Історики кажуть, Cадгора була відома ще з часів Київської Русі. З цими анонімними істориками сперечаються стенди з біографією міста (а зараз частини Чернівців) на головній площі Садгори. Наочна агітація (на яку я чи не перша звернула увагу, а отже, своє покликання вона виконала) пов'язує заснування містечка з роботою монетного двору, який працював тут в роки російсько-турецької війни (1768-1774). Напевно, навіть рідний Кам'янець в часи 27-річного османського панування не бачив стільки турецьких гармат, як Садагура за 1771-1774 рр. Бо монети карбувалися з бронзових і мідних гармат, захоплених росіянами в Хотині. Та й самих монет не було б, якби не Хотинська фортеця. Ну і плюс нестримне бажання імперії Романових прорватися на Чорне море. Ну і плюс занепокоєння цією обставиною союзників Порти, Франції та Австрій. Ну і плюс оголошення турецьким султаном війни 14 жовтня 1768 року. Кому треба, все це й сам знає а кому не треба, того й зануджувати не буду. :о)

Як би там не було, амбітно-мілітаристські плани двох держав зіткнулися на невеличкому буковинському п'ятачку, яке тоді належало васалу Туреччини, Молдавському князівству. Бо Хотин тоді хотіли як ніколи: одні оборонити (турки тримали там 20-тисячний гарнізон!), а інші захопити. Саме захоплення Хотина було головною метою щойно створенної Першої армії під командуванням генерал-аншефа О.М.Голіцина. І мета була досягнута 9 вересня 1769 р.

Так хотинська зброя через робітниче поселення Садагура поверталася в Хотин у вигляді мідних кружальців, "парників" і "двопарників", які то осідали в кишенях російських вояків, а то обмінювалися ними на харчі і фураж.

Не дивно, що у 2002 р. в Хотині було знайдено одну таку монету. Гармат-бо було чимало, грошей з них вийшло вдосталь - інфляція чистої води, превалювання грошової маси над товарною. Харчі і той-таки фураж стрімко виросли в ціні, купці і селяни були невдоволені, Порта схаменулася - і в 1774 р. видала наказ вносити третину податків та платні за відкупи мідяками. Запізно: через маленьку Садагуру в Молдові, а осбливо її столиці - Яссах, почався дефіцит продуктів. Все просто - селяни відмовлялися везти харчі на міські ринки. Невигідно!

Коли російські війська покинули Буковину, мідні садагурські гроші залишилися тут: їх було заборонено ввозити в Росію. Cергій Пивоваров і Ігор Чеховський в своїй статті "Гарматні гроші" із Cадагури" писали:

"...коли в Києві у селянина економічного відомства Спиридона Дучина було знайдено молдаво-валахської монети 787 рублів 57,5 копійок, то його піддали покаранню нагайками, а монети конфіскували і відправили до Москви. Туди ж було відіслано виявлені в Київській губернії монети у 1779 та 1780 роках загальною вагою в 83 пуди 38 футів.

На території князівств молдаво-валахська монета ще деякий час була в обігу і навіть потрапила до скарбів".

Садагурські мідяки не дожили до 1780 року - хіба в якості дукатів в намистах. Самій Садагурі судилася довша доля.

Їх магнітом притягував Ісраель Фрідман з Ружина (сучасна Житомирщина), рабин-чедотворець, хасидський пророк. Його крилаті вислови записувались і передавалися з вуст у вуста. Йому приписували здатність зцілювати безнадійних хворих. А хасиди-паломники, що приїжджають вклонитися його могилі цілими автобусами, вірять, що цю свою здатність цадик не втратив і після смерті. Тому й моляться в каплиці над його могилою.

Бачив би цадик, в що перетворилася його резиденція зараз! Ошатний блакитний будинок (цадик любив багатство, на відміну від меджибізького скромника Баал-Шем Това), прикрашенний ліпленням, стоїть відкритий всім вітрам. Недостає великих фрагментів стін. Немає скла в вікнах. Немає й пристойного ракурсу для фото - садиба заросла кущами. А колись при садибі була навіть своєрідна духовна академія, а сам реббе їм з холота і срібла та мав розкішний екіпаж. А ще трошки побув арештантом - царат вважав його політично-неблагонадійним. Цадику це не зашкодило: ореол мученика чудотворцям пасує.

Кажуть, цадик ходив в сандалях з золотими застібками, але без підошв. Неймовірно непотрібна річ. Приблизно така ж, як і розвалини його синагоги-клойза у маританському стилі (1842, за іншими даними - 1870-ті) сьогодні. Ще одна легенда стверджує, що у фундаменті божниці - земля, привезена для цього аж з Єрусалиму.

В 1940-х в колишній синагозі спочатку ремонтували танки, а потім зробили ремонтно-тракторну майстерню. Зараз, коли стеля впала (а дах почав протікати ще на початку 1990-х!), а все, що можна було винести, винесли, залишилися лише фрагменти малювання на стінах - та пляшки від бомжів, що ночують тут часом.

Чернівці чепуряться перед ювілеєм - в цьому, 2008-му, році їм 600 років. До Садгори чепуріння не долетить. Хоча ще в червні 2005 року синагогу взяв в оренду на 49 років Чернівецький благодійний фонд «Ор Авнер». Роботи за два роки так і не почалися - на реставрацію потрібно хоча б 5 млн. доларів, а це серйозна сума. Так що коли втілиться в реальність мрія фонду відкрити тут історико-культурний центр з музеєм, бібліотекою, офісним центром, ліцеєм, готелем, їдальнею і рестораном, незрозуміло.