Найцікавіша споруда міста (УВАГА! СУБ'ЄКИМВІЗМ!)

Фурору прагне авангардний фюрер,
Задерши носа попід самий шпиль.
Се ратуша, де не змінився флюгер.
Штиль.
Іван Іов.

Карта середмістя Івано-Франківська

Бувають в світі чудеса. І в інтернеті бувають теж. На моєму сайті в числі перших двадцяти, певно, сторінок була й присвячена Франківську, давньому Станіславову. Була-жила вона собі довго та щасливо... Хоча, стривайте, де там довго: за якийсь рік-півтора замість загальної характеристики одного з обласних цетрів Західної України відвідувачі могли ознайомитися з екзотичними підвидами кактусів. Яким чином стався цей глюк, науці невідомо. Я двічі писала на "Народ", відповіді не дочекалася. "Народ" безмолствует", - писав класик, і був у цьому пророком.
На жаль, туристи-інтернавти не залишали спроб прочитати про місто, а не кактуси - і бомбардували мене сигнальними ракетами на мило. На той час ситуація змінилася: про місто і його принади писали сайти й окрім "Замків та храмів". Переписувати банальні дані про дати заснування храмів міста видавалося нецікавим, додати щось дійсно своє - нереальним. Станіславів ображено зник.
Я й тепер вважаю: про такі центри туризму напишуть без мене, трубадура провінції та менестреля тернопільських сіл. Та позбавити місто своєї уваги цілком - надто жорстоко. Зробимо так. Я розкажу (поки що) про найвражаючу споруду Станіславова - і проілюструю розповідь старими поштівками. А такою спорудою для мене є саме п'ята станіславівська ратуша. П'ята? Еге ж. Не знали? Тоді - короткий екскурс до вже неіснуючих попередниць станіславівського магістрату. Рушаймо.

Коли настав рік з надзвичайно привабливим числом 1666, у Станіславові виросла перша дерев'яна ратуша. Ніхто й не планував встановлювати її тут надовго: вже у 1672 році бургомістр засідав у дерев'яно-кам'яній будівлі. Ульріх фон Вердум, німецький мандрівник, який відвідав Станіславів у січні 1672 року, так описав її у своєму "Шоденнику":
"Ратуша стоїть посередині великого чотирикутного ринку. Побудована вона у вигляді башти з різними заглибленнями, почасти мурована, почасти з дерева" (За книгою "Ратуша" Михайла Паньківа)
Тодішня ратуша була не лише місцем засідань ради та суду - це був ще й спостережний пункт. Та навіть бойові заслуги не спасли ратушу номер два від розібрання через кілька років після турецької облоги 1677 року. Михайло Паньків подає дві версії такої передчасної смерті будинку: 1) через низьку міцність та надійність; 2) через незадоволення хазяїна міста Потоцького її архітектурою.

Третя споруда зводиться на місці другої під керівництвом надвірного архітектора Кароля Беное. Будівництво завершене у 1695 році. Процитуємо книжечку "Ратуша" ще трохи: "Архітектор уміло поєднав стрільчасті вежі з крокв'яним склепінням поверхів у формі хреста, рамена якого виходили чотирма кінцями до кутів ринку і чотирьох сторін світу. Як відзначав Є.Ковальчик, архітектура ратуші в Станіславі була пов'язана з трактатом Серліо, який містив проект будинку у вигляді вілли з чотирма рівновеликими крилами. Зважаючи на те, що збереглися креслення аналогічної споруди на ринку в Гусятині, а також існуючі твердження, що автором (незбереженої - Блека) гусятинської ратуші був Беное, можна припустити, що вони були ідентичні. Про що свідчить креслення ратуші на плані міста з 1792 року, копія якого у виконанні І.Деркслера зберігається у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею Він повністю подібний до плану гусятинської ратуші, наведеного Є.Ковальчиком. (...) Ратуша мала 9 (ого! - Блека) поверхів. На 5-му поверсі вежі знаходився міський годинник. (...) На куполі височіла фігура архангела Михаїла, патрона Червоної Русі. В 1825 році австрійці зняли фігуру і помістили свого орла. Під самою галереєю з південної сторони було поміщено фігуру єврея з бляхи. Він тримав у руках велику хлібину з написом на ній "один грош", щоб усі знали, який дешевий у Станіславі хліб".
Не дивлячись на багатонаціональне населення, Станіславову не вдалося переплюнути рідний Кам'янець з його трьома магістратами за Середньовіччя, та все ж місто мало й не одного голову: з 1674р. міське самоуправління ділилося на вірменський та польсько-русинський магістрати. У ратуші засідав якраз останній, з виборним війтом на чолі. Вибори до магістрату відбувалися на новий рік у присутності намісника чи замкових економів, які не раз активно втручались в виборчий процес.
У підвалах ратуші, які були сполучені з підземними переходами під фортецею, сиділи злочинці, часто - опришки. Перед ратушею, на площі Ринок, відбувалися міські ярмарки: 7 травня, 8 вересня та 28 листопада. Особливо посилилось значення станіславівських торгів після захоплення у 1672 році Кам'янця турками. Так занепад мого міста причинив розквіт міста другого. Багаті вірменська та єврейська общини конкурували між собою - і збагачували не лише себе, а й місто. Французький мандрівник Д'Алерац писав у 1684 році:
"Найбільшим і найкрасивішим містом на Покутті є Станіслав... Ринок, будинки, мешканці та арсенал переважають всі інші міста Червоної Русі".
У 1801р. ратуша передана австрійським властям, звідти виселили реорганізоване міське управління. Споруда використовується як в'язниця та магазин для обмундирування. Споруда неначе притягує негаразди: у 1825р. буря зносить вершечок ратуші. За рік проводиться ремонт будинку, ще за 11 років - наступний. Ратушу зміцнюють, реставрують стіни та зал засідань, прикрашають написами з історії міста. Можливо, вже тоді тут був прообраз сучасного краєзнавчого музею. Навколо ратуші зносять всі старі та дерев'яні будинки, на їх місці підносяться більш репрезентативні споруди.