Саме так колись назвали впливові місцеві архітектори куточок вулиці Руської при самому її початку. І дійсно - відійшовши кілька кроків вниз від галасливої площі Ринок з її Ратушею, потрапляємо в інше урбаністичне середовище.
Вулиця ця - одна з найдавніших у місті, адже відома ще з 1816р. Саме тут жили русини, українці. Навколо церкви святого Тадея формувалося їхнє суспільне життя: тут функціонував Руський міщанський хор, Руська міщанська читальня. Неподалік розміщався Народний дім, при якому працювали товариства "Руська бесіда" та "Руський боян".
Сучасна Успенська греко-католицька церква розташована саме в цьому осередку русинського життя, на місці давньої церкви Тадея. Що цікаво: спочатку храм мав риси ампіру, а не українського бароко, що видноі на старих світлинах (Ааа, що, звикли, що я вам завжди підсовую старі світлини? А зараз не покажу. Маю в книзі старе фото, не маю сканера під рукою).

 Фундатором цього храму був українець Тадей Туркул, буковинський боярин. Протягом століть боярський рід Туркулів належав до так званої руської партії бояр Молдавського князівства, які виступали проти підпорядкування цієї землі Османській імперії. 1570 року один з Туркулів займав посаду Хотинського паркалаба, одну з найвищих у Молдавському князівстві. У XVII столітті Туркули брали участь у війнах на боці антитурецької коаліції. В Галичині цей рід оселився в 1670р., отримавши нобілітацію польської корони, герб "Остоя". Це був час, коли з наказу Яна ІІІ Собеського відновлено козацькі полки, і Костянтину Туркулу довелося протягом якогось часу стати на чолі козацького війська.
Його нащадок Тадей був одним з найбагатших людей Буковини, а що в роду були славні традиції благодійництва (Туркули щедро давали гроші монастирю в Сучаві, Путні, скиту Вижниця), то й сам на храми гроші не жалів. Тадей Туркул володів селами Погорилівці, Глибока, Петрівці на Сереті, Буденець, Опаєць, Кошцюя, Путила, Боянчук. Як староста, Тадей відіграв значну роль в організації буковинського ополчення періоду наполеонівських воєн.
Вінцем життя боярина став його заповіт, укладений 11 березня 1813р. в Глибоці за два тижні до смерті Туркула. Все своє майно, в тому числі й чернівецьку корчму, він заповів греко-католицькій парохіяльній громаді з тим, щоб вона мала за що побудувати собі церкву - перший на Буковині греко-католицький храм. Величезну на той час суму в 4000 флоринів за заповітом отримав також заклад для бідних. Ще частина коштів пішла на побудову дерев'яного храму греко-католицької парохії в Глибоці.

 З вдячності до Тадея Туркула та його грошей, храм в Чернівцях протягом кількох десятиліть носив ім'я святого Тадея, цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 року - перша українська громадська організація на Буковині.
Отже, спершу церква мала гостромодний вигляд: адже у 1821-році, коли завершили її побудову, та кілька років до того, в світі, перешматованому наполеонівськими війнами, царював в архітектурі стиль ампір.
Спочатку храм був набагато меншим: лише передня частина сучасної святині. І лише в 30-х роках ХІХ століття, за якихось десять років з часу побудови, за проектом архітектора Володимира Залозецького, храм перебудували. До речі, архітектор виріс саме тут, на вулиці Руській, в родині відомого українського громадського діяча. Серед інших відомих жителів вулиці - письменниця Ірина Вільде. В її книзі "Неповнолітні діти" описано вид з рідного балкону на Руську церкву, прихожанкою котрої вона була.
На стіні Успенської церкви відкрили у 1911 році першу меморіальну дошку пам'яті Маркіяна Шашкевича - до 100-річчя з дня народження.

 Першим парохом храму був Теодор Лаврецький, чий портрет є в Чернівецькому художньому музеї. З 1835 по 1881рр. парохом служив Теодор Максимович, однокурсник першого митрополита Буковини Євгена Гакмана по Віденському університету. А співробітником пароха та вчителем релігії в Чернівецькій гімназії був Спиридон Литвинович - майбутній митрополит галицький.
Не раз відвідував храм й Андрій Щептицький: вперше - у 1891р., коли він був ієромонахом василіянського монастиря в Добромилі. Звідси він від'їхав до Білої Криниці, де хотів ознайомитися з липованами. Наступний візит до церкви майбутній митрополит здійснив у 1895р. на запрошення пароха Келестина Костецького. Наступного разу - а було це у 1897-му - Шептицький приїхав проповідувати вже як ігумен одного з львівських монастирів. Вчетверте він відвідав місто вже як станіславівський єпископ.
Біля Успенської церкви у 1937-му році прогриміли перші в місті тролейбуси. Саме на хрестах храму в 30-ті роки ХХст. стараннями громадського діяча та власника електровні Антона Завади вперше в Чернівцях засяяли в свтякові дні електричні лампи. (Православна катедра замерехтіла світлом прогреса пізніше).

Використано матеріали книги "Місто моєї любові" Василя Селезінки.