеровим.
На честь петлі Нестерова місто в радянський час називалось Нестеровим.
План-схема заповідника
План-схема заповідника у Жовкві.
Колишній костел феліціанек. 2008 р.
Колишній костел феліціанек. 2008 р.
Неподалік - Троїцька церква (1720).
Неподалік - Троїцька церква (1720).
Троїцька церква у 1925 році
Троїцька церква у 1925 році
Вид з замку на Ринкову площу.
Вид из замка в Жолкве на Рыночную площадь
Ангел на вершечку костела Лаврентія. Фото від Ігоря Хоми
Ангел на вершечку костела Лаврентія. Фото від Ігоря Хоми
Костел-красень.
Костел св. Лаврентия в Жолкве около Львова
Розкішний портал костелу
Розкішний портал костелу
Орган
Орган Лаврентіївського костелу у Жовкві
один з бічних вівтарів
один з бічних вівтарів
Церква на Винниках. Знайти непросто
Церква на Винниках. Знайти непросто
Домінікани молились саме тут
Домінікани молились саме тут
всередині Домініканського костелу
всередині Домініканського костелу
Задрімав лев на фасаді. Засняв тварюку Ігор Хома.
Задрімав лев на фасаді. Засняв тварюку Ігор Хома.
Василіянська церква Чесного Хреста. На вході оглошення про "пристойний вигляд дівчат"
Василіянська церква Чесного Хреста. На вході  оглошення про "пристойний вигляд дівчат"
Розписи церкви.
Schowkwa (von 1951-1992 Nesterow) ist eine ukrainische Stadt mit 13.000 Einwohnern. Sie liegt in der Oblast Lwiw (Lemberg)
Знаменита синагога. В 2009 р. почалась реставрація.
Знаменита синагога. В 2009 р. почалась реставрація.
Žovkva (poola Żółkiew) on linn Ukraina Lvivi oblastis. 1951–1992 kandis nime Nesterov.
Пленер скульпторів замку...
Пленер скульпторів замку...
Забави пожежників коло ратуші 17 вересня 2004 р.
Забави пожежників коло ратуші 17 вересня 2004 р.
Глинська брама
Глинська брама
Всі ці кам`яниці - пам`ятки архітектури
Всі ці кам`яниці - пам`ятки архітектури
В аркаді ховається кав'ярня.
Žovkva (v letech 1951–1991 Nesterov) je město na západní Ukrajině.
А ось цього ви вже не побачите
А ось цього ви вже не побачите
"Сокіл" у Жовкві.
"Сокіл" у Жовкві.
Місто колись, у 1907-му
Місто колись, у 1907-му
Ігор знайшов ось таке старе фото міста
Ігор знайшов ось таке старе фото міста
А ця вуличка, здається, мало змінилась
А ця вуличка, здається, мало змінилась
Ось вона в 2008 р.
Jovkva este un oraş din Ucraina
Глинська брама колись
Глинська брама колись
Від деяких з кам'яниць є лиш фундаменти
Від деяких з цих кам"яниць є лише фундаменти зараз

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник