Карта Жовкви

Як завжди, найважче писати про те, що подобається найбільше. А ще коли описуєш не один окремий об'єкт - скажімо, замок, костел чи монастир, - а ціле місто з масою старовинних будівель, одна краща за іншу, і все таке гарне, відреставроване, затишне, справжнє...

В Жовкві я вперше побувала у 2000 році. З того часу доводилося відвідувати цей райцентр Львівщини ще тричі. Розказувати можна або багато, або конспектно. Конспектно і буду. :о) У Жовкві функціонує Державний історико-архітектурний заповідник, до якого входять 55 пам’яток архітектури, пам’ятки містобудування і садово-паркового мистецтва, 15 пам’яток історії.

Райцентр в 32 км. на північ від Львова.

Старослов‘янські Винники, середньовічна Жовква, Нестеров радянських часів, знову Жовква... Назва міста часто змінювалась, і кожна історична епоха вносила в його образ свої характерні риси. Село Винники вперше згадується в літописах за 1242 рік. Місцеве населення займалось в осноному виготовленням вина (звідси й виникла його назва). І дотепер одне з передмість, те, що починається за Глинською брамою, називається саме так.

Через Глинську браму проляже наш шлях в тому випадку, якщо захочеться подивитися ще одне архітектурне диво Жовкви: дуже симпатичну дерев'яну церкву Різдва (1705). Таку симпатичну, що собі не пробачите, якщо не побачите :о) Раз вже про неї мова, підкажу дорогу: через браму прямо, на першому повороті направо, вниз, знову трохи направо, далі вже буде видно дах храму - церква стоїть на місцевому цвинтарі.

Якщо заблукаєте, сподіваюсь, вам пощастить більше, аніж мені, бо на мої розпити місцеві стискали плечима і відсилали мене до церкви Трійці в зовсім іншому кутку міста.

Повернімося до Глинської брами. Відомий львівський краєзнавець

Ігор Хома розказував про Глинську браму от що: на початку 1960-тих, коли вже війна з УПА-ОУН начебто завершилась, зранку на ратуші замайорів синьо-жовний прапор. Цього совєти не чекали. В місті ввели воєнний стан, до міста ввели танки. Та незадача: бронетехніка не пролазила скрізь вузьку міську браму. Два комплекти вибухівки, грім, шум - стоїть брама, на віка будували. Танки затримує, от...

...Брама впала під ранок. Та, що стоїть на її місці - відбудована за старими кресленнями.

Щось давно про історію міста писати починаю, а все на офф-топіки з'їжджаю. Почну ще раз. :о)

Здавалося б, всі негаразди жовківської фортеці відійшли у минуле і за незалежної України пам'ятку чекає лише процвітання. Й справді, жовківський замок поступово відроджувався з руїн. На його реставрацію було виділено 3 млн грн.

Та... Ідіотизму все ще вистачає: так, кілька місяців фортеця простояла... без дахів. Під час ремонту на початку 2009 року їх зняли, а нові чомусь так і не зробили: коштів з першого траншу (УВАГА! Це 1,6 млн грн!!!) вистачило лише на зняття даху і завезення кількох вантажівок цегли. Тож пам'ятка, яка з січня по вересень простояла без даху, почала замокати. Старовинна ліпнина, просякнута вологою, відколювалася і опадала на мокру підлогу - так восени падають з дерев обважнілі яблука. Надзвичайно дощове літо 2009 року будівля все так само зустріла без дахів. По стінах пішли вологі плями. Сильно постраждали експонати нехай скромного, але замкового музею, який функціонував всього нічого. (Музей створили місцеві ентузіасти, тут проводились художні виставки, аж поки безгосподарність нашої влади не проявила себе у повні). "Реставратори" пошкодили також декор каміну і ліпнину склепіння у великому залі на другому поверсі замку.

Не допомогло навіть те, що на жахливий факт звернули увагу громадські організації і депутати: комісії скликали (ще 10 липня), запросили фахівців з Києва та Львова, прийняли рішення накрити замок за п'ять днів, але... 400 тис. грн, надані на ремонт, знову закінчились швидко і несподівано: половина пам'ятки так і стояла без даху, в накритій частині ліквідація наслідків замокання проводилась надсучасними (гм-гм) методами: за допомогою відкритих вікон.

Начебто протягом вже місяця мали накрити замок мідним дахом (інформація на вересень 2009 року). Чи накрили? Побачимо. Але те, що з совістю у підрядників, які займалися реставрацією, - ПП "Нова Аркада" - дуже великі проблеми.

До речі, приїхавши сюди та вийшовши з автобусу чи маршрутки, ви зразу бачите високі стіни з амбразурами, що оточують комплекс Домініканського монастиря з XVII століття.

На всіх пам‘ятках міста висять таблички, де не тільки розповідається про історію їх побудови, а й вказується, що в згаданому монастирі розміщена дирекція Жовківського архітектурного заповідника, де можна, наприклад, взяти ключі від синагоги чи костелу, щоб оглянути інтер‘єри. Не знайшла я цю дирекцію. "Оранту" знайшла, ще якісь контори, а більше – нічого. Зате – біля домініканського монастиря – великий стенд, на якому схематичний план міста та всіх його історичних споруд з коротким описом. (Інформація застаріла, бо ще з 2001 року. На вересень 2004 всі ті описи, на відміну від пам'яток, у жахливому стані і вицвіли від часу). Раджу подивитись – тоді не заблукаєте і будете знати, де що шукати. (Зараз радила б зайти у двір фортеці, там висить план-схема заповідника... А взагалі, ленючі можуть її просто подивитись тут, збоку, на сторінці).

Ще про цей монастир. Ранньобароковий костел було зведено в 1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собєської. Келії звилися в 1754-1792 рр. Живописець К. Політинський розписав інтер‘яри храму в 1913 році. Зараз тут відбуваються служби місцевих греко-католиків.

Наступний об‘єкт, що заслуговує на увагу, - василіянський монастир кінця XVII – початку XX століть. Тут зберігаються мощі святого Партенія, чиє свято припадає на кінець вересня – початок жовтня. Храм – величний, з дуже цікавим, дещо схожим на пелюстки квітки дахом, хрестоо-купольний в плані, надзвичайно просторий зсередини, прикрашений багатими розписами. Подвір‘я церкви вражає охайністю та мальовничістю. Квіти, доріжки, маленькі ялинки – так і хочеться сісти і відпочити серед всієї цієї краси. Монастирську церкву було збудовано 1612 року, інші споруди звилися пізніше.

Парафіяльний костел св. Лаврентія - чи не головна окраса Ринкової площі. Збудовано його 1604-1609 рр. архітекторами А. Прихильним та П. Щасливим, відомими своїми львівськими шедеврами. В плані ця окраса міста хрестова, з граненою 5-стінною апсидою і 3 квадратними рукавами. Усі фасади костьолу оформлен пілястрами тосканського ордеру. Грандіозний антаблемент прикрашений декоративними фігурами кінних воїнів та гербами. Головний західний портал прикрашають фігури 4 євангелістів та 4 святих. Інтер‘єр храму багато прикрашений, це своєрідний некрополь магнатських родин Собєських та Жолкевських, через що храм іноді називають “маленьким Вавелем”.

Дзвіниця храму – це наша відповідь Пізі. Споруда, котра свого часу була однією з замкових башт, має легкий нахил, теж падає, як і відома вежа в Італії.

Церква св. Лазаря. В 1624 р. на цьому місці стояла дерев‘яна споруда, в 1627 р. тут при шпиталі для бідняків з‘являється костел. Ян III Собєський в 1735 р зафундував будівництво мурованого костeлу та шпиталю. 1861 року будівля оновилася, тут до ІІ світової розміщався монастир феліціанів. З 1994 р. споруда віддана Українській автокефальній православній церкві.

Замок часів Жулкевських - це велика квадратна споруда з дитинцем посередині. На кутах стояли башти з прикрашеними золотом шоломами. Головний в’їзд до замку був з боку ринку через звідний міст над ровом. В’їзна брама була гарно оздоблена, з гербом Жулкевських на червоному мармурі. Південне крило замку служило великопанською резиденцією і було прикрашено колонним портиком зі сходами. По всій ширині крила містилася велика гетьманська зала, свідок урочистих подій і забав. Замок був оздоблений відповідно до смаків того часу: камінні підлоги і каміни, стіни, оббиті шкурами або шпалерами, багато цінних меблів, предметів мистецтва, бібліотека. При Софії Данилович було завершено обмурування міста, почали насипати вали. Її діяльність засвідчують щорічні, протягом 10 років, листи до магістрату. Саме завдяки старанням Софії було виготовлено і встановлено надгробні пам’ятники Жолкевським із червоного мармуру: батькам Станіславові і Регіні, брату Яну у Жовківській колегіаті. Недовго потім було місто у володінні сина Софії - Станіслава, який наклав головою у татарського хана Кантимира. Тіло його було викуплено і поховано в колегіаті.

Місто і замок переходять у власність до дочки Софії – Теофілії Собєської з родини Собєських. Собєські із Золочева переїхали на постійне проживання до Жовкви. Тут минало дитинство їх синів Марка і Яна, майбутнього короля Польщі. Якуб Собєський, чоловік Теофілії, займався містом, надав права цехам і отримав підтвердження цих прав королем Владиславом ІV. І коли в 1646 році він раптово помер, то Теофілія почала керувати справами міста. Протягом 20 років вона виконувала ці обов’язки, присвятила себе турботі про добро Жовкви. Доля цієї жінки теж трагічна. У битві під Батогом загинув син Марко. На пам’ять про сина Теофілія здійснює фундацію мурованого костелу і монастиря, за короткий термін у 1655 році завершує будівництво і під вівтарем хоронить його останки.

Після смерті Теофілії в 1661 році маєтки і Жулкевських, і Даниловичів переходять до її сина Яна Собєського. Після того як Яна Собєського на сеймі обрали королем, поновлюється і за допомогою італійських і французьких майстрів перетворюється на розкішну королівську резиденцію замок у Жовкві. Поруч із замком Ян Собєський закладає сад з великими квітниками, посеред ставу розміщує лазні як окремі павільйони. На Гараї будує мисливський палацик у вигляді триповерхової вежі, звідки відкривалася чудова панорама Жовкви, і розплановує на горі модринові, каштанові і липові алеї, які, до речі, збереглися до нашого часу. Мабуть, король прикрашає замок і околиці не тільки для власного задоволення, а й щоб догодити дружині, королеві-француженці Марії Казимирі, коханій Марисеньці. Зразу після шлюбу досить довго вона жила в Парижі, де народила першого сина - Якуба-Людвіка. Потім Жовква стала місцем її частого перебування.

Жовква часів короля Яна ІІІ Собєського досягла свого найвищого розквіту. Король багато корисного зробив для міста. Надав притулок домініканкам, які прибули з Кам’янця-Подільського, і побудував на галицькому передмісті для них монастир. Був фундатором церкви Василіанського монастиря, куди спровадив мощі Івана Сучавського, видав привілей на будівництво нової синагоги і єврейської друкарні. На будівництві міської ратуші працював його архітектор Петро Бебер. Жовква часів короля Яна ІІІ Собєського була центром суспільного життя Польщі. У жовківській колегіаті він приймав послів від монархів Людовика IV і Кароля ІІ з привітанням з нагоди вступу на трон. А пізніше, коли повернувся з перемогою з битви над турками під Віднем, в колегіаті папський нунцій вручив йому меч, освячений Папою Іннокентієм ІV. У 1693 році останній раз, вже хворим, король був у Жовкві 10 місяців. У замку в той час відбулися заручини його дочки Терези Кунегунди з баварським князем Максиміліаном.

Після смерті короля ніхто із синів не сів на трон. Королева Марія-Казимира, не поділивши маєтків із синами, виступила на сеймі і закликала не обирати нікого з них королем. Свій вік вона доживала у замку Блуа під Парижем. Королевичі останні роки життя провели у Жовкві. Спочатку в замку поселився Костянтин з дружиною Марією-Йосифою де Вессель. Вони дбайливо опікувалися замком і старалися зберегти все так, як було за життя славетних предків. Після смерті чоловіка вдова ще два роки жила в замку і потім виїхала з Жовкви, а маєтки перейшли у власність старшого сина короля – Якуба.

Марія-Йосифа де Вессель залишила цікаві спогади про замок початку XVIII ст. До того часу збереглася спальня Станіслава Жулкевського. Над простим, без прикрас, ліжком висіла ікона Божої Матері Ченстоховської, збоку ікони - порубаний і скривавлений плащ гетьмана, меч з рукояткою, оздобленою дорогоцінними каменями, булава, подарована Папою за заслуги в обороні християнської цивілізації. Постійно горіла позолочена лампа, яка служила гетьманові під час військових походів і поставлена тут вдовою. У спальні короля Яна ІІІ Собєського стояло низьке залізне ліжко, покрите багатою турецькою тканиною, почорнілий стіл, на якому було розкладено книги латинських і грецьких філософів, на стінах розвішана дорога рідкісна зброя.

Останньою власницею замку і міста із Собєських була дочка Якуба – Марія-Кароліна де Буйлон в 1738-1740 рр. Залишила по собі добру пам’ять: після пожежі відбудувала Домініканський костел і двори передмістя. Перед смертю продала Михайлові Казимиру Радзивіллу всі володіння: 11 міст і 140 сіл. Радзивілл влаштував їй пишний похорон у Варшаві, а серце Марії-Кароліни було захоронено у Жовківській колегіаті.

Відтоді минуло 260 років. Незважаючи на руйнування часом і людьми, Жовківський замок вцілів. І, звичайно, потребує великих зусиль і коштів для відновлення. Цікаво, що якоюсь мірою повторюється історія. У травні виповниться рік, як у замку, в колишньому палаці, почали створювати історико-художній музей, філію Львівської галереї мистецтв. І завідувачка відділу галереї Софія Каськун взяла на свої плечі турботу про відновлення стародавньої пам’ятки. У першій відремонтованій залі вона презентувала виставку відреставрованих ікон із жовківських церков, пізніше - художній вернісаж, фотовиставку В.Поповського, виставку акварелей і графіки О.Опанащук. Друга велика зала, колишні апартаменти короля, чекає на кошти для реставрації.